Лозинський Володимир Федорович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Лозинський.

Володимир Лозинський
Особисті дані
Повне ім'я	Володимир Федорович Лозинський
Народження	6 січня 1955(1955-01-06)
	Сопичі, Погарський район, Брянська область, РРФСР
Смерть	17 липня 2020(2020-07-17) (65 років)
	Київ, Україна
Поховання	Байкове кладовище
Зріст	181 см
Вага	79 кг
Громадянство	СРСР  Україна
Позиція	правий захисник
Юнацькі клуби
1972—1974	«Динамо» (Київ)
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г) 1975—1984 «Динамо» (Київ) 224 (9) 1985—1986 «Металіст» (Харків) 62 (1) 1987 СКА (Київ) 2 (0) 1987 «Кривбас» (Кривий Ріг) 38 (2) 1989—1990 «Кремінь» (Кременчук) 73 (2)
Національна збірна
Роки Збірна І (г) 1979—1982  СРСР 4 (0)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада 1990—1992 / «Кремінь» (Кременчук) 1994—1996 ЦСКА ЗСУ (Київ) 1994—1996 Студентська збірна України 1996—1997 ЦСКА (Київ) 1997—1998 ЦСКА-2 (Київ) 1998—2001 ЦСКА (Київ) (асист.) 2002—2003 ЦСКА (Київ) 2004 «Ворскла-Нафтогаз» 2006—2016 Студентська збірна України
Звання, нагороди
Нагороди
* Ігри та голи за професіональні клуби враховуються лише в національному чемпіонаті.
** Тільки на посаді головного тренера.

Володи́мир Фе́дорович Лози́нський (6 січня 1955, Сопичі, Погарський район, Брянська область, РРФСР, СРСР — 17 липня 2020, Київ^[1]) — радянський футболіст, правий захисник^[2]; український футбольний тренер. Майстер спорту міжнародного класу (1984).

Кар'єра

Клубна

Народився 6 січня 1955 року в селі Сопичі Брянської області, але незабаром родина переїхала до Києва. Жили Лозинські на Дарниці, на тодішній робітничій околиці міста^[3].

Розпочав займатись футболом у дитячій футбольній секції «Схід» у Віталія Баранова, а коли «Динамо» (Київ) оголосило набір молодшої групи, його брат Олександр привів його на перегляд, забравши прямо зі школи. Там на перегляді його обрали Олександр Леонідов та Віталій Голубєв, які і стали першими тренерами хлопця^[4].

Згодом Лозинський потрапив до Євгена Котельникова, як використовував хлопця на позиції нападника — міцний, непоступливий юний футболіст багато забивав, часто повертався з турнірів найкращим бомбардиром^[3]. Втім коли Михайло Коман із Анатолієм Пузачем почали залучати до ігор дубля «Динамо» випускників школи підготовки 1955 р.н., вони побачили в Лозинському задатки флангового футболіста. Спочатку — правого півзахисника, а з часом — і правого захисника. Саме на цій позиції Володимир і провів усю дорослу кар'єру^[3].

Лозинський дебютував за першу команду «Динамо» 4 квітня 1976 року, вийшовши на заміну на 75 хвилині домашнього матчу з московським «Динамо» замість Володимира Безсонова^[3]. А загалом Володимир відіграв шість ігор за «Динамо» в сезоні весни 1976 року. Влітку 1977 року, коли міста-побратими Київ і Флоренція проводили низку культурних заходів, пройшов і товариський матч «Динамо» — «Фіорентина». Лозинський добре себе показав, підопічні Валерія Лобановського завдали поразки команді під керівництвом Карло Маццоне (4:2)^[3], і відтоді Володимир став на довгі роки основним правим захисником киян, достойно замінивши віце-чемпіона Європи Володимира Трошкіна, що саме тоді покинув київський клуб^[5]. В першому ж повноцінному сезоні 1977 року Лозинський виграв з командою золоті нагороди чемпіонату^[6].

	Мій великий попередник Володимир Трошкін став моїм вихователем і наставником, коли я ще грав за дубль. Це був для мене справжній кумир – я захоплювався його грою на правому фланзі, тоді в СРСР ніхто не міг зрівнятися з ним за швидкістю та регулярністю підключень до атак. І коли він взяв наді мною «шефство», я був дуже вдячний і вчився у нього. Як мені не по собі було, коли назвали склад на «Фіорентину», а я на місці самого Трошкіна! Але він підійшов, обійняв і каже: «Володя, ти вмієш грати, виходь і покажи це». Після цього з'явилася впевненість і наснага.
— Володимир Лозинський[5][3]

У чемпіонатах СРСР за «Динамо» Лозинський провів 234 матчі і забив 9 голів у 1976-84 роках. Тричі став чемпіоном СРСР (1977, 1980 та 1981), ще двічі здобув срібні медалі (1978 і 1982), одного разу — бронзову (1979). Став володарем Кубка СРСР у 1978 і 1982 роках. Виграв Кубок сезону 1981 року. Провів у єврокубках 24 матчі (14 у Кубку чемпіонів, 10 — у Кубку УЄФА). Чотири рази називався у списку «33-х найкращих» за підсумками сезонів чемпіонату СРСР — № 1 (1979), № 2 (1980, 1982), № 3 (1983). В 1980—1981 роках він відіграв 45 матчів за «Динамо» поспіль без замін, за що отримав спеціальний кубок із написом «Незамінний»^[5]. Висока фізична готовність, рухова активність, бойовитість стали його відмітними якостями^[7].

По завершенні сезону 1984 Лозинський покинув «Динамо» і у 1985—1986 роках грав у Вищій лізі СРСР в харківському «Металісті», а у сезоні 1987 грав за клуби другої ліги СКА (Київ) та «Кривбас» (Кривий Ріг)^[3].

Грати закінчив 1990 року в «Кремені», який наступного сезону очолив як головний тренер^[8].

У збірній СРСР

У 1979 році в складі збірної УРСР став бронзовим призером Спартакіади народів СРСР^[9].

У складі національної збірної СРСР дебютував 14 жовтня 1979 року в товариському матчі проти Румунії (3:1)^[10], після чого у 1981—1982 роках зіграв у двох відбіркових матчах до чемпіонату світу 1982 року, допомігши команді пробитись на мундіаль вперше за 12 років. Втім на «мундіаль» поїхати завадив випадок: після заключного матчу чемпіонату СРСР 1981 року «Динамо» з перемогою повернулося з Москви, вигравши там 2:1 у «Спартака», і Лозинський разом із, Безсоновим та Андрієм Балем зібралася в Анатолія Дем'яненка відсвяткувати чемпіонство^[3]. В результаті Володимир прийшов додому під ранок і не поставивши будильник не встиг на літак, який відвозив динамівців Києва в Тбілісі — де збірна СРСР збиралась напередодні відбіркового матчу на чемпіонат світу проти Уельсу. Лобановський вирішив не чекати Лозинського, сказавши «Хай Лозинський пішки добирається»^[3]. В результаті у фінальній заявці на позиції Лозинського головний тренер збірної Костянтин Бєсков включив інших «динамівців» — мінчанина Сергій Боровського та тбілісця Тенгіза Сулаквелідзе^[3].

Після «мундіалю» Бєсков був звільнений і під керівництвом Лобановського, який очолив збірну, Лозинський зіграв свій останній четвертий матч за збірну — 13 жовтня 1982 року проти Фінляндії (2:0) в рамках відбору на Євро-1984^[11].

Тренерська

Могила Володимира Лозинського, Байкове кладовище

У 1996—2003 роках — тренер і головний тренер ЦСКА (Київ), під його керівництвом на найвищому рівні почали грати Віталій Рева, Сергій Федоров, Руслан Костишин, Сергій Закарлюка, Едуард Цихмейструк та інші^[3].

У першій половині 2004 року — головний тренер «Ворскли», після чого був спортивним тренером футбольного клубу «Освіта» (Київ), а потім багато років очолював студентську збірну України. Під керівництвом Лозинського вона двічі поспіль (2007 та 2009) виграла Всесвітню Універсіаду, а до того доходила до півфіналу, що є й залишається найвищим досягненням в історії студентського футболу України^[3].

У 2007—2010 — тренер-селекціонер «Динамо» (Київ)^[12], після чого працював у ДЮФШ «Динамо» імені Валерія Лобановського. В останні роки входив у тренерський штаб ветеранської збірної України, зокрема під його керівництвом 2016 року ветеранська збірна України здобула перемогу на міжнародному турнірі в Чикаго (США)^[13].

Навесні 2019 року стало відомо про важку хворобу Лозинського, йому збирали гроші на лікування^[14]. Втім 17 липня 2020 року Лозинський помер^[15]. Громадянська панахида і прощання з Володимиром Федоровичем відбулась у понеділок, 20 липня, в Олімпійському дворику НСК «Олімпійський». Після панахиди Володимир Лозинський був похований на ділянці 42а Байкового кладовища^[16] (50°25′17.95″ пн. ш. 30°30′27.56″ сх. д. / 50.4216528° пн. ш. 30.5076556° сх. д. / 50.4216528; 30.5076556).

Досягнення

• Чемпіонат СРСР:

Чемпіон (3): 1977, 1980, 1981.

Срібний призер (2): 1978, 1982.

Бронзовий призер (1): 1979.

• Володар Кубка СРСР (2): 1978, 1982.
• Володар Кубка сезону СРСР (2): 1977, 1980.
• Бронзовий призер Спартакіади народів СРСР (1): 1979.
• У списку 33 найкращих футболістів сезону 4 рази: № 1 — 1979 р., № 2 — 1980, 1982, № 3 — 1983.

Примітки

1. Помер Володимир Лозинський /Укрінформ, 17.07.2020/. Архів оригіналу за 19 липня 2020. Процитовано 17 липня 2020.
2. Володимир Лозинський: «Захисником мене зробив Анатолій Пузач» https://goldtalant.com.ua/?p=21521 [Архівовано 17 липня 2020 у Wayback Machine.] (укр.)
3. Душа-чоловік. Не стало Володимира Лозинського…. Архів оригіналу за 17 липня 2020. Процитовано 17 липня 2020.
4. Владимир ЛОЗИНСКИЙ: "Лобановский начал омолаживать состав, благодаря чему я провел десять лет в моем родном «Динамо». Архів оригіналу за 19 липня 2020. Процитовано 17 липня 2020.
5. Владимир Лозинский — незаменимый!. Архів оригіналу за 17 липня 2020. Процитовано 17 липня 2020.
6. Владимир ЛОЗИНСКИЙ: «Самый примечательный отрезок в „Динамо“ — 45-матчевая беспроигрышная серия». Архів оригіналу за 18 липня 2020. Процитовано 17 липня 2020.
7. Лозинський Володимир — kopanyi-myach.info. Архів оригіналу за 18 липня 2020. Процитовано 17 липня 2020.
8. Владимиру Лозинскому — 60!. Архів оригіналу за 17 липня 2020. Процитовано 17 липня 2020.
9. Football at the 1979 Spartakiad of the Peoples of USSR
10. СССР 3 : 1 Румыния. Архів оригіналу за 27 червня 2020. Процитовано 17 липня 2020.
11. СССР 2 : 0 Финляндия. Архів оригіналу за 17 липня 2020. Процитовано 17 липня 2020.
12. Игорь СУРКИС: "Милан" выиграл Лигу, готовясь по нашей системе". Архів оригіналу за 18 липня 2020. Процитовано 17 липня 2020.
13. Ветеранська збірна України з екс-динамівцями виграла міжнародний турнір в Чикаго. Архів оригіналу за 19 липня 2020. Процитовано 17 липня 2020.
14. Легенда «Динамо» Лозинский борется с тяжелой болезнью. Архів оригіналу за 18 липня 2020. Процитовано 17 липня 2020.
15. Відійшов у вічність легендарний захисник Динамо 1970-1980-х. Архів оригіналу за 19 липня 2020. Процитовано 17 липня 2020.
16. Прощання з Володимиром Лозинським пройде 20 липня. Архів оригіналу за 18 липня 2020. Процитовано 17 липня 2020.

Посилання

• На сайті «Збірна Росії з футболу» [Архівовано 1 липня 2012 у Wayback Machine.]
• Лозинський Володимир Федорович на сайті Eu-football.info (англ.)