Людвіг Ган

Людвіг Ган
нім. Ludwig Hahn
Народився	23 січня 1908(1908-01-23)  Eitzen I^d, Біненбюттель, Ільцен, Люнебург^[d], Провінція Ганновер, Прусське королівство, Німецька імперія
Помер	10 листопада 1986(1986-11-10) (78 років)  Аммерсбек, Штормарн, Шлезвіг-Гольштейн, ФРН
Країна	Німецька імперія  Третій Райх  ФРН
Місце проживання	Гамбург-Баренфельд
Діяльність	правник, Працівник Гестапо
Галузь	право
Alma mater	Геттінгенський університет, Реальна гімназія (1927), Єнський університет і Q15848764?
Науковий ступінь	доктор права (27 липня 1932)
Знання мов	німецька
Заклад	Гестапо і Karlsruher Versicherungen^d
Учасник	Друга світова війна, Military occupation of the Slovak Republic^d і Операція «Танненберг»
Членство	СС, СА, Націонал-соціалістичний союз студентів Німеччини і Націонал-соціалістичний союз юристів
Роки активності	1933 — 1945
Посада	Regierungsdirektor/in^d і Oberregierungsrat^d[1]
Військове звання	штандартенфюрер, оберштурмбаннфюрер, Унтерштурмфюрер, оберштурмфюрер, Штурмбанфюрер і єфрейтор
Партія	Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини[2]
У шлюбі з	Шарлотта Штайнгофф^d[1]
Нагороди	хрест Воєнних заслуг (30 січня 1943)
Медіафайли у Вікісховищі

Людвіг Герман Карл Ган (нім. Ludwig Hermann Karl Hahn; 23 січня 1908(1908січня23), Айцен^[de], Біненбюттель, Німецька імперія — 10 листопада 1986, Аммерсбек, ФРН) — німецький юрист, штандартенфюрер СС, командир поліції безпеки та СД у Кракові та Варшаві. Брав участь у ліквідації Варшавського гетто та придушенні Варшавського повстання 1944 року.

Біографія

Людвіг Ган народився 23 січня 1908 року у селянській сім'ї^[3]. Крім Людвіга у подружжя народилися чотири дівчинки^[4]. Після закінчення народної школи він вступив у 1918 році до гімназії у Люнебурзі, яку закінчив у 1927 році, склавши іспити на атестат зрілості. З 1927 до 1931 рік вивчав право в університетах Геттінгену та Єни. Перший державний іспит він склав 27 червня 1931 року, а 27 липня здобув докторський ступінь. Проходив юридичне стажування у різних містах Німеччини: Люнебурзі, Наумбурзі, Веймарі та Єні. Другий державний іспит він склав 29 квітня 1935 року. 1 лютого 1930 року у Геттінгені вступив до НСРПН й отримав квиток № 194463. У той час також перебував у націонал-соціалістичному союзі студентів. У червні 1930 року став членом штурмового загону (СА) у Єні; у грудні 1930 року отримав звання шарфюрера СА. 21 квітня 1933 року був зарахований до СС. До кінця травня 1933 року служив у 17 штандарті (полку) СС у Люнебурзі. З кінця травня та до кінця жовтня 1933 року належав до 26 штандарту СС у Гамбурзі, з кінця жовтня та до кінця грудня 1933 року — до 47 штандарту СС у Веймарі. З квітня 1933 року був членом Націонал-соціалістичної спілки юристів. Навесні 1933 року заснував групу юристів із цієї організації у гау Східний Гановер. У березні 1934 року взяв участь у першому юридичному курсі Тюрінгської державної школи керівництва та політики в Епендорфі^[5].

1 червня 1935 року отримав призначення референта у Головному управлінні з безпеки рейхсфюрера-СС. У 1936 році став заступником керівника гестапо Ганновера. 1 вересня 1936 року був переведений у берлінське відділення гестапо^[3]. З квітня 1937 року керував гестапо у Веймарі. На цій посаді також був постійним представником начальника поліції^[4].

Ган також закінчив два військові навчальні курси вермахту, тривалістю у вісім тижнів: з 8 серпня до 3 жовтня 1936 року у 56-му допоміжному батальйоні у Брауншвейгу та з 2 січня до 1 березня 1937 року у 3-й протитанковій дивізії у Франкфурті-на-Одері. З другого навчального курсу він був знятий як єфрейтор і кандидат в офіцери запасу^[5].

Після початку польської кампанії у вересні 1939 року Ган очолив айнзатцкоманду 1, яка входила до складу айнзатцгрупи I^[4], підпорядковану Бруно Штреккенбаху під час операції «Танненберг». У завдання айнзатцгруп входила «боротьба з усіма антинімецькими ворожими елементами в тилу військ, які борються» й одночасно всеосяжне знищення польської інтелігенції. Айнзатцгрупа I була сформована у серпні 1939 року у Відні та діяла у зоні 14-ї армії вермахту у Польщі. Після розквартирування у Сянік з 26 вересня до 26 жовтня та використання у Нойтитчені, Ряшеві та Бельсько-Бяла 20 листопада 1939 року підрозділ було розпущено. У січні 1940 року як наступник Вальтера Гуппенкотена отримав призначення командиром поліції безпеки та СД у Кракові. Вже 14 серпня 1940 року був переведений до Головного управління імперської безпеки (РЗГА) та водночас направлений як спецпредставник рейхсфюрера СС до посольства Прессбурга, де працював радником словацького міністра внутрішніх справ з питань поліції. У квітні 1941 року під час Балканської кампанії прийняв керівництво над однією з команд у складі айнзатцгрупи у Греції. 1 серпня 1941 року обійняв посаду командира поліції безпеки та СД у Варшаві^[6]. На цій посаді відповідав за смертні вироки поліцейських судів і приймав рішення про страту поляків у Варшавському кільці^[7]. Головна комісія з розслідування німецьких злочинів у Польщі після війни зібрала 29 наказів, підписаних Ганом у 1941—1944 роках, де йшлося про страту 1598 заручників^[7]. Крім того, збереглися тексти наказів Гана про депортацію євреїв до концтаборів Ґросс-Розен і Штуттгоф, у яких він вказував розстрілювати окремих ув'язнених^[8]. Також брав участь спільно з бригадефюрером СС Юрґеном Штропом у знищенні Варшавського гетто та придушенні повстання в ньому^[9]. Організував депортацію 300 000 євреїв із гетто у табір смерті Треблінка^[10]. Під час Варшавського повстання у серпні-жовтні 1944 року разом з військами СС боровся на півдні, а потім і в центрі міста^[11]. Крім того, особисто командував обороною Варшавського дистрикту. Пізніше за розпорядженням Гіммлера Ган наказав убити тисячі польських громадян як помсту за повстання^[11]. У період з серпня до вересня 1944 року гестапо розстріляло від 5 000 до 10 000 чоловіків, жінок і дітей. За участь у придушенні повстання отримав Залізний хрест 1-го класу. У квітні 1944 року був підвищений до штандартенфюрера. 16 грудня 1944 року був переведений на західний фронт, де очолив айнзатцгрупу L (Кохем). 31 січня 1945 року знову було повернуто на східний фронт як представник Карла Оберга у групу армій «Вісла». Потім служив у Дрездені у штабі керівника СС і поліції. У березні 1945 року він отримав посаду командира поліції безпеки та СД у Вестфалії та відповідав за безпеку гауляйтера Альфреда Меєра^[12].

Після війни

Людвіг Ган (крайній ліворуч) разом зі своєю дружиною та шурином в окупованій Варшаві.

Після війни жив під чужим ім'ям у Бад-Айльзені. У 1946 році він був внесений до списку військових злочинців, які розшукувалися, проте союзники не знали, що з ним трапилося. Дружина Гана повідомила, що його забрали росіяни. У 1950 році британська влада припинила пошук Гана^[13]. У 1949 році Ган перестав користуватися іншим ім'ям і став менеджером з продажу у фірмі Scharpenack & Teschenmacher у Вупперталі. Восени 1951 року перейшов у страхову галузь і став заступником директора компанії «Karlsruer Lebensversiherung AG», у 1955 році очолив гамбурзьку філію цієї компанії. Наприкінці 1958 року Ган почав працювати у фірмі Hans Rudolf Schmidt & Co GmbH, де очолив відділ страхування життя. На початку липня 1960 року його заарештували за місцем проживання у Баренфельді та поміщений у слідчий ізолятор, але вже у липні 1961 року був умовно звільнений^[14]. Ган повернувся на своє робоче місце, купив ділянку та розпорядився побудувати там особняк, куди переїхав разом із дружиною та 4 дітьми^[15]. Тим часом тривали розслідування проти нього з паралельною співпрацею з польською владою. Після того, як доказів проти нього було достатньо, у грудні 1965 року Гана заарештували, але через два роки його знову звільнили «з медичних міркувань». У цей час він втратив свою роботу та якийсь час працював в інвестиційній компанії, а згодом працював страховим агентом. З 1969 року про Гана повідомляли у пресі. Відомий мисливець за нацистами Симон Візенталь й історик Йозеф Вульф^[de] критикували тривалість розслідування справи Гана^[16]. У травні 1972 року почалися основні слухання гамбурзького суду присяжних проти Гана щодо дій у в'язниці Пав'як. 5 червня 1973 року Гана засудили до 12 років позбавлення волі за допомогу у вбивстві принаймні 100 поляків, які 21 липня 1944 року були розстріляні за його розпорядженням. 4 березня 1975 року його касаційну скаргу було відхилено федеральним верховним судом ФРН. 5 березня був заарештований і поміщений до в'язниці. 4 липня 1975 року земельний суд Гамбурга засудив його до довічного ув'язнення за депортацію євреїв з Варшавського гетто^[17][18], але 30 вересня 1983 року його достроково звільнили^[19][20][21]. Помер 1986 року^[19].

Сім'я

У серпні 1935 року одружився з Шарлоттою Штайнгофф, сестрою Йоганнеса Штайнгоффа, німецького льотчика-аса. У шлюбі народилося четверо дітей^[3].

Звання

• Ротенфюрер СС: 9 листопада 1934 року^[22];
• унтершарфюрер СС: 1 червня 1935 року^[22];
• гауптшарфюрер СС: 9 листопада 1935 року^[22];
• унтерштурмфюрер СС: 20 квітня 1936 року^[22];
• оберштурмфюрер СС: 30 січня 1938 року^[22];
• гауптштурмфюрер СС: 1 серпня 1938 року^[22];
• штурмбанфюрер СС: 26 вересня 1938 року^[22];
• старший урядовий радник: 12 вересня 1941 року^[23];
• оберштурмбанфюрер СС: 9 листопада 1941 року^[23];
• штандартенфюрер СС: 20 квітня 1944 року^[24];
• урядовий директор: 20 квітня 1944 року^[24].

Нагороди

• Залізний хрест 2-го класу (6 грудня 1940)^[23];
• Хрест «За військові заслуги» з мечами (30 січня 1943)^[23];
• Залізний хрест 1-го класу (9 жовтня 1944 року)^[24].

Примітки

1. Федеральний архів Німеччини — 1952.
   d:Track:Q685753
2. Braunbuch: Kriegs- und Naziverbrecher in der Bundesrepublik: Staat, Wirtschaft, Armee, Verwaltung, Justiz, Wissenschaft — 1968.
   d:Track:Q108699834
3. Wulf, 1961, S. 290.
4. Mallmann, 2009, S. 136.
5. Wulf, 1961, S. 290f.
6. Klee, 2007, S. 219.
7. Bartoszewski, 1970, S. 434.
8. Bartoszewski, 1970, S. 435.
9. Moczarski, 1978, S. 239-240.
10. Mallmann, 2009, S. 138.
11. Ludwig Hahn. memoiresdeguerre.com (англ.). Mémoires de Guerre. 22 січня 2018. Архів оригіналу за 21 січня 2019. Процитовано 20 січня 2019.
12. Mallmann, 2009, S. 137.
13. Bartoszewski, 1976, S. 84.
14. Mallmann, 2009, S. 140f.
15. Mallmann, 2009, S. 142.
16. Mallmann, 2009, S. 143f.
17. Mallmann, 2009, S. 147f.
18. Bert Hoppe. Die Verfolgung und Ermordung der europäischen Juden durch das nationalsozialistische Deutschland 1933–1945 / Klaus-Peter Friedrich. — Walter de Gruyter, 2013. — ISBN 978-3-486-71530-9.
19. Mallmann, 2009, S. 148.
20. Kopka, 2007, S. 100.
21. Bert Hoppe. Die Verfolgung und Ermordung der europäischen Juden durch das nationalsozialistische Deutschland 1933–1945 / Barbara Hutzelmann, Mariana Hausleitner, Souzana Hazan. — Berlin : Walter de Gruyter, 2018. — ISBN 9783110365009.
22. Wulf, 1961, S. 292.
23. Wulf, 1961, S. 293.
24. Wulf, 1961, S. 294.

Література

Основна

• Klee E. Das Personenlexikon zum Dritten Reich. — 2. Auflage. — Frankfurt am Main : Fischer-Taschenbuch-Verlag, 2007. — ISBN 978-3-596-16048-8.
• Joseph Wulf. Das Dritte Reich und seine Vollstrecker. — Arani, 1961. — ISBN 3-598-04603-0.
• Jochen Böhler, Klaus-Michael Mallmann, Jürgen Matthäus. Einsatzgruppen w Polsce. — Warszawa : Bellona, 2009. — ISBN 978-83-11-11588-0.
• Władyslaw Bartoszewski. Warszawski pierścień śmierci 1939–1944.p. — Warszawa, 1970. — ISBN 978-83-247-1242-7.
• Władysław Bartoszewski. Palmiry. — Warszawa : Książka i Wiedza, 1976.
• Bogusław Kopka. Konzentrationslager Warschau. Historia i następstwa. — Warszawa : Instytut Pamięci Narodowej, 2007. — ISBN 978-83-60464-46-5.
• Kazimierz Moczarski. Rozmowy z katem. — Warszawa : Państwowy Instytut Wydawniczy, 1978. — ISBN 978-83-240-1104-9.

Додаткова

• Helmut Krausnick, Hans-Heinrich Wilhelm. Die Truppe des Weltanschauungskrieges. Die Einsatzgruppen der Sicherheitspolizei und des SD 1938—1942. — Stuttgart : Deutsche Verlagsanstalt, 1981. — ISBN 3-421-01987-8.
• Joachim Jahns. Franz Konrad, der Warschauer Ghettokönig. — Leipzig : Dingsda, 2009. — ISBN 978-3-928498-99-9.
• Jacek Andrzej Młynarczyk. Vom Massenmörder zum Lebensversicherer. Dr. Ludwig Hahn und die Mühlen der deutschen Justiz // Die Gestapo nach 1945. Karrieren, Konflikte, Konstruktionen. Veröffentlichungen der Forschungsstelle Ludwigsburg / Andrej Angrick, Klaus-Michael Mallmann. — Darmstadt, 2009. — ISBN 978-3-534-20673-5.
  • Clément Millon: [Rezension] in: Francia, H. 3, 2010.
• Joseph Wulf. Offener Brief an Hamburgs Justiz // Die Zeit. — 1969. — Nr. 32 (27 Februar).

Посилання