Нижатичі

Село Нижатичі пол. Niżatyce Координати 49°59′00″ пн. ш. 22°25′00″ сх. д. / 49.98333333° пн. ш. 22.41666667° сх. д. / 49.98333333; 22.41666667 Країна ПольщаПольща Воєводство Підкарпатське воєводство Повіт Переворський повіт Гміна Каньчуга Перша згадка 1375 Висота центру 230  м Населення 549 осіб (2011[1]) Часовий пояс UTC+1, влітку UTC+2 Телефонний код (+48) 16 Поштовий індекс 37-220 Автомобільний код RPZ SIMC 0604407 GeoNames 763814 OSM r6780730  ·R Нижатичі Нижатичі (Польща) Нижатичі Нижатичі (Підкарпатське воєводство)

Нижатичі (пол. Niżatyce) — село на Закерзонні в Польщі, у гміні Каньчуга Переворського повіту Підкарпатського воєводства. Населення — 549 осіб (2011^[1]).

Історія

Після захоплення Галичини поляками Оттон Пілицький надавав лицарю Вербенці село Микуличі в 1375 р., називаючи в цьому ж документі сусідні села Нижатичі, Сетеш, Острів. Тоді ж початі латинізація та полонізація місцевого українського населення лівобережного Надсяння, зокрема вже до 1391 р. утворили в Нижатичах латинську парафію. Після смерті Оттона Пілицького всі довколишні села були у власності його доньки Ельжбети Грановської, яка 2 травня 1415 р. вийшла заміж за короля Владислава II Ягайла і Нижатичі стали королівською власністю. В 1515 р. село входило до каньчуцького ключа Перемишльської землі Руського воєводства.

У 1831 р. в селі було 139 греко-католиків, які належали до парафії Кречовичі Каньчуцького деканату Перемишльської єпархії.^[2]

Відповідно до «Географічного словника Королівства Польського» в 1886 р. Нижатичі знаходились у Ланцутському повіті Королівства Галичини і Володимирії, було 379 мешканці. За даними Шематизму того року в селі було 200 греко-католиків.^[3]

На 1913 р. в селі було 296 греко-католиків, які належали до парафії Кречовичі, надалі в Шематизмах подається тільки загальна кількість греко-католиків для всієї парафії.

На 1 січня 1939 року в селі проживало 560 мешканців, з них 170 українців-грекокатоликів, 470 поляків і 20 євреїв^[4]. На той час унаслідок півтисячоліття латинізації та полонізації українці лівобережного Надсяння опинилися в меншості. Адміністративно село входило до ґміни Каньчуга Переворського повіту Львівського воєводства. Грекокатолики належали до парафії Каньчуга Лежайського деканату Перемишльської єпархії.

1945 року з села до СРСР вивезли 7 українців (1 сім'я). Переселенці прибули до Тернопільської області.^[5] Решта українців не могла протистояти антиукраїнському терору після Другої світової війни.

У 1975-1998 роках село належало до Перемишльського воєводства.

Демографія

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року^[1][6]:

	Загалом	Допрацездатний вік	Працездатний вік	Постпрацездатний вік
Чоловіки	279	64	189	26
Жінки	270	58	149	63
Разом	549	122	338	89

Примітки

1. GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018.
2. Schematismus Universi Venerabilis Cleri Dioeceseos Graeco Catholicae Premisliensis pro Anno Domini 1831, p. 56. Архів оригіналу за 10 листопада 2017. Процитовано 8 грудня 2017.
3. Схиматизм всего клира руско-католического Епархій соединених Перемиской, Самборской и Сяноцкой на Рок от Рожд. Хр. 1886. — с. 132. Архів оригіналу за 22 грудня 2017. Процитовано 8 грудня 2017.
4. Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939 [Архівовано 21 лютого 2021 у Wayback Machine.]. — Вісбаден, 1983. — с. 112.
5. Нові джерела щодо примусового переселення українців у 1944-1946 роках (за матеріалами Державного архіву Львівської області). Архів оригіналу за 7 квітня 2018. Процитовано 8 грудня 2017.
6. Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Архів оригіналу за 20 вересня 2018. Процитовано 14 серпня 2018.

Зовнішні посилання

• Niziatycze // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1886. — Т. VII. — S. 166. (пол.)

• Портал «Польща»