Мар'ян Ожеховський

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ожеховський.
Мар'ян Ожеховський
пол. Marian Orzechowski
 
Народження: 24 жовтня 1931(1931-10-24)[1][2][3]
Радом, Республіка Польща[1]
Смерть: 29 червня 2020(2020-06-29)[3] (88 років)
Вроцлав, Республіка Польща
Поховання: Ґрабішинський цвинтарd
Країна: Республіка Польща
Освіта: Санкт-Петербурзький державний університет і Вроцлавський університет
Партія: Польська об'єднана робітнича партія і Союз демократичних лівих сил
Нагороди:
медаль «Сорок років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941 —1945 рр.» Командорський хрест ордена Відродження Польщі Лицарський Хрест ордена Відродження Польщі Медаль Комісії народної освіти Польщі

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Мар'ян Одон Ожеховський (пол. Marian Odon Orzechowski; 24 жовтня 1931(1931жовтня24), Радом — 29 червня 2020, Вроцлав[4]) — польський політик, історик і політолог, ідеолог ПОРП, член партійно-державного керівництва ПНР. У 1980-х роках — член політбюро, секретар ЦК ПОРП, міністр закордонних справ ПНР. Активний учасник протиборства ПОРП з рухом «Солідарність» у 1980—1981 роках. З кінця 1980-х років — представник реформаторського спрямування у ПОРП, учасник Круглого столу, один з засновників Соціал-демократії Республіки Польща.

Освіта та спеціалізація

[ред. | ред. код]

Закінчив Вроцлавський університет, проходив також навчання у СРСР. У 1955 році пройшов стажування у Ленінградському держуніверситеті[5]. У 1960 році захистив докторську дисертацію на факультеті філософії й історії Вроцлавського університету. Спеціалізувався на політичній історії, особливо Тешинської Сілезії.

У 1971—1975 роках — ректор Вроцлавського університету.

Партійно-ідеологічна кар'єра

[ред. | ред. код]

Ожеховський зробив кар'єру в ідеологічному апараті урядущої компартії. Вступив до ПОРП у 1955 році, з 1966 року — член ЦК. Дотримувався ортодоксально-комуністичних позицій. Займався історико-теоретичним журналом ЦК ПОРП «Z Pola Walki».

Як ідеологічний функціонер, у 1980—1981 роках брав активну участь у протиборстві ПОРП з рухом Солідарність, займав жорстку позицію щодо опозиційної профспілки:

Якщо противник не прислухається до сили аргументів, ми маємо використовувати аргументи нашої сили[6].

У жовтні 1981 року, напередодні силового зіткнення, Ожеховський обійняв посаду секретаря ЦК ПОРП з ідеології. Був ідеологом воєнно-партійного режиму, встановленого 13 грудня 1981 року. Секретарську посаду він залишив у 1983 році, під час скасування воєнного стану.

У 1984—1986 роках — ректор Академії суспільних наук при ЦК ПОРП. У 1985 році обійняв посаду міністра закордонних справ ПНР в уряді Збіґнєва Месснера, залишався на посаді до 1988 року[7]. З 1986 року — член політбюро ЦК ПОРП, з 1988 року — знову секретар ЦК і голова ідеологічної комісії ЦК.

Зміна курсу

[ред. | ред. код]

З другої половини 1980-х років, на тлі перебудови у СРСР почав змінювати свій політичний імідж. Як і раніше позиціюючись як прихильник жорсткої лінії, він поступово дистанціювався від консервативного «партійного бетону» (цю групу у керівництві країни уособлював, зокрема, його попередник у МЗС Стефан Ольшовський)[8], підтримував реформістські установки генерала Ярузельського[9]. Восени 1988 року підтримав курс Ярузельського-Кіщака на компроміси з «Солідарністю».

На пленумі ЦК ПОРП, який відбувся у грудні 1988 року — січні 1989 року, рішуче виступив за переговори з опозицією, і цим зміцнив свої позиції в оточенні Ярузельського. Після усунення ортодоксу Тадеуша Порембського став партійним куратором системи освіти.

У лютому — квітні 1989 року брав участь у Круглому столі з опозицією. Відіграв помітну роль у досягненні домовленостей щодо політичних реформ — запровадження інституту президентства, легалізації «Солідарності», допущенні опозиції до «напіввільних» виборів. Мета керівництва ПОРП при цьому полягала у запобіганні масовим страйкам і поділу з опозицією відповідальності за непопулярні заходи у соціально-економічній політиці[10].

На альтернативних виборах у червні 1989 року Ожеховському, на відміну від багатьох інших представників керівництва ПОРП, вдалося обратися до сейму. Балотуючись від Кошалінського округу, він значно випередив представника консервативного крила партії Казімєжа Циприняка[11]. Окрім іміджевого виграшу, Ожеховському допомогла відсутність його прізвища у «національному списку», затвердженого керівництвом ПОРП, який виборці піддали обструкції[12]. Але загалом вибори продемонстрували масову підтримку «Солідарності» та відторгнення ПОРП.

У новій політичній ситуації подальше панування ПОРП стало неможливим, і наприкінці серпня було сформовано перший некомуністичний уряд ПНР на чолі з Тадеушем Мазовецьким. Ожеховський очолив депутатський клуб ПОРП, став останнім парламентським керівником в історії польської компартії. Він всіляко демонстрував розуміння нових умов і лояльність до нової влади[13].

Відхід з політики

[ред. | ред. код]

У січні 1990 XI з'їзд ПОРП ухвалив рішення про самоліквідацію партії. Ожеховський взяв активну участь у заснуванні Соціал-демократії Республіки Польща, створеної номенклатурними реформаторами на кадровій основі колишньої компартії. Деякий час був головним ідеологом «пост-ПОРП», виступав з соціал-демократичних позицій, але не користувався у суспільстві розумінням і довірою.

Його політичний вплив ґрунтувався на близькості до Ярузельського, тому відхід генерала спочатку від партійного керівництва[14], потім від політики взагалі послабив позиції прихильника. Поступово Ожеховський також залишив політику. Займався викладацькою діяльністю у Варшаві та Лодзі[15].

Твори

[ред. | ред. код]
  • Szkice z dziejów Polonii wrocławskiej, Вроцлав, 1959.
  • Ludność polska na Dolnym Śląsku w latach 1918—1939, Вроцлав, 1960.
  • Narodowa demokracja na Górnym Śląsku (do 1918 roku), Вроцлав, 1965.
  • Odra-Nysa Łużycka-Bałtyk w polskiej myśli politycznej okresu drugiej wojny światowej, Вроцлав, 1969.
  • Rewolucja, socjalizm, tradycje, Варшава, 1978.
  • Naród, ojczyzna, państwo w myśli politycznej Juliana Bruno-Brunowicza, Варшава, 1980.
  • Spór o marksistowską teorię rewolucji, Варшава, 1984.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #127234683 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ SNAC — 2010.
  3. ↑ а б https://bs.sejm.gov.pl/F?func=find-acc&acc_sequence=000058746&find_code=SYS&local_base=ARS10
  4. ↑ ZMARŁ PROFESOR MARIAN ORZECHOWSKI. Архів оригіналу за 2 липня 2020. Процитовано 7 липня 2020.
  5. ↑ Dane osoby z katalogu kierowniczych stanowisk partyjnych i państwowych b. PRL[недоступне посилання з Октябрь 2018]
  6. ↑ Александр Кропивницкий: Наши перемены необратимы. Эпоха-Эсдек, ноябрь 1990
  7. ↑ Marian Orzechowski 12 XI 1985 — 17 VI 1988 minister spraw zagranicznych
  8. ↑ Poland Shuffles Posts As Power Struggle Starts. Архів оригіналу за 3 лютого 2014. Процитовано 5 травня 2015.
  9. ↑ New leadership team shifts focus to economy (PDF). Архів (PDF) оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 5 травня 2015.
  10. ↑ Солидарность в возрасте Христа / Победа. Архів оригіналу за 24 березня 2015. Процитовано 5 травня 2015.
  11. ↑ M.P. 1989 nr 21 poz. 151. Obwieszczenie Państwowej Komisji Wyborczej z dnia 20 czerwca 1989 r. o wynikach ponownego głosowania i wynikach wyborów do Sejmu Polskiej Rzeczypospolitej Ludowej przeprowadzonych dnia 18 czerwca 1989 r. (PDF). Архів (PDF) оригіналу за 5 лютого 2021. Процитовано 1 лютого 2021.
  12. ↑ Wygłosowana niepodległość. Архів оригіналу за 18 травня 2015. Процитовано 7 травня 2015.
  13. ↑ Polish Parliament Approves New Cabinet. Архів оригіналу за 18 травня 2015. Процитовано 5 травня 2015.
  14. ↑ Solidarity Foe Is New Polish Party Chief. Архів оригіналу за 30 грудня 2013. Процитовано 5 травня 2015.
  15. ↑ Marian Orzechowski — ideolog PZPR, b. rektor, nadal w służbie nauki. Архів оригіналу за 12 жовтня 2014. Процитовано 5 травня 2015.

Посилання

[ред. | ред. код]