Мирні церкви

Мирні церкви, пацифістські церкви — християнські сповідання, церкви, рухи, деномінації, групи чи громади, що відстоюють християнський пацифізм чи біблійний неспротив, що оформився в США, але у ширшому розумінні існував у християнській церкві в усі часи в усіх народах, разом з Україною, Росією та Німеччиною. Мирні церкви згідні, що Ісус Христос виступав за ненасилля. Чи можна колись виправдати фізичну силу, захищаючи себе чи інших, залишається суперечливим. Багато віруючих суворо дотримуються моральної позиції щодо неспротиву перед насильством. Ці церкви, як правило, погоджуються з тим, що насильство від імені націй та їх урядів суперечить християнській етиці (моралі).

Термін історичні мирні церкви у США стосується лише трьох церковних груп — Церкви братства; Релігійне товариство друзів (квакери); та менонітів (разом з амішами, старопорядними менонітами та консервативними менонітами), і використовувався з часу першої конференції мирних церков у Канзасі у 1935 році[1][2][3][4][5]. Визначення «мирні церкви» іноді розширюється, включаючи христадельфіян (з 1863 року) Та інших, що не брали участі у конференції «історичних мирних церков» в Канзасі в 1935 році[6].

Історія

[ред. | ред. код]
Дезертир (1916) Бордман Робінсон .
Блаженні миротворці (Мат. 5:9; 1917) Джорджа Біллоуза

Серед усіх християнських конфесій завжди існували групи членів, що виступають за ненасилля, але певні церкви постійно підтримували це з моменту свого заснування. Окрім трьох історичних мирних церков, до них належать аміші,[7] старопорядні меноніти, консервативні меноніти, гуттери,[8] старонімецькі баптиські браття,[9] старопорядні річкові браття,[10] браття у Христі,[11][12] та інші в анабаптистській традиції; духобори,[13] молокани,[14] дункардські браття,[15][16] Дух-і-жизники,[17] Брудергофські громади,[18] Швенкфельдери,[19] Моравські браття,[20] Шейкери,[21] нереєстровані пострадянські п'ятидесятники і баптисти, деякі групи п'ятидесятників на Заході[22]. Найбільша п'ятидесятницька церква світу Асамблеї Божі, відмовилася від мирорності приблизно в часи Другої світової війни[23][24]. Ці християнські деномінації не мають спільної згоди, щодо можливості невійськової участі, як неозброєний медичний персонал, або робота на військове забезпечення країни у воєнний час, наприклад, у виготовленні боєприпасів. Одна сторона вважає, що Ісус ніколи не заперечуватиме, щоб допомагати страждаючим людям, тоді як інша може заперечити, що це побічно сприяє насильству, звільняючи інших людей для участі в ньому.

Свого часу для отримання статусу відмовника за сумлінням у ЗДА, і, отже, звільнення від військової повинності, або для тих, хто вже в армії, — почесне звільнення, було необхідне активне членство та поділяння вірувань однієї з „мирних церков“. Але після низки судових рішень ця вимога була скасована. Зараз у Сполучених Штатах можна заявити статус відмови за сумлінням на основі особистої системи переконань, що не повинна бути християнською й навіть не ґрунтуватися на релігії[25].

Мирні церкви, особливо ті, що мають достатні фінансові та організаційні ресурси, намагалися допомогти у стражданнях, що створює війна, навіть до ворожої країни. Це часто викликало суперечки, саме коли квакери послали великі поставки поживи і медикаментів до Північного В'єтнаму за В'єтнамської війни, та за ембарго Куби. Службовий комітет американських друзів та Менонітський центральний комітет — це дві благодійні конфесійні агенції, створені для забезпечення такого зцілення.

У 1980-х роках квакери, браття та меноніти об'єдналися, щоб створити Християнські миротворчі команди — міжнародну організацію, яка працює над зменшенням насильства та систематичної несправедливості в регіонах конфлікту[26][27]. Це було вмотивовано бажанням християн ставитися до миротворчості так само серйозно, як солдати та уряди сприймають війну[28].

Інші християнські мирні групи

[ред. | ред. код]

Христадельфіяни, 1863 рік

[ред. | ред. код]

Христадельфіяни — одна з невеликої кількості церков, чия ідентичність як конфесії безпосередньо пов'язана з християнською мирністю[29]. Хоча група, що пізніше прийняла назву „христадельфіян“, в основному відокремилася від кемпбелітів у Шотландії та Америці після 1848 року, саме військовий призов за американській громадянській війні призвела до того, що їх місцева церква в графстві Огл, штат Іллінойс, зареєструвалась 1863 року під назвою „христадельфіяни“, як відмовників за сумлінням.[30] Коли наближалася Перша світова війна, христадельфіяни в Британській імперії займали ту ж позицію, хоча часто стикалися з військовими трибуналами. Під час Другої світової війни христадельфіяни були звільнені від служби у війську та виконували цивільні роботи, хоча деякі з невеликої чисельності христадельфіян у Німеччині були ув'язнені, а одного було страчено[31]. Позиція зберігалася за корейської й в'єтнамської війн та до сьогодні[32][33].

Духобори

[ред. | ред. код]

Духобори — це духовно-християнська конфесія, що пропагує мирність[34]. 29 червня 1895 року відбулося «спалення зброї» духоборами, коли вони «нагромадили свої саблі, рушниці та іншу зброю та спалили її у великих багаттях, коли вони співали псалми»[35].

Пацифісти Святості

[ред. | ред. код]

Асоціація Еммануїл, Браття у Христі та Христова освячена свята церква — це конфесії руху святості, відомі сьогодні своїм протистоянням війні; що відомі як «Пацифісти святості».[36][37] Наприклад, Асоціація Еммануеля вчить:[38]

«Ми відчуваємо себе явно зобов'язаннями відстоювати наше непохитне переконання, що Війна є абсолютно несумісною з простими заповідями нашого божественного Господа і Законодавця і з усім духом Євангелія; і що жодний довід про необхідність чи політики, хоч би яким терміновим чи особливим він не був, не може звільнити ні окремих людей, ні державу від надзвичайної відданості, якій вони зобов'язані Тому, Хто сказав: „Любіть своїх ворогів“. Тому, ми не можемо брати участь у війні (Рим. 12:19), воєнних діях чи обов'язковому навчанні.»

Церква адвентистів сьомого дня, 1867 рік

[ред. | ред. код]

У 1864 році адвентисти шукали і отримали виключення з повинності як відмовники сумління, а Церква адвентистів сьомого дня з 1914 року має давню історію невійськової служби у війську, та поза військом[39]. На сьогодні, як зазначає адвентистський пастор в інтернет-журналі, для членів церкви адвентистів сьомого дня:

«Сьогодні в добровольчій армії багато адвентистських юнаків і дівчат приєднуються до війська на бойових позиціях, і є багато пасторів-адвентистів, які обирають військові капеланські посади, підтримуючи як учасників бойових дій, так і некомбатантів. У День ветеранів американські церкви всієї країни віддають шану і повагу тим, хто „служив своїй країні“, не намагаючись розрізнити, як вони служили, будь то пілоти-бомбардувальники, морські котики або морські свинки операції „Вайткоат“. Я ще не бачив богослужіння на честь тих, хто втік до Канади, щоб уникнути участі у безглуздій різанині В'єтнаму в їхньому біблійному пацифізмі»[40]

Церкви Божі (7-й день)

[ред. | ред. код]

Різні групи, що еволюціонують під назвою Церква Божа (7-й день), виступають проти плотської війни, заснованої на Матвія 26:52; Об'явлення 13:10; Римлянам 12: 19–21. Вони вважають, що зброя їхньої війни не плотська, а духовна (ІІ Коринтянам 10: 3–5; Ефесян 6: 11–18)[41][42].

Молокани

[ред. | ред. код]

Молокани — це духовно-християнська конфесія, яка пропагує пацифізм[43]. Їх історично переслідували за те, що вони не носили зброї[44].

Частково пацифістські групи

[ред. | ред. код]

Спільнота Христа

[ред. | ред. код]

Мормонська Спільнота Христа (раніше відома як Реорганізована Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів), хоча не є прямо мирною, формується як міжнародна мирна церква через такі служіеея, як Міжнародна премія за мир «Спільнота Христа», « Щоденна молитва» заради миру та ресурси для підтримки заперечення сумлінності проти війни[45][46][47]. Проте у Сполучених Штатах та в усьому світі багато мормонів беруть активну військову службу, і церква забезпечує капеланський службовий обов'язок з пропаганди та служіння військовим.

Церкви Христові

[ред. | ред. код]

Церкви Христа колись мали відносно велику фракцію ненасилля, й тепер стали конфліктнішими. Сучасні Церкви Христові, особливо ті, що дотримуються вчення Девіда Ліпскомба, схильні до мирних поглядів[48]. Це означає, що вони вважають, що застосування примусу та/або сили може бути прийнятним для цілей особистої самооборони, але для вдавання до війни — це не для християн.

Товариство примирення

[ред. | ред. код]

Як зазначалося вище, у більшості загальновизнаних християнських конфесій існують групи миру. Товариство примирення — організація, що була створена для єднання християн цих груп та учасників історичних церков миру. У деяких країнах, як у Сполучених Штатах, товариство розширило сферу роботи з розширенням до представників інших релігій або жодної з них, а також людей, позиція яких не суворо стосується ненасилля. Проте в інших країнах (наприклад, у Великій Британії) воно, залишається організацією християнського ненасилля[49].

Дивитися також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Concise Encyclopedia of Amish, Brethren, Hutterites, and Mennonites p6 Donald B. Kraybill — 2010 «In 1935, BRETHREN, Mennonites, and Quakers met in North Newton, Kansas, for a conference on peace. The term HISTORIC PEACE CHURCHES was developed at this conference in order to distinguish between the groups' biblically based peaceful …»
  2. ↑ The Brethren encyclopedia 1983 p608 "The American Civil War brought the peace churches together in combined appeals to government, both in the North and in … This conference used the term historic peace churches as more acceptable to Mennonites than the term pacifist churches because the latter connoted theological liberalism. Called without prior agenda, the three-day meeting concluded with "
  3. ↑ Mark Matthews Smoke jumping on the Western fire line: conscientious objectors p36 — 2006 "CHAPTER TWO The Historic Peace Churches — The three historic peace churches that united to lobby for reforming the treatment of conscientious objectors during World War II shared many religious beliefs, but they also differed in many "
  4. ↑ Speicher, Sara and Durnbaugh, Donald F. (2003), Ecumenical Dictionary: Historic Peace Churches [Архівовано 20 жовтня 2017 у Wayback Machine.]
  5. ↑ G. Kurt Piehler, Sidney Pash The United States and the Second World War: New Perspectives on 2010 p265 "The Selective Service, in collaboration with the historic peace churches, created Civilian Public Service to provide … In October 1940, to coordinate administration of the CPS camps, the historic peace churches established the NSBRO. "
  6. ↑ Law review digest 1957 "Among the peace churches may be listed the Mennonite, Brethren, Friends, Christadelphians and Molakans. Other sects having a degree of pacifism in their doctrines include the Seventh Day Adventists, Assemblies of God and Churches of Christ. A more complex situation arises in connection with those registrants who do not base their claims «
  7. ↑ The Amish: Massacre at the Amish school in Nickel Mines, PA. Religioustolerance.org. Архів оригіналу за 16 березня 2021. Процитовано 2 травня 2010.
  8. ↑ Religion. Hutterites.org. Архів оригіналу за 11 травня 2010. Процитовано 2 травня 2010.
  9. ↑ Anabaptists Today. Anabaptistchurch.org. 20 червня 2007. Архів оригіналу за 13 травня 2010. Процитовано 2 травня 2010.
  10. ↑ Old Order River Brethren. Geocities.com. Архів оригіналу за 27 жовтня 2009. Процитовано 2 травня 2010.
  11. ↑ Wittlinger, Carlton (1978). Quest for Piety and Obedience: The Story of the Brethren in Christ. Evangel Press. ISBN 0-916035-05-0.
  12. ↑ Christians & War (PDF). The Brethren in Christ. Архів оригіналу (PDF) за 4 березня 2016. Процитовано 28 червня 2009.
  13. ↑ Pacifism and Anastasia's Doukhobor Village. Doukhobor.org. Архів оригіналу за 14 грудня 2009. Процитовано 2 травня 2010.
  14. ↑ Moroi, Yuichi (2008). Ethics of Conviction and Civic Responsibility: Conscientious War Resisters in America During the World Wars (англ.). University Press of America. с. 54. ISBN 9780761840794.
  15. ↑ Dunkard Brethren Church. Dunkard Brethren Church. Архів оригіналу за 28 липня 2010. Процитовано 2 травня 2010.
  16. ↑ Durnbaugh, Donald (1997). Fruit of the Vine: A History of the Brethren. Brethren Press. ISBN 0-87178-003-8.
  17. ↑ Taxonomy of 3 Spiritual Christian groups: Molokane, Pryguny and Dukh-i-zhizniki — books, fellowship, holidays, prophets and songs. Conovaloff, Andrei. Архів оригіналу за 18 травня 2020. Процитовано 16 жовтня 2016.
  18. ↑ 5 Beliefs That Set the Bruderhof Apart From Other Christians. Newsmax. Архів оригіналу за 29 березня 2019. Процитовано 23 травня 2017.
  19. ↑ Brethern, Schwenkfelders and Other Plain People. Horseshoe.cc. Архів оригіналу за 2 серпня 2012. Процитовано 2 травня 2010.
  20. ↑ Archived copy. Архів оригіналу за 2 грудня 2008. Процитовано 18 вересня 2008.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  21. ↑ Essay on Shaker History – Shaker Historic Trail – National Register of Historic Places. Nps.gov. Архів оригіналу за 28 вересня 2013. Процитовано 2 травня 2010.
  22. ↑ PCPJ – Pentecostals & Charismatics for Peace & Justice. Pcpf.org. Архів оригіналу за 22 березня 2009. Процитовано 2 травня 2010.
  23. ↑ Alexander, Paul (2009). Peace to War: Shifting Allegiances in the Assemblies of God. Cascadia Publishing House. ISBN 1-931038-58-9.
  24. ↑ issue-12-alexander-1. Quaker.org. Архів оригіналу за 6 липня 2010. Процитовано 2 травня 2010.
  25. ↑ Selective Service System: Fast Facts. Sss.gov. Архів оригіналу за 7 травня 2009. Процитовано 2 травня 2010.
  26. ↑ About CPT | Christian Peacemaker Teams (Промова). Cpt.org. Архів оригіналу за 25 липня 2018. Процитовано 2 травня 2010.
  27. ↑ History | Christian Peacemaker Teams. Cpt.org. Архів оригіналу за 10 лютого 2021. Процитовано 2 травня 2010.
  28. ↑ Sider, Ron (1984). God's People Reconciling. Christian Peacemaker Teams. Strasbourg, France. Архів оригіналу за 19 березня 2016. Процитовано 28 червня 2016. What would happen if the Christian church stationed as many praying Christians as the U.S. government has sent armed guerrillas across that troubled border? ... Do we not have as much courage and faith as soldiers?
  29. ↑ Bryan R. Wilson Sects and Society 1961
  30. ↑ Lippey. C. The Christadelphians in North America
  31. ↑ James Irvin Lichti Houses on the sand?: pacifist denominations in Nazi Germany p65 — 2008 -»Albert Merz was executed in Brandenburg military detention prison on April 3, 1941 "
  32. ↑ Norris, Alfred. The Gospel and Strife. Birmingham, UK: Christadelphian Magazine and Publishing Association. Архів оригіналу за 9 жовтня 2019. Процитовано 25 лютого 2021.
  33. ↑ Watkins, Peter. War and Politics: The Christian's Duty. Birmingham, UK: Christadelphian Auxiliary Lecturing Society. Архів оригіналу за 31 березня 2022. Процитовано 25 лютого 2021.
  34. ↑ The Rough Guide to Canada (англ.). Apa Publications. 1 червня 2016. с. 957. ISBN 9780241279526. The Doukhobors were a sect who fled southern Russian in 1899 after being persecuted for their religious and political views. Fiercely pacifist, they rejected secular government and ignored the liturgy and procedures of the organized church, believing God resided in each individual rather than in a building or institution.
  35. ↑ Rak, Julie (2005). Negotiated Memory: Doukhobor Autobiographical Discourse (англ.). UBC Press. с. 37. ISBN 9780774810319.
  36. ↑ Lewis, James R. (2001). The Encyclopedia of Cults, Sects, and New Religions. Prometheus Books. ISBN 9781615927388.
  37. ↑ Thomas, Devin (18 червня 2014). Brethren in Christ Weren’t the Only "Holiness Pacifists" in the Early 20th Century. Brethren in Christ. Архів оригіналу за 24 липня 2019. Процитовано 24 липня 2019.
  38. ↑ Beaman, Jay; Pipkin, Brian K. (2013). Pentecostal and Holiness Statements on War and Peace (англ.). Wipf and Stock Publishers. с. 73—74, 98—99, 124. ISBN 9781610979085.
  39. ↑ Historical dictionary of Seventh-Day Adventists Gary Land
  40. ↑ Adventist Tomorrow: Militant Pacifism. Архів оригіналу за 12 листопада 2019. Процитовано 12 листопада 2019.
  41. ↑ Doctrinal Points of the Church of God (7th Day) (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 23 березня 2021. Процитовано 25 лютого 2021.
  42. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 21 січня 2013. Процитовано 25 лютого 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  43. ↑ Hennacy, Ammon (1 травня 2010). The Book of Ammon (англ.). Wipf and Stock Publishers. с. 406. ISBN 9781608990535. Molokan means “Milk Drinker.” This name was given the Molokans in Russia by the Orthodox, because they were dissidents from the regular church, led communal lives, and were pacifists.
  44. ↑ Waters, Tony (31 березня 1999). Crime and Immigrant Youth (англ.). SAGE Publications. с. 37. ISBN 9781452263373. The Molokan Russians were an ascetic religious sect of the Russian Orthodox Church that settled in the Boyle Heights neighborhood of Los Angeles in 1904-1906. Their religious ideals included pacifism; indeed, the demands of the Russian draft for the Russian-Japanese War were cited as the cause of their flight from Russia in the first place.
  45. ↑ Communication Services of Community of Christ, Independence Mo. Community of Christ International Peace Award Honor Roll. Cofchrist.org. Архів оригіналу за 4 вересня 2012. Процитовано 2 травня 2010.
  46. ↑ Communication Services of Community of Christ, Independence Mo. Community of Christ International Peace Award Nominations. Cofchrist.org. Архів оригіналу за 23 липня 2012. Процитовано 2 травня 2010.
  47. ↑ Archived copy. Архів оригіналу за 22 липня 2014. Процитовано 3 червня 2010.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  48. ↑ Civil Government. Mun.ca. Архів оригіналу за 10 квітня 2009. Процитовано 2 травня 2010.
  49. ↑ Stan Morris; Naomi Bolderhey; Laura Visser. International Fellowship of Reconciliation. Ifor.org. Архів оригіналу за 29 листопада 2009. Процитовано 2 травня 2010.

Література

[ред. | ред. код]
  • Driver, Juan (1970) How Christians Made Peace With War: Early Christian Understandings of War. Scottdale PA: Herald Press. ISBN 0-8361-3461-3
  • Friesen, Duane K. (1986) Christian Peacemaking and International Conflict: A Realist Pacifist Perspective. Scottdale: Herald Press. ISBN 0-8361-1273-3
  • Lederach, John Paul (1999) The Journey Toward Reconciliation. Scottdale, PA: Herald Press. ISBN 0-8361-9082-3
  • Ruth-Heffelbower, Duane (1991) The Anabaptists Are Back: Making Peace in a Dangerous World. Scottdale, PA: Herald Press. ISBN 0-8361-3552-0
  • Sider, Ronald (1979) Christ and Violence. Scottdale PA: Herald Press. ISBN 1-57910-656-0
  • Sampson, Cynthia (1999) «Religion and Peacebuilding.» In Peacemaking in International Conflict: Methods and Techniques; edited by I. William Zartman, and J. Lewis Rasmussen. Washington, D.C.: United States Institute of Peace Press.
  • Trocmé, André (1961) Jesus and the Nonviolent Revolution; Maryknoll, NY: Orbis Books, 2003. ISBN 1-57075-538-8
  • Wink, Walter, ed. (2000) Peace is the Way: Writings on Nonviolence from the Fellowship of Reconciliation. Maryknoll, NY: Orbis Books. ISBN 1-57075-315-6
  • Van Dyck, Harry R. (1990) Exercise of Conscience: A World War II Objector Remembers. Buffalo, NY: Prometheus Books. ISBN 0-87975-584-9
  • McGrath, Willam (1980) Why We Are Conscientious Objectors to War. Millersburg, OH: Amish Mennonite Publications.
  • Horsch, Joh[en] (1999) The Principle of Nonresistance as Held by the Mennonite Church. Ephrata, PA: Eastern Mennonite Publications.
  • Brown, Dale (1985) Biblical Pacifism: A Peace Church Perspective. Elgin, IL: Brethren Press. ISBN 0-87178-108-5

Посилання

[ред. | ред. код]