Любинський Микола Михайлович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Любинський (прізвище).

Микола Михайлович Любинський
Народився	23 вересня (5 жовтня) 1891(1891-10-05) с. Стріхівці, Ушицький повіт, Подільська губернія, Російська імперія
Помер	8 січня 1938(1938-01-08) (46 років) Сандармох, Медвеж'єгорський район, Карельська АРСР, Російська РФСР,  СРСР
Поховання	Сандармох
Місце проживання	Київ
Країна	УНР
Підданство	Російська імперія
Національність	українець
Діяльність	дипломат, політик
Alma mater	Київський університет
Галузь	мовознавство
Заклад	ВУАН
Посада	Член Всеросійських установчих зборів^d
Партія	Українська Партія Соціалістів-Революціонерів
У шлюбі з	Любинська Клавдія Володимирівна
Діти	Любинська Лада Миколаївна Любинська Ава Миколаївна
міністр закордонних справ УНР (1918)
Любинський Микола Михайлович у Вікісховищі

Мико́ла Миха́йлович Люби́нський (23 вересня (5 жовтня) 1891(18911005), Стріхівці, Ушицький повіт, Подільська губернія, Російська імперія — 8 січня 1938, урочище Сандармох, Карельська АРСР, РРФСР, СРСР) — український дипломат і мовознавець, політичний діяч періоду Української національної революції 1917–1920 років. Член Центральної Ради.

Був членом української делегації на переговорах у Бересті. У березні — квітні 1918 року — міністр закордонних справ УНР. Жертва сталінського терору.

Біографія

Народився 23 вересня (5 жовтня) 1891(18911005) року в селі Стріхівці Ушицького повіту Подільської губернії (нині Ярмолинецького району Хмельницької області) у сім'ї священника.

Навчання

Гімназист Микола Любинський

У 1910 році закінчив Кам'янець-Подільську гімназію ^[1] з особливою відзнакою у словесних науках. Упродовж року в селі Рахни Лісові (нині Шаргородського району Вінницької області), куди переїхала сім'я, готувався до вступу в університет: виписував і студіював літературу, очікував довідку з канцелярії губернатора про політичну благонадійність. Микола також давав приватні уроки, організував бібліотеку з 3000 книг, залучив сільську молодь до читання.

У 1911 році вступив на філологічний факультет Київського університету, який закінчив 1916 року. Діалектологію вивчав у професора Розова, методику літератури — у професора Перетця. Історію давньої літератури читав професор Маслов, історію нової літератури — професор Лобода.

Узимку 1915–1916 років працював у Москві — у Рум'янцевській бібліотеці, готував наукові роботи про літературну діяльність Кирила Туровського, про методику й техніку написання наукових робіт.

Був членом ради Української студентської громади, старостою факультету (старостат і громада діяли нелегально).

У добу національно-визвольних змагань

Українська делегація у Бересті. Зліва направо: Микола Любинський, Всеволод Голубович, Микола Левитський, Григорій Лисенко, Михайло Полоз, Олександр Севрюк

Підписанти Берестейського мирного договору: генерал Брінкманн, Микола Любинський, Микола Левитський, Олександр Севрюк, Макс Гофман, Сергій Остапенко

1917 року вступив до Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР), 1919 року ввійшов до її ЦК.

На Всеукраїнському національному конгресі 5 квітня 1917 року обраний до Української Центральної Ради (УЦР), у вересні — делегатом Всеросійського з'їзду народів у Києві (секретар Ради народів), а в листопаді — представником від Поділля на Всеросійських установчих зборах.

Наприкінці осені 1917 року вирушив до Берестя у складі Мирової делегації від Української Народної Республіки.

Під час більшовицької окупації

У 1920-х роках — співробітник ВУАН. Заарештований у Києві групою ГПУ СССР на початку 1930-х. Про це залишив спогад український хімік, також член УЦР Костянтин Туркало:

Незабаром нас відвезли вантажним автом до ГПУ на Катерининську вулицю в Липках. Там я в величезній залі колишнього будинку великого князя Михайла Олександровича застав силу силенну народу, що де-далі все прибував. Тієї ночі відбувався так званий масовий арешт і до цієї залі звозили арештованих з усіх кінців і районів міста. З видатних людей я побачив там також і Любинського Миколу Михайловича, колишнього нашого міністра чужоземних справ Української Народної Республіки за Центральної Ради, що укладав Берестейську угоду з німцями...[2]

Працівниками ГПУ СССР був підданий різноманітним фізичним тортурам^[3]. Перебував у концтаборі ГУЛАГу СССР.

Розстріляний 8 січня 1938 року в урочищі Сандармох (Карелія).

Реабілітований 15 вересня 1989 року.

Сім'я

Любинський Микола Миколайович з дружиною Клавдією Володимирівною

• Дружина — Любинська Клавдія Володимирівна (1895—1942), член Української Центральної Ради.
• Донька — Любинська Ава Миколаївна (1920—1996), кандидат філософських наук, доцент. Викладала естетику та філософію в інститутах міста Москви.
• Донька — Любинська Лада Миколаївна (1923—2009), кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії Московського інженерно-фізичного інституту^[4].
• Онука — Любинська Ольга Михайлівна (1951—1994), навчалася в спецшколі з поглибленим вивченням англійської мови № 7, закінчила механіко-математичний факультет Московського державного університету ім. М. В. Ломоносова. Навчалася в аспірантурі, готувала до захисту кандидатську дисертацію з теорії графів^[5].

Примітки

1. Випускники Кам'янець-Подільської гімназії 1883—1920 [Архівовано 9 жовтня 2008 у Wayback Machine.](рос.)
2. Костянтин Туркало. Тортури. Нью-Йорк, 1963. С. 46 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 2 лютого 2014. Процитовано 1 лютого 2014.
3. Костянтин Туркало. Тортури. Нью-Йорк, 1963. С. 61 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 2 лютого 2014. Процитовано 1 лютого 2014.
4. Спогади Лади Миколаївни Любинської про її родину. Архів оригіналу за 17 жовтня 2018. Процитовано 17 жовтня 2018.
5. Любинська Ольга Михайлівна. Архів оригіналу за 17 жовтня 2018. Процитовано 17 жовтня 2018.

Джерела та література

• Т. С. Осташко, С. В. Шевченко. Любинський Микола Михайлович [Архівовано 16 вересня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 378. — ISBN 978-966-00-1028-1.

Література

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3. — Т. 4. — С. 1391.
• Довідник з історії України. — 2-ге вид. — К., 2001. — С. 433.
• Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради: Біографічний довідник. — К., 1998. — С. 120.
• В. М. Матвієнко. Любинський Микола Михайлович // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т. 1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
• Прокопчук В. С. Міністр УНР — вихідець із Стріхівців // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного педагогічного університету. Історичні науки. — Т. 6 (8). — Кам'янець-Подільський, 2001. — С. 559–564.
• Шевченко Сергій. Микола Любинський і логіка червоного терору. Невідомі сторінки українського Розстріляного відродження // Дзеркало тижня. — 2008. — № 15. [Архівовано 14 жовтня 2018 у Wayback Machine.]

Посилання

• Любинський Микола [Архівовано 14 вересня 2020 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1960. — Т. 4, кн. VII : Літери Ле — Ме. — С. 868. — 1000 екз.
• Сайт Сергія Клименка. Микола Любинський [Архівовано 27 січня 2021 у Wayback Machine.]