Маджун
Маджун (тур. Macun şekeri) — турецька м'яка, солодка і барвиста цукеркова паста[1][2]. Маджун — вулична їжа, яку готують з безліччю різних трав і спецій. Він походить від пряних заготівель месір маджуну[en][3], традиційної турецької трав'яної пасти, про виготовлення якої відомо від середньовіччя. У той час маджун застосовували і як фармацевтичний засіб. Його традиційно подають на круглій таці з окремими відсіками для різних кольорів. Споживання маджуну є частиною деяких турецьких звичаїв.
Маджун — це вулична їжа, яку часто продають просто неба[1], особливо під час вуличних фестивалів (тур. panayır). Це популярні солодощі серед дітей[1]. Кольори різних видів маджуну бувають яскравими або світлими[2]. Маджун можна приготувати з багатьма різними травами і спеціями. Ароматизаторами для маджуну традиційно є бергамот, кориця, мастика, м'ята, троянда, лимон і слива[1].
Маджун походить від пряних заготівель месір маджуну[3], традиційної турецької трав'яної пасти, відомої з давнини, що використовувалася тоді як лікарський засіб[1].
Вважалося, що маджун має терапевтичний ефект, додає сили і заспокоює дух. Ісламські лікарі вигадали сотні видів маджуну. Під час його приготування різні трави та спеції змішували з медом, який також слугував для збереження продукту. Безліч видів маджуну подавали і вживали і як ліки, і як кондитерські вироби (цукерки). Так, у період Османської імперії був популярним Неруз маджуну (тур. Neruz macunu), також відомий як неврузійє (тур. nevruziyye), що використовувався і в медицині, і як солодощі[1].
У XVII столітті дервіш Сеїд Хасан, шейх суфійського ордену Сунбулійє, ввів у вжиток два види маджуну, приправлених відповідно м'ятою і лепехою. Їх подавали під час трапези, яку він ділив з іншими дервішами і своїми друзями[1].
Маджун зазвичай подають у круглому бляшаному лотку, що має окремі трикутні відсіки[1]. Солодощі можуть подавати за допомогою маджунджу маблагі (тур. macuncu mablaği) або маджункеш (тур. macunkeş)[1]. Це пристосування у формі викрутки, яке опускають у маджун і обертають навколо малої ручки[1][2], намотуючи пасту. Часто це роблять з декількома видами десерту, створюючи смугасту цукерку. У Туреччині людей, які продають маджун, називають маджунджу (тур. macuncu)[1].
У минулому в Туреччині таці для маджуну робили з міді або деревини, і торговці встановлювали їх на триногах. Інші тримали маджун в посудині, прив'язаній до талії ременем, при цьому вона мала окремі відсіки для солодощів різних смаків. Деякі продавці маджуну в Стамбулі намагалися залучити покупців і, конкуруючи з іншими продавцями, виконували музику. Вуличні торговці продавали маджун на весняному фестивалі Хидиреллез, у ярмаркові дні, свята, на весільних процесіях і на інших заходах[1].
У регіоні Анатолії існує весільний звичай, коли наречений їсть маджун у ніч свого весілля. Свято месір байрамі в Манісі супроводжується роздаванням маджуну людям на вулицях[4].
- ↑ а б в г д е ж и к л м н Isin, M. Sherbet and Spice: The Complete Story of Turkish Sweets and Desserts : [англ.]. — I. B. Tauris, 2013. — С. 86—90. — ISBN 978-1-84885-898-5.
- ↑ а б в Goldstein, D.; Mintz, S. The Oxford Companion to Sugar and Sweets : [англ.]. — Oxford University Press, 2015. — С. 1290. — ISBN 978-0-19-931362-4.
- ↑ а б The Turkish sweet tooth. DailySabah. 24 листопада 2014. Архів оригіналу за 24 серпня 2019. Процитовано 27 грудня 2015.
- ↑ Önen, Ü. Turkey : []. — Akademia Yayıncılık, 1991. — С. 65.
(необхідна підписка)
- Османські цукерки [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] (англ.)
- Şişli’de iftar vakti. Cumhuriyet Gazetesi (тур.). 22 червня 2015. Архів оригіналу за 21 лютого 2019. Процитовано 22 листопада 2018.
