Опукле спряження функції — це узагальнення перетворення Лежандра, яке застосовується до неопуклих функцій. Воно відоме також як перетворення Лежандра — Фенхеля або перетворення Фенхеля (за іменами Адрієна-Марі Лежандра та Вернера Фенхеля[en]). Спряження використовується для перетворення задачі оптимізації у відповідну двоїсту задачу, яку, можливо, простіше розв'язати.
Нехай
— дійсний топологічний векторний простір і нехай
— двоїстий простір для
. Позначимо двоїсту пару[en] через

Для функції
,
яка набуває значень на розширеній числовій прямій, опукле спряження

визначено в термінах супремуму за формулою

або, еквівалентно, в термінах інфімуму за формулою

Це визначення можна інтерпретувати як кодування опуклої оболонки надграфіка функції в термінах її опорних гіперплощин [1] [2] .
Випукло спряження афінної функції

дорівнює

Випукло спряження степеневої функції

дорівнює

де
Опукле спряження функції абсолютної величини

дорівнює

Опукле поєднання показникової функції
дорівнює

Опукле спряження і перетворення Лежандра показникової функції збігаються крім того, що область визначення опуклого спряження строго ширша, оскільки перетворення Лежандра визначено лише для додатних дійсних чисел.
Зв'язок із очікуваними втратами (середня ціна ризику)
[ред. | ред. код]
Нехай F означає інтегральну функцію розподілу випадкової величини X. Тоді (інтегруючи частинами),
![{\displaystyle f(x):=\int _{-\infty }^{x}F(u)\,du=\operatorname {E} \left[\max(0,x-X)\right]=x-\operatorname {E} \left[\min(x,X)\right]}](https://wikimedia.org/api/rest_v1/media/math/render/svg/5305f9e0bbb2f5dd0fd854f406e0bf4c11e3526c)
має опукле спряження
![{\displaystyle f^{*}(p)=\int _{0}^{p}F^{-1}(q)\,dq=(p-1)F^{-1}(p)+\operatorname {E} \left[\min(F^{-1}(p),X)\right]=pF^{-1}(p)-\operatorname {E} \left[\max(0,F^{-1}(p)-X)\right].}](https://wikimedia.org/api/rest_v1/media/math/render/svg/46a376c4e97b05cd38affb08cfbfc14ea46aa32e)
Конкретна інтерпретація має перетворення

як неспадне перегрупування початкової функції f. Зокрема,
для
не спадає.
Опукле спряження замкнутої опуклої функції також є замкнутою опуклою функцією. Опукле спряження поліедральної опуклої функції (опуклої функції з многогранним надграфіком) також є поліедральною опуклою функцією.
Опукле спряження обертає порядок — якщо
, то
. Тут

Для сімейства функцій
це випливає з факту, що супремуми можна переставляти місцями

та з max–min нерівність[en]

Опукле спряження функції завжди напівнеперервне знизу. Подвійне спряження
(опукле спряження опуклого спряження) є також замкненою опуклою оболонкою, тобто найбільшою напівнеперервною знизу опуклою функцією з
. Для опуклих власних функцій[en]
тоді й лише тоді, коли f опукла і напівнеперервна знизу за теоремою Фенхеля ― Моро.
Для будь-якої функції f та її опуклого спряження
нерівність Фенхеля (відома також як нерівність Фенхеля — Моро) виконується для будь-якого
і
:

Доведення випливає негайно з визначення опуклого спряження:
.
Для двох функцій
і
та числа
виконується
.
Тут операція
— це опукле відображення в себе.
Інфімальна конволюція двох функцій f і g визначається як

Нехай f1, …, fm — правильні опуклі напівнеперервні знизу функції на
. Тоді інфімальна конволюція опукла і напівнеперервна знизу (але не обов'язково буде правильною функцією) і задовольняє рівність

Інфімальна конволюція двох функцій має геометричну інтерпретацію — (строгий) надграфік інфімальної конволюції двох функцій дорівнює сумі Мінковського (строгих) надграфіків цих функцій.
Якщо функція
диференційовна, то її похідна є максимізувальним аргументом при обчисленні опуклого спряження:
і

звідки


і більш того,


Якщо для деякого 
, то

У разі додаткового параметра (скажімо,
), більш того,

де
вибирається максимізувальним аргументом.
Нехай A — обмежений лінійний оператор з X у Y. Для будь-якої опуклої функції f на X маємо

де

є прообразом f для A, а A* — спряженим оператором для A.
Замкнута опукла функція f симетрична для заданої множини G ортогональних лінійних перетворень

тоді й лише тоді, коли опукле спряження f* симетричне для G.
У таблиці наведено перетворення Лежандра для багатьох поширених функцій, а також для декількох корисних властивостей.
|
|
|
|
(где )
|
|
|
|
|
|
|
|
(где )
|
|
|
|
|
|
|
|
(где )
|
|
(где )
|
|
(где )
|
|
(где )
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
- Robert R. Phelps. Convex Functions, Monotone Operators and Differentiability. — Springer, 1991. — ISBN 0-387-56715-1.
- Heinz H. Bauschke, Rafal Goebel, Yves Lucet, Xianfu Wang. The Proximal Average: Basic Theory // SIAM Journal on Optimization. — 2008. — Т. 19, вип. 2. — DOI:10.1137/070687542.
- Иоффе А. Д., Тихомиров В. М. Теория экстремальных задач. — М. : «Наука», 1974.
- Jonathan Borwein, Adrian Lewis. Convex Analysis and Nonlinear Optimization: Theory and Examples. — Springer, 2006. — ISBN 978-0-387-29570-1.
- Владимир Игоревич Арнольд. Математические методы классической механики. — М. : «Наука», 1989.
- R. Tyrrell Rockafellar. Convex Analysis. — Princeton : Princeton University Press, 1970. — ISBN 0-691-01586-4.