Нерівність Адамара

Нерівність Адамара (також теорема Адамара про визначники), визначає верхню межу об'єму паралелепіпеда в -вимірному евклідовому просторі, заданого векторами. Названа на честь Жака Адамара.

Формулювання

[ред. | ред. код]

Нехай , а - матриця із комплексними стовпцями якої є вектори . Тоді

де евклідова норма вектора, тобто для вектора норма рівна

У випадку матриці з дійсними елементами, з точки зору геометрії нерівність стверджує, що об'єм -вимірного паралелепіпеда є максимальним, коли його задають взаємно перпендикулярні вектори.

Доведення

[ред. | ред. код]

Для довільної квадратної матриці з комплексними елементами матриця є додатноозначеною. Окрім того і Тому достатньо довести твердження:

Якщо матриця розмірності є додатноозначеною, то

Визначник можна представити у вигляді

Так як додатноозначена, то і матриця, яка є першим доданком в сумі, теж додатноозначена. Позначимо матрицю, що одержується з вилученням першого рядка і стовпця. Оскільки вона є додатноозначеною то додатноозначеною є і її союзна матриця (оскільки її власними значеннями будуть , де — власні значення матриці ). Проіндексуємо рядки і стовпці A' від 2 до (тобто кожен елемент буде мати той же індекс, що і в ). Якщо позначити мінор матриці при вилученні -го рядка і -го стовпця, то елемент союзної матриці буде рівним . Натомість у другому визначнику вище множник біля буде рівний тобто .

Отже, квадратична форма по змінним , якою є другий доданок, є відємноозначеною. Тому

і рівність є можливою тоді і лише тоді коли всі є рівними нулю.

Звідси, застосовуючи індукцію, отримуємо необхідний результат.

Матриці Адамара

[ред. | ред. код]

В комбінаториці матриці з елементами з , для яких у нерівності Адамара виконується рівність, називаються матрицями Адамара. Таким чином, визначник таких матриць по модулю дорівнює . З таких матриць отримують коди Адамара.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Гантмахер Ф. Р. Теорія матриць. — 2024. — 703 с.(укр.)
  • R. Bellman, Introduction to Matrix Analysis, SIAM, Philadelphia, PA, USA, Ch. 8, § 7, 1997.
  • F. J. MacWilliams and N. J. A. Sloane, The Theory of Error-Correcting Codes, Amsterdam, Netherlands, North-Holland, § 2.3, 1977.
  • E. F. Beckenbach and R. Bellman, Inequalities, Berlin-Gottingen-Heidelberg, Germany, Ch. 2, § 11, 1961.