Моноізотопний елемент

Моноізотопний елемент^[1]^[2]^[3], мононуклідний елемент^[4]^[5], ізотопно-чистий елемент^[6]^[7], однорідний елемент^[8] — хімічний елемент, характеристичний ізотопний склад якого включає лише один ізотоп. Іншими словами, такий елемент представлений в природі тільки одним ізотопом.

Зараз до моноізотопних елементів відносять 21 елемент: берилій, фтор, натрій, алюміній, фосфор, скандій, манган, кобальт, арсен, ітрій, ніобій, родій, йод, цезій, празеодим, тербій, гольмій, тулій, золото, бісмут і протактиній^[9]. Решту 63 природних елементи називають поліізотопними. Хоча в природі присутні слідові кількості довгоживучих ізотопів таких радіоактивних елементів як технецій, плутоній тощо, до моноізотопних елементів відносять тільки елементи, для яких визначено характеристичний ізотопний склад.

Слід зазначити, що поділ елементів на моноізотопні й поліізотопні є умовним і залежить від загальноприйнятого характеристичного ізотопного складу елементів. Так, наприклад, до недавнього часу для протактинію не встановлювався характеристичний ізотопний склад і його не можна було віднести до моноізотопних, а в торію нехтували вмістом ізотопу торій-230 і він, таким чином, вважався моноізотопним елементом^[1].

Іноді моноізотопними елементами називають елементи, що мають тільки один стабільний нуклід^[2]^[3]. За цим визначенням до моноізотопних елементів належать 26 елементів: берилій, фтор, натрій, алюміній, фосфор, скандій, манган, кобальт, арсен, ітрій, ніобій, родій, йод, цезій, празеодим, тербій, гольмій, тулій, золото, ванадій, рубідій, індій, лантан, лютецій, реній і європій. Це визначення більш універсальне, оскільки не залежить від значення характеристичного ізотопного складу елемента, але при цьому нехтує той факт, що природні рубідій, європій, індій і реній містять співмірні кількості радіоактивних і стабільних ізотопів, тому їх у принципі не можна розглядати як ізотопно-чисті елементи.

Атомна маса моноізотопного елемента дорівнює масі атома одного єдиного ізотопу^[9] і тому може бути визначена зі значно більшою точністю, ніж у поліізотопних елементів.

Див. також

Поліізотопний елемент

Примітки

↑ ^а ^б А.В. Тихомиров. 5.8. Некоторые аспекты центробежной технологии разделения стабильных изотопов // Изотопы: свойства, получение, применение / Под ред. Баранова В.Ю. — М. : Физматлит, 2005. — Т. 1. — С. 208-210. — ISBN 5-9221-0522-1.
↑ ^а ^б Михайленко Я.И. 2. Явление изотопии // Курс общей и неорганической химии / Под ред. С.В. Кафтанова, А.П. Крешкова, В.И. Семишина. — М. : Высшая школа, 1966. — С. 38-39.
↑ ^а ^б Лучинский Г.П. § 2. Состав атомных ядер // Курс химии. — М. : Высшая школа, 1985. — С. 22-23.
↑ N. E. Holden (2001). Standard Atomic Weight Values for the Mononuclidic Elements - 2001. Prepared for 41st IUPAC General Assembly in Brisbane, Australia (англ.). SciTech Connect. Архів оригіналу (PDF) за 5 липня 2020. Процитовано 16 жовтня 2016.
↑ В. А. Винарский, Р. А. Юрченко. 1.1. Физические основы ионизации молекул и распада молекулярных ионов // [1] — Минск : БГУ, 2013. — С. 9. — ISBN 978-985-518-890-3. Архівовано з джерела 30 жовтня 2020
↑ Шрётер В., Лаутеншлегер К.-Х., Бибрак X. и др. 4.4 Нуклиды. Изотопы. Массовое число // Химия: Справ. изд. — М. : Химия, 1989. — С. 81-82.
↑ Попков В. А., Пузаков С. А. 1.2.2. Изотопы // Общая химия: учебник. — М. : ГЭОТАР-Медия, 2010. — С. 17. — ISBN 978-5-9704-1570-2.
↑ Меншуткин Б. Н. XIV. Что такое химический элемент? // Важнейшие этапы в развитии химии за последние полтораста лет. — 3-е изд. — Л. : Издательство Академии наук СССР, 1934. — С. 112.
↑ ^а ^б Monoisotopic elements (англ.). The Commission on Isotopic Abundances and Atomic Weights. Архів оригіналу за 14 серпня 2020. Процитовано 16 жовтня 2016.