Ядерні моделі — це підходи до наближеного опису ядер атомів як об'єктів із відомими властивостями. На початок XXI сторіччя досконалої моделі ядра не було розроблено, кожна з наявних моделей описує лише частину властивостей ядра[1] і має обмежену область застосування[2].
Моделі незалежних частинок (англ.independent-particle models) або одночастикові, в яких припускається що частинки ядра не взаємодіють між собою й рухаються незалежно. До них належать модель Фермі-газу, оболонкова модель та їхні варіації, зокрема, статистична (термодинамічна) модель.
Моделі з сильною взаємодією нуклонів (англ.strong-interaction) або колективні, де головним припущенням є те, що протони й нейтрони зв'язані сильною взаємодією. Прикладом моделі з цієї групи є краплинна модель ядра та її модифікації (модель п'ятивимірного гармонійного осцилятора, модель аксіально-симетричного ротатора).
Узагальнені моделі, які поєднують особливості двох попередніх. Аналогією таких моделей є двофазна система — згусток рідини (або тверде тіло, здатне до деформації), що перебуває в динамічній рівновазі із газом нуклонів.
↑Б.С. Ишханов, И.М. Капитонов, В.Н. Орлин (1997). Модели атомных ядер. Ядерная физика в Интернете (Web-версия учебного пособия) (рос.). Публикацию подготовил Э.Кэбин. М.: Изд-во Московского университета. 1. Введение. Архів оригіналу за 24 січня 2020. Процитовано 11 липня 2024.
Мінцер, О.П.; Потяженко, М.М.; Невойт, Г.В. (2021). Магнітоелектрохімічна теорія обміну речовин. Том 1 Концептуалізація: моногр. у 2 т. Київ-Полтава: Інтерсервіс. ISBN978-966-999-144-7.