Миколай Зебжидовський | |
---|---|
Народився | 1553 Краків, Королівство Польське |
Помер | 17 червня 1620[1][2] Кальварія-Зебжидовська, Ґміна Кальварія-Зебжидовська, Вадовицький повіт, Малопольське воєводство, Республіка Польща |
Поховання | катедра святих Станіслава і Вацлава |
Країна | Річ Посполита |
Діяльність | політик |
Alma mater | Браунсберзька єзуїтська колегія (1569) |
Учасник | Рокош Зебжидовського |
Посада | великий маршалок коронний[3], Q9377081?, староста, Краківський воєвода[d], депутат[d], Q65560711?, староста генеральний краківськийd, староста рицькийd, староста лянцкоронськийd, староста болеславськийd, Q66201345?, Снятинський старостаd і посол Сейму Речі Посполитої[d] |
Конфесія | католицтво |
Рід | Зебжидовські |
Батько | Флоріан Зебжидовський |
Діти | Q11719536? |
Миколай Зебжидовський (пол. Mikołaj Zebrzydowski, 1553, Краків — 17 червня 1620, Краків) — польський шляхтич, військовик, державний діяч Речі Посполитої, магнат.
Ініціатор, головний керівник рокошу Зебжидовського — заколоту польської шляхти, переважно некатоликів, піднятого проти короля Сиґізмунда III Вази в 1606 р.
Представник польського шляхетського роду Зебжидовських гербу Радван. Єдиний син польного гетьмана коронного Флоріана Зебжидовського (помер 1562 р.). Швагро львівського хорунжого Яна Гербурта.
З 1560 по 1569 роки навчався в першій в Речі Посполитій єзуїтській колегії (Collegium Hosianum в Браунсберзі (нині Бранево) під керівництвом Станіслава Гозія, отримавши хороше знання латини, глибоку релігійність.
Брав участь разом з королем Стефаном Баторієм в битвах біля Данциґу 1576 р., з московськими військами в ході Лівонської війни 1577 року, брав участь у битвах під Полоцьком, облозі Пскова. В 1580 році в чині ротмістра брав участь в облозі Великих Лук.
Під час воєн з Москвою став політичним прихильником великого канцлера Яна Замойського.
У 1585 році був призначений старостою генеральним краківським, оселився на Вавелі. 1589 р. М.Зебжидовський — воєвода люблінський (до 1601 року), потім — воєвода краківський (1601—1620 роки). Також був старостою снятинським, болєславським — в Болєславці 1596 року був фундатором парафіяльного костелу,[4] — лянцкоронським.
З 1596 по 1601 — маршалок великий коронний Речі Посполитої.
Перебуваючи під впливом політики канцлера і гетьмана Яна Замойського (пом. 1605), перебував в опозиції до короля Сигізмунда III з приводу зовнішньої політики Речі Посполитої і ряду питань внутрішньої політики. Після смерті Я. Замойського очолив опозицію як магнат, який користувався серед шляхти великою популярністю.
Приводом до виникнення заколоту послужила приватна суперечка з королем, в результаті якої М. Зебжидовського було засуджено до смертної кари (пізніше була замінена вигнанням).
Рокош Зебжидовського тривав з 1606 по 1609 р. Керівниками повстання, крім М. Зебжидовського, були Ян Щасний Гербурт, Станіслав Стадницький, чашник Литви Януш Радзивілл. Повстанці зазнали поразки від короля та його прихильників в битві під Ґузовим 1607 року. Курс на зміцнення самодержавної влади короля було припинено.
Після 1608 року відійшов від активного політичного життя, велику частину часу проводив в побудованому ним Бернардинському монастирі (названому пізніше Кальварія-Зебжидовська).
Помер після тримісячної хвороби 17 червня 1620 р. Був похований сином Яном — коронним мечником — у Кракові в каплиці Зебжидовських на Вавелі поруч із дружиною Доротою (дочкою Якуба Гербурта та Ельжбети Чурило).
Це незавершена стаття про особу Польщі. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |