Лідер ескадрених міноно́сців (англ. flotilla leader, рос. лидер эскадренных миноносцев, від англійського leader — той, хто веде) — підклас торпедно-артилерійського бойового корабля, типу ескадреного міноносця, але збільшеної водотоннажності, з посиленим артилерійським озброєнням, що призначався для виведення в атаку есмінців.
Вперше лідери флотилії з'явилися наприкінці Першої світової війни в британському флоті. За задумом розробників цього типу корабля — це був великий есмінець, що перевершував звичайні есмінці за розмірами, швидкістю і озброєнням, та цілеспрямовано пристосовувався для розміщення на ньому командира флотилії зі своїм штабом і іншими елементами системи управління з'єднанням.
У 1920—30-тих роках лідери есмінців будувалися для ВМС Великої Британії, Іспанії, Італії, Франції.
У 1935 розпочались ходові випробування першого радянського лідера «Ленінград», який мав водотоннажність 2 690 т, швидкість до 43 вузлів (80 км/год); на озброєнні 5 130-мм гармат, 8 76-мм та 37-мм зенітних гармат, 2 чотиритрубні торпедні апарати, а також міни та глибинні бомби. За часів німецько-радянської війни лідери брали активну участь у боях на Балтійському («Ленінград» та «Мінськ»), Чорному ("Москва", «Ташкент» і «Харків») та Баренцевому морях («Баку»).
Бойовий досвід Другої світової війни довів, що жодному з військових флотів світу не довелося задіяти лідери за їхнім основним призначенням, тобто вести есмінці в скоординовану атаку на кораблі противника.
На початку 1970-тих на усіх флотах лідери були ліквідовані як клас військових кораблів.