Мікоян Серго Анастасович

Мікоян Серго Анастасович
Народився5 червня 1929(1929-06-05)[1]
Москва, СРСР[1]
Помер6 березня 2010(2010-03-06)[2] (80 років)
Москва, Росія
·лейкоз
ПохованняНоводівичий цвинтар
Країна СРСР
 Росія
Діяльністьmedieval historian
Alma materМосковський державний інститут міжнародних відносин (1952)[1]
ЗакладІнститут світової економіки і міжнародних відносин РАНd[1]
Науковий ступіньдоктор історичних наук[1] (1976)
ПартіяКПРС[1]
БатькоМікоян Анастас Іванович[1]
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Мікоян.

Серго (Сергій) Анастасович Мікоян (вірм. Սերգո Անաստասի Միկոյան; 5 червня 1929, Москва, СРСР — 6 березня 2010, там само, Росія) — радянський та російський історик і публіцист, доктор історичних наук (1976).

Біографія

[ред. | ред. код]
Могила Мікояна на Новодівичому кладовищі Москви.

Незважаючи на те, що батьки Серго Мікояна були вірменами, ні він сам, ні його брати не говорили вірменською. Під час навчання в елітній школі № 175 міста Москви Сергій був учасником таємної організації «Четвертий рейх». 18 грудня 1943 року разом із іншими членами організації був висланий з Москви строком на 1 рік[3].

Закінчив МДІМВ (1952) та аспірантуру (1956), захистив кандидатську дисертацію на тему «Британський імперіалізм в Індії та кашмірська проблема». Навчався на одному курсі з Генріхом Боровиком, з яким перебував у приятельських стосунках[4]. Член КПРС із 1953 року.

Із 1960 року — науковий співробітник Інституту світової економіки та міжнародних відносин РАН. У 1975 році в Інституті сходознавства АН СРСР захистив докторську дисертацію «Зовнішньополітичні проблеми національно-визвольного руху народів Індостану (1947—1971 рр.)»

Автор десятка робіт, визнаний фахівець з Латинської Америки. У 1957—1960 роках науковий редактор журналу «Мировая экономика и международные отношения» (укр. «Світова економіка та міжнародні відносини»), у 1970—1990 роках очолював щомісячний журнал «Латинская Америка» (укр. «Латинська Америка»).

Із 1990 року жив у США, співпрацював із низкою американських університетів, працював в американських наукових архівах. Професор Джорджтаунського університету (місто Вашингтон). Співпрацював із такими американськими істориками та політологами, як Вільям Таубман, Джон Лі Андерсон, Ірвінг Луїс Горовіц.

Помер у Москві 6 березня 2010 року від раку крові. Похований на Новодівичому кладовищі (ділянка № 1, 43-й ряд)[5].

Сім'я

[ред. | ред. код]

Молодший син радянського державного та політичного діяча Анастаса Івановича Мікояна та племінник радянського авіаконструктора Артема Івановича Мікояна. Мати — Ашхен Лазарівна. Був названий на честь Серго Орджонікідзе.

Був одружений на Аллі Олексіївні Кузнецовій (1928—1957), дочці першого секретаря Ленінградського обкому ВКП(б) Олексія Кузнецова, розстріляного в 1950 році по «Ленінградській справі». Алла Кузнецова народила Серго трьох дітей — Володимира, Світлану і Каріне, померла у віці 28 років від білокрів'я. Згодом одружився повторно. З другою дружиною, Тетяною Миколаївною Мікоян, в 1976 році у них народився молодший син Гай-Сергій (внучки Мартініана і Христина). Пізніше вступив у цивільний шлюб із Вірою Юріївною Ігошиною. У 1989 році у них народилася молодша дочка Анастасія Мікоян.

Праці

[ред. | ред. код]
  • Анатомия Карибского кризиса. — М.: Academia, 2006. — ISBN 5-87444-242-1.
  • СССР — Мексика: 60 лет сотрудничества. — М.: «Международные отношения», 1984.
  • Куба строит социализм. — М., 1976.
  • США: Государство, политика, выборы. — М., 1969.
  • Stalinism as I saw it. Kennan Institute for Advanced Russian Studies, 1992.(англ.)
  • Алексей Снегов в борьбе за «десталинизацию» // Вопросы истории. — 2006. — № 4. — С. 69—84.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д е ж Հայկական սովետական հանրագիտարան — Երևան: 1981. — Т. 7. — С. 542.
  2. ↑ AV Production — 2010.
  3. ↑ Глава «Послесловие автора» // Алексей Кирпичников. «Сталинъюгенд». — М.: Издательство «Вече», 2008. — С. 315.
  4. ↑ Серго Микоян: интервью Генриху Боровику // facts.kiev.ua, 2004. — 16 декабря. [недоступне посилання з Июль 2018]
  5. ↑ Микоян Серго Анастасович (1929—2010). nd.m-necropol.ru. Новодевичье кладбище. Архів оригіналу за 11 січня 2023. Процитовано 11 січня 2023.

Література

[ред. | ред. код]
  • Дабагян Э. С. Памяти Серго Микояна // Новая и новейшая история. — 2010. — № 5. — С. 245—246.
  • Московская энциклопедия. — Т. 1: Лица Москвы. — Книга 6: А — Я. Дополнения. — М.: ОАО «Московские учебники», 2014.

Посилання

[ред. | ред. код]