Регулювання засобів масової інформації — це правила, що регулюються законодавством[1]. Рекомендації щодо використання медіа відрізняються в усьому світі. Це регулювання, через закон, правила або процедури, може мати різні цілі, наприклад, втручання для захисту заявленого «громадського інтересу», або заохочення конкуренції ефективного медіа-ринку, або створення спільних технічних стандартів[2].
Основними цілями регулювання ЗМІ є преса, радіо та телебачення, але можуть також включати фільми, записану музику, кабель, супутникові технології, технології зберігання та розповсюдження (диски, касети тощо), інтернет, мобільні телефони тощо.
Закони про регулювання Єгипту охоплюють видання в засобах масової інформації та журналістику. Будь-яка форма прес-релізу для громадськості, що суперечить конституції Єгипту, може підлягати покаранню цими законами[3]. Цей закон був запроваджений для регулювання обігу дезінформації в Інтернеті. Правові дії можуть бути вжиті тим, хто поділяє неправдиві факти. Вища рада Єгипту з питань медіа-регулювання (SCMR) буде уповноважена розміщувати людей з більш ніж 5000 послідовників у соціальних мережах або з особистим блогом або вебсайтом під наглядом. Понад 500 вебсайтів вже заблоковано в Єгипті до нового закону у 2018 році. Сайти повинні пройти через «Вищу раду з питань адміністрування ЗМІ», щоб отримати ліцензію на публікацію вебсайту[4].
У ранньому періоді новітньої історії Китаю відносини між владою і суспільством були надзвичайно незбалансовані. Уряд утримував владу над китайським народом і контролював ЗМІ, роблячи ЗМІ високо політичними.
Економічна реформа зменшила функцію управління ЗМІ і створила тенденцію, що засоби масової інформації виступають за суспільство. Попередня незбалансована структура між потужним урядом і слабким суспільством була розв'язана політикою на певному рівні, але не дійсно змінена до появи Інтернету. Спочатку регулятор не розглядав Інтернет як категорію засобів масової інформації, а як техніку бізнесу. Недооцінка потужності Інтернету як засобу комунікації призвела до відсутності регулювання Інтернету. З того часу Інтернет змінив методи комунікації, структуру ЗМІ і скинув структуру голосового висловлювання в Китаї.
Регулятори не пускають і не випускають з-під контролю Інтернет. В останні роки стратегія підходу до Інтернету полягала в регулюванні під час розробки.
Регулювання Інтернету в Китаї загалом формується:
Більшість держав-членів ЄС замінили норми права власності на засоби масової інформації законами конкуренції. Ці закони створюються керівними органами для захисту споживачів від хижацької ділової практики, забезпечуючи чесну конкуренцію у відкритій ринковій економіці. Однак ці закони не можуть вирішити проблему конвергенції та концентрації засобів масової інформації[7].
Перша поправка до Конституції США забороняє уряду скорочувати свободу слова або свободу преси. Проте існують певні винятки зі свободи слова. Наприклад, існують положення про громадські мовники: Федеральна комісія з питань зв'язку забороняє трансляцію «непристойних» матеріалів на публічні ефіри.
Випадкове викриття Джанет Джексон під час показу на півгодини в Super Bowl XXXVIII призвело до прийняття Закону про дотримання порядку трансляції 2005 року, який збільшив максимальний штраф, який FCC міг би виставити за непристойні трансляції з $ 32 500 до $ 325 000 — з максимальною відповідальністю $ 3 мільйони. Це означає захистити молодих людей від висловлювань та ідей, які вважаються образливими. Верховний суд Сполучених Штатів ще не торкнувся інтернету, але це може змінитися, якщо нейтралітет мережі вступить у гру[8].
31 березня 2023 набирає чинності Закон України «Про медіа».
Ентоні Ловштедт і Сулейман аль-Вахід висловили думку, що владі необхідно видати різноманітні закони про ЗМІ, зосереджені на антимонополії та антиолігополії з демократичною легітимністю, оскільки засоби масової інформації важливі для національної безпеки та соціальної стабільності. Глобальне регулювання нових медіа-технологій полягає у забезпеченні культурного розмаїття медіа-контенту та забезпеченні вільного простору публічного доступу та різноманітних думок та ідей без цензури. Крім того, регулювання захищає незалежність засобів масової інформації від домінування потужних фінансових корпорацій і зберігає ЗМІ від комерційної та політичної гегемонії[9].
У Китаї можливість того, що фільм, затверджений Центральною радою кіноцентрів, може бути заборонений через незгоду конкретного провідного кадру, так і не був усунений. Китайський сценарист Ван Сіндун заявив, що регулювання літератури та мистецтва має ґрунтуватися на законах, а не на перевазі деяких осіб. У сфері ЗМІ відносне законодавство має бути запроваджено якомога швидше і застосовуватись строго, щоб уникнути того, що деякі лідери придушують закон своєю владою контролювати зміст ЗМІ[10].
|
На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії. Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій. |