Летючий загін

Летючий загін #2 Шона Хоґана, третя бригада Тіпперері, під час війни за незалежність Ірландії.

Летючий загін West Connemara 1922

Летючий загін — це невелика самостійна військова сухопутна одиниця, яка здатна швидко пересуватися і зазвичай складається з усіх видів військ. Часто це спеціальна одиниця, сформована в ході операцій.^[1]

Розмір формування не є фіксованим. Цей термін зазвичай, хоча і не обов'язково, може застосовується і до формувань, менших за чисельністю від бригади.^[1] Оскільки мобільність є основною метою, летючий загін (англ. a flying column) екіпірується мінімальною кількістю техніки. Зазвичай він використовує відповідний до задач швидкий транспорт; в минулому використовувались коні; в наш час їх замінили вантажівки та гелікоптери.

Історія

Летючі загони згадуються Сунь Цзи в його «Мистецтві війни» таким чином, що вказує на те, що це не було новою концепцією на момент його написання. Це датується принаймні серединою 6 століття до нашої ери і, можливо, кінцем 8 століття до нашої ери.^{[джерело?]}

Римська армія використовувала летючі загни в часи своєї ранньої імперської ери. Проконсул Германікус Цезар був одним з полководців, який використовував летючі загони з великим ефектом на ранніх етапах своєї кампанії проти Армінія — одного з найбільших ворогів Риму. Проти германських племен, що знищили три римських легіони у битві при Тевтобурзькому лісі, були використані розвідника, рейдери та сили рекогнестирування.

Бурські командос у Південній Африці XVII—XX століть можуть розглядатись як форми летючих загонів (на відміну від командос у сучасному розумінні).^{[джерело?]} Мобільні колони, використані проти бурських військ силами Британської імперії в Південно-Африканській війні 1899—1902 рр., зазвичай складалися з двох батальйонів піхоти, артилерійської батареї та ескадрону кавалерії, розміром, що сягав половини чисельності змішаної бригади.^[1]

Летючі загони також використовувалися в партизанських війнах, зокрема мобільними збройними підрозділами Ірландської республіканської армії під час війни за незалежність Ірландії 1919–1921 років.^[2] Протягом цього періоду найуспішнішими ірландськими летючими загонами, були Західна Коннемара, Південна Мейо та Західна колона Мейо під командуванням Майкла Кілроя.^[3]

У 1919 році польський офіцер Станіслав Мачек створив летючу роту із загартованої в боях піхоти, використовуючи коней для мобільності та багато кулеметів для вогневої потужності. Вони входили до 4-ї піхотної дивізії (Польща).

Під час та після англо-іракської війни 1941 року британські війська використовували летючі загони під кодовими назвами Kingcol, Mercol і Gocol. Кінгкол висунувся в Ірак з Йорданії та Палестини.

Див. також

• Група пустельної глибинної розвідки

Примітки

1. Chisholm, 1911, с. 585.
2. BBC staff, 2011.
3. Crowley, John; Ó Drisceoil, Donal; Murphy, Michael; Borgonovo, John; Hogan, Nick, ред. (2017). Atlas of the Irish Revolution. New York: NYU Press. ISBN 978-1-4798-3428-0. OCLC 1001466881.

Список літератури

• BBC staff (2011), A Short History of Ireland: Terror and Reprisal, BBC Northern Ireland., процитовано 7 June 2011

Атрибуція

•  Ця стаття включає текст з публікації, яка тепер перебуває в суспільному надбанні:
  Hugh Chisholm, ред. (1911). Flying column . // Encyclopædia Britannica (11th ed.). Т. V. 10. Cambridge University Press. с. 585. (англ.)

Подальше читання

• Jim Maher (1988). The Flying Column – West Kilkenny 1916–1921. Geography Publications.