Павло Гіжицький | |
---|---|
пол. Paweł Giżycki | |
Народився | 24 січня 1692 Великопольща |
Помер | 28 січня 1762 (70 років) Кременець, Кременецький повіт, Волинське воєводство, Малопольська провінція, Корона Королівства Польського, Річ Посполита |
Країна | Річ Посполита |
Діяльність | художник, архітектор |
Галузь | бароко[1], Живопис бароко[1] і декоративно-ужиткове мистецтво[d][1] |
Знання мов | польська[1] |
Конфесія | католицтво |
Рід | Q63531225? |
Павло́ Гижи́цький або Павел Ґіжицький (пол. Paweł Giżycki SJ; 24 січня 1692 — 28 січня 1762, Кременець) — архітектор й живописець доби пізнього бароко на Волині і Галичині, єзуїт.
16 серпня 1710 року вступив до ордену Єзуїтів. Студіював філософію і теологію спочатку у Любліні (1713—1716), а згодом у Сандомирі (1719) і Кракові (1720—1723). Займався місійною діяльністю в Ковелі, Полонному, Луцьку, Володимирі та Кременці.
Міродайною виступає думка, що мистецтво архітектури Павло Гіжицький опанував власним розумом і умінням. Автор кількох десятків храмів, переважно єзуїтських, у Самборі, Кременці, Луцьку, Піддубцях, Старому Чарторийську, Городищі тощо.
Павлові Гижицькому належить авторство вівтаря у фарному костелі Живця й іконостасу греко-католицької церкви в Підгірцях.
Окремо у творчості майстра виділяють роботи над поховальними декораціями. Зокрема, є автором лат. castra doloris Ядвіги Загоровської (1725), Томаша Юзефа Замойського (1726), Казимира Олександра Потія (1729), Міхала Сервація Вишневецького (1745), Павла Карла Санґушка (1750), Юзефа Потоцького (1751) та ін.