Петренко Максим Віталійович
| Максим Петренко Максим Віталійович Петренко | |||
|---|---|---|---|
 Старший солдат | |||
| Загальна інформація | |||
| Народження | 11 грудня 1983 Київ, Українська РСР, СРСР  | ||
| Смерть | 1 червня 2022 (38 років) Студенок | ||
| Поховання | Лісове кладовище | ||
| Національність | українець | ||
| Alma Mater | Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» і Київська школа економіки | ||
| Псевдо | «Доцент»[1] | ||
| Військова служба | |||
| Приналежність |  Україна | ||
| Вид ЗС |  Національна гвардія | ||
| Формування | |||
| Війни / битви | Російсько-українська війна | ||
| Нагороди та відзнаки | |||
| |||
Максим Віталійович Петренко (позивний «Доцент»; 11 грудня 1983, м. Київ — 1 червня 2022, с. Студенок, Харківська область) — український письменник, науковець, винахідник, педагог, військовослужбовець, старший солдат Національної гвардії України, учасник російсько-української війни. Кандидат технічних наук (2022), доцент[1]. Кавалер ордена «За мужність» III ступеня (2024, посмертно).
Максим Петренко народився 11 грудня 1983 року в місті Києві[2].
2008 року закінчив Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» (з відзнакою за спеціальністю «Комп'ютерний еколого-економічний моніторинг»), де від 2003 року пройшов шлях від лаборанта до завідувача катедри комп'ютерної інженерії[2][3]. Проходив навчання в Південній Кореї; розробляв програмовані конструктори[1]. 2012 року під час марафону пробіг 42 км[4].
Активний учасник Революції гідності, входив до складу Самооборони Майдану[3][4]. З початком російсько-української війни добровольцем пішов на фронт, де воював у 2-му резервному батальйоні оперативного призначення резервістів Національної гвардії України[1][5]. Учасник бойових дій в районі Дебальцевого та Слов'янська. Під час ротацій продовжував викладати[4]. У 2016 році демобілізувався[1].
2018 року за програмою для ветеранів Максим вступив на навчання в Київську школу економіки[1].
Від 24 лютого 2022 року знову на фронті. Обороняв Київ та схід України. Служив старшим стрільцем і аеророзвідником батальйону оперативного призначення НГУ імені Сергія Кульчицького. Загинув 1 червня 2022 року в селі Студенок на Харківщині[1][4].
Похований на Алеї Героїв Лісового кладовища м. Києва[1].
Почав писати у 2015 році[1].
Твори Максима надруковані в літературній збірці «Голос війни: історії ветеранів». 2019 року видав книгу «Спокійної ночі»[1][3][5]. Активний учасник книжкових Ветеранських наметів і Всеукраїнського форуму військових письменників[4].
- орден «За мужність» III ступеня (23 лютого 2024, посмертно) — за особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, сумлінне та бездоганне служіння Українському народові[6];
- фіналіст Міжнародних змагань автономних роботизованих платформ «Roborace»[4];
- нагрудний знак «За доблесну службу»[4].
- ↑ а б в г д е ж и к л Мирослава Ільтьо (11 січня 2024). Максим Петренко «Доцент». Шлях дивовижного романтика, винахідника і воїна, який поліг за Україну, був знайдений і похований. Новинарня.
- ↑ а б Петренко Максим Віталійович. Інститут комп'ютерних технологій університету «України».
- ↑ а б в Пам'яті письменника, стрільця Максима Петренка. Укрінформ. 27 листопада 2023.
- ↑ а б в г д е ж Максим Петренко. Платформа пам'яті Меморіал.
- ↑ а б Віка Ясинська (3 листопада 2020). Старший стрілець Максим Петренко: «Настав день, коли я дійсно повірив, що помру саме тут і зараз. Це була перша танкова атака на сили АТО». Цензор.НЕТ.
- ↑ Указ Президента України від 23 лютого 2024 року № 96/2024 «Про відзначення державними нагородами України»
|
Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |