Панайот Волов

Панайот Волов
Народився1850
Шумен, Сілістра, Османська імперія
Помер26 травня 1876(1876-05-26)
Бяла, Русенська область, Болгарія
Країна Болгарія
Діяльністьреволюціонер
Alma materПівденнослов'янський пансіон

Панайот Волов (болг. Панайот Волов) — болгарський революціонер, один з членів Гюргевського революційного комітету (Гюргевски революционен комитет[bg]) та ініціаторів Квітневого повстання проти османського пригноблення в Болгарії в 1876 році, «апостол свободи» (керівник повстанського комітету) від Пловдивського округу повстання. Національний герой Болгарії. У своїй діяльності користувався псевдонімом Петро Ванков (болг. Петър Ванков).

Батько Панайота Вічо Симеонов, зарізав чужого вола, змушений був за це заплатити, через що з'явилось прізвисько Волов, яке передалося його синові як прізвище.[1]

Біографія

[ред. | ред. код]

Волов народився в місті Шумен в родині ремісника. Точна дата його народження невідома. У деяких джерелах вказано, що це сталося 1847 року, в інших — у 1851—1853 роках. Переважно про ранні роки Волова свідчення засновані на спогадах його молодшої сестри Віци (Вічки) і вчителя, письменника Ілії Блискова(інші мови). Оскільки його молодша сестра Віца народилася 5 березня 1853 року і має різницю в 2-3 роки, прийнято вважати, що Волов народився в 1850 або 1851 році.

Його сім'я ненадовго переїхала до села Ченгель, де його мати Василька працювала в присадибній ділянці іншого селянина, а батько Вічо Волов «підбирав собі каміння біля села, завантажуючи вибухівку в камінь перед захопленими очима жителів».[2]

«Високий, сухої статури і смуглявий, з блискучими очима і вольовим характером», — таким згадував Панайота митрополит Варненсько-Преславський Симеон[3]. Волов вів спартанський спосіб життя — не курив, не пив, мало спав, аби мати час читати.

Панайот почав учитися в сільській школі, а закінчив Шуменську початкову школу, де учителював Тодор Ікономов. За фінансової підтримки свого багатого дядька, суспільного діяча Марінчо Бенлі(інші мови) він продовжив навчання в Бухаресті, Болграді, Одесі та Миколаєві упродовж 1869—1873 років. За півроку до закінчення Південнослов'янського пансіону в Миколаєві через хворобу він був змушений повернутися до Шумена.

Після одужання він мав намір знову поїхати до Миколаєва, де хотів закінчити навчання, але шуменці запропонували йому посаду завідувача учбовою частиною та одночасно директора початкової школи, і він погодився на це. Організував вечірню школу, взяв активну участь у діяльності місцевого будинку культури. Волов викладав природознавство, фізику і математику, часто використовуючи уроки з метою патріотичного виховання. Він підтримував місцевий громадський осередок «Прогрес» (болг. Напредак) та разом із колегами організовував театральні вистави. Щоб відтворити репрезентативний образ у п'єсі «Повстання Крума Грозного», він навіть брав уроки фехтування.

Революційна діяльність

[ред. | ред. код]

У серпні 1874 року він узяв участь у загальних зборах Болгарського революційного центрального комітету (БРЦК)(інші мови) у Бухаресті. Був обраний головою Шуменського революційного комітету(інші мови). Під виглядом шкільного інспектора він створив або відродив комітети в 14 шуменських селах, зокрема таких як Каспичан, Кюлевча, Новий Пазар, Преслав, Осмар, Смядово, Вирбиця, Драгоєво, Хас (нині село Добрі Войніков), Дивдядово.

Восени 1874 року за рекомендацією публіциста і революціонера Михайла Грекова Панайот Волов водив на розвідку російського полковника Георгія Бобрикова(інші мови), який замалював укріплення Шумена та Преславської фортеці. За словами Захарія Стоянова(інші мови) у грудні 1874 року Волов дав Любену Каравелову гроші на покупку 12 револьверів.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Кой кой е сред българите XV—XIX в. сборник под редакцията на проф. Ил. Тодев. , Анубис 2000 стр. 63 (болг.)
  2. ↑ Милена Андреева, Панайот Волов и Дивдядово // Известия на РИМ-Шумен, книга 17, 2017 / стр.200 (болг.)
  3. ↑ Кой кой е сред българите XV—XIX в. сборник под редакцията на проф. Ил. Тодев. , Анубис 2000 стр. 63 (болг.)

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Б. Братоев Относно идеологията на Панайот Волов. — В: Сб. Панайот Волов — живот и дело. Шумен, 1991. с. 72 (болг.)
  • Бонева, Вера (2007). Българското възраждане в Шумен и Шуменско. Църковно-национални борби и постижения. Варна: LiterNet. ISBN 978-954-304-302-6. Процитовано 4 май 2016. (болг.)