Василь Лукич Панейко | |
---|---|
![]() | |
Народився | 6 березня 1883 Золочів, Королівство Галичини і Володимирії, ![]() |
Помер | 29 травня 1956 (73 роки) Каракас, ![]() |
Країна | ![]() ![]() ![]() ![]() |
Національність | українець |
Діяльність | журналіст, дипломат ![]() |
Відомий завдяки | дипломат, журналіст, редактор |
Alma mater | Львівський університет |
Посада | міністр закордонних справ України ![]() |
Василь Лукич Панейко (6 березня 1883, Золочів[1], Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорщина (нині Львівська область, Україна) — 29 травня 1956, Каракас, Венесуела) — український дипломат і журналіст, редактор газети «Діло» (1912—1918).
У 1907 році закінчив Львівський університет (правничий факультет). Брав активну участь в українському національно-визвольному русі.
З 1907 — співробітник газети «Діло», в 1908—1912 брав участь у виданні «Літературно-наукового вісника», в 1912—1918 — головний редактор газети «Діло» й одночасно в 1914—1915 — головний редактор «Ukrainische Korrespondenz» («Український кореспондент» — тижневик Головної Української Ради). Член Загальної Української Ради від 5 травня 1915 року.
11 листопада 1918 — призначений держсекретарем зовнішніх справ ЗУНР. Свою діяльність на цій посаді направив на забезпечення визнання суверенітету і територіальної цілісності західно-української держави і засудження польської агресії. Ініціював надсилання на ім'я Президента США Вудро Вільсона телеграми з проханням виступити посередником у справі припинення українсько-польської війни 1918—1919. Одначе жодної офіційної відповіді не отримав, незважаючи на активні виступи української діаспори в США. Важливим напрямком діяльності Василя Панейка було включення до складу ЗУНР території Закарпатської України, що викликало різку протидію з боку Угорщини.
На переговорах 30 грудня 1918 в Будапешті західно-українська делегація наполягала на вирішенні питання шляхом плебісциту під нейтральним спостереженням. З його ініціативи були відкриті посольства республіки в Києві (функціонувало до проголошення Акту возз'єднання УНР і ЗУНР 1919), Празі (18.12.1918), Відні та Будапешті.
13 січня 1919 — державний секретар закордонних справ ЗУНР, член делегації на Паризьку мирну конференцію і водночас заступник голови делегації УНР Григорія Сидоренка. Домігся створення Вищою радою Антанти низки комісій з врегулювання російсько-польського конфлікту. Після укладення Ризького мирного договору 1921 між РРФСР і УРСР та Польщею виступав за створення нової східно-європейської федерації, в якій Україна разом з Галичиною була б в союзі з демократичною Росією.
Працював паризьким кореспондентом газети «Діло», у 1925 повернувся до Львова і редагував цю газету і двотижневик «Політика», але в наступному році знову переїхав до Парижа. Незабаром відійшов від політики, в 1945 емігрував до Нью-Йорка, а в 1955 — переїхав до Каракаса (Венесуела)