Костянтин Андріанович Мацієвич | |
---|---|
Народився | 18 травня 1873 с. Деремезна, Київська губернія, Російська імперія |
Помер | 2 квітня 1942 (68 років) Прага, Протекторат Богемії та Моравії, Третій Рейх |
Країна | УНР Російська імперія |
Національність | українець |
Діяльність | Дипломат |
Галузь | політична діяльність[1], соціальна активність[d][1], дипломатія[1] і агрономія[1] |
Відомий завдяки | член Української Центральної Ради |
Alma mater | Сільськогосподарський інститут у Ново-Олександрії |
Вчителі | A. Fortunatovd[2] |
Знання мов | українська[1] |
Посада | Міністр закордонних справ УНР |
Термін | 1919 |
Попередник | Чехівський Володимир Мусійович |
Наступник | Темницький Володимир Миколайович |
Партія | Українська партія соціалістів-федералістів |
Костянтин (Кость) Андріанович Мацієвич (нар. 18 травня 1873, с. Деремезна, Київська губернія, Російська імперія — пом. 2 квітня 1942, Прага, Протекторат Богемії та Моравії, Третій Рейх) — визначний український державний і громадський діяч, учений-аграрник, дипломат.
Народився 18 травня 1873 р. у с. Деремезна на Київщині. Походив зі шляхетсько-священицького роду.
Отримав фах агронома — у 1899 закінчив сільськогосподарський інститут в Новоалександрії (нині місто Пулави, Польща), де очолював українську студентську громаду; працював у Полтавському і Харківському сільськогосподарських товариствах, губернським агрономом Саратовського земства. Редагував часописи «Хлібороб» і «Агрономічний журнал», «Сільськогосподарську газету» (в 1907—1915) займався викладацькою діяльністю у Петербурзі.
Член Української радикально-демократичної партії (з 1917 — УПСФ).
У 1917 — член Української Центральної Ради і Малої Ради. З 8 серпня 1917 — товариш (заступник) генерального секретаря земельних справ, один з авторів земельної реформи Української Центральної Ради. Не погоджуючись з ідеєю соціалізації землі, 19 грудня подав у відставку.
В 1918 — працював у Київському губернському земстві, Всеукраїнському союзі земств, член української делегації на мирних переговорах з РСФРР. Був організатором і головою ради Першого Всеукраїнського сільськогосподарського кооперативного союзу, відомого під назвою «Централ»[3]. За дорученням Директорії УНР вів переговори з представниками Антанти (1918—1919).
13 лютого — 9 квітня 1919 — міністр закордонних справ УНР в уряді С. Остапенка.
У 1919—1923 — голова дипломатичної місії УНР в Румунії.
В жовтні 1920 Симон Петлюра надав уповноваження голові дипломатичної місії в Румунії Костю Мацієвичу і генералу Дельвігу вести переговори і укласти військову конвенцію з урядом генерала Врангеля за умов визнання останнім самостійності УНР і її уряду.
З 1923 — на еміграції в Чехословаччині. Професор Української господарської академії в Подебрадах.
З 1936 — голова Української наукової асоціації та Українського дипломатичного клубу в Празі.
На вшанування Мацієвича Костянтина Андріановича на Меморіальному пам’ятному знаку, встановленому працівниками Української Господарської Академії на цвинтарі Подєбрад, встановлено окрему меморіальну дошку[4].