Полазничка

Полазничка
Зображення
Країна  Республіка Польща і  Словаччина Редагувати інформацію у Вікіданих
CMNS: Полазничка у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих
Полазничка, створена під час ночі музеїв (Етнографічний музей у Загребі)

Полазничка — польські та словацькі різдвяні прикраси. Загалом підлазничку робили з верхівки ялинки, перевернутої догори дриґом, яку потім прикрашали цигарковим папером, цукерками, яблуками, горіхами або типово польськими світами, або робили із соломи. Таку прикрасу потім вішали над різдвяним столом або в кутку. Полазничка мала принести щастя та добробут у сім'ю. Полазничка походить від традиції полазникa.

У Сербії таку гілку називали šumka od položenjca або polaznikova šumka[1].

Історія

[ред. | ред. код]
Докладніше: Полазник

Звичай полазнички споріднений звичаєм полазника. Полазник — перший відвідувач, ритуальний гість, який завітав до хати на Різдво. Прихід у дім здорового, молодого, щасливого гостя мав принести щастя в господарство. Полазник часто приносив із собою зелені гілочки, які в Польщі називали полазничками. Подібний звичай приносити вічнозелені рослини полазником також існував у Словаччині та Болгарії; у лемків дідух приносили додому, а в Болгарії, крім гілочок, приносили також солому[2].

Ім'я ритуальної особи переносилося на предмет, пов'язаний з цим ритуалом, але у південних слов'ян цей процес відбувався рідко[1].

У Польщі

[ред. | ред. код]

Полазничка також називалася polaźniczka[3], polaźninik[3], podłaźnik[1], podłaźnica[4], jutka[4], sad[4], sad rajski[5], boże drzewko[5], rajskie drzewko[4], wiecha[6], gaik[6].

У Польщі полазничка була відома головним чином у Підгалі та Бескидах[7]. Полазничку робили різними способами, це може бути ялинка[8] або верхівка ялинки[9], перевернута догори дриґом, гілочка хвойного дерева[9] або обруч для сита, до якого кріпилися зелені гілочки[5]. Приготоване таким чином оздоблення прив'язували до балки стелі[8], часто безпосередньо над різдвяним столом[8], або у покуті[9]. У Польщі полазничка вважається прототипом сучасної різдвяної ялинки[10].

Полазничка мала приносити достаток дому[1], захищати від хвороб і чар, а тварин — від вовків і чуми[11].

Полазнички додатково прикрашалися різними прикрасами, як правило, виготовленими своїми руками домочадцями з цигаркового або кольорового паперу[10]. Їх теж прикрашали світи, які являли собою шматочки облатки, з'єднані між собою — з такої облатки створювали різні фігури, наприклад, хрести, сонечка, півмісяці тощо; їх також часто фарбували. Робили їх напередодні Різдва, звідки й пішла інша назва цієї прикраси: вілійки[5]. Іноді світ ставав самостійною прикрасою[8], тоді їх також підвішували під стельову балку[5]. Крім того, полазнички також прикрашали цукерками, яблуками, печивом[10], горіхами чи позолоченим насінням льону[5], а після Другої світової війни також дрібничками[10]. Подібною прикрасою до появи сучасної ялинки також був солом'яний різдвяний павук[9].

Щоб тобі всього вистачило, як риб'ячим убивцям[1].

У Словаччині

[ред. | ред. код]

У Словаччині також була відома прикраса під назвою полазниця — це була солом'яна курка (наприклад, у районах верхів'я Спіша, де її вішали над різдвяним столом), яка символічно відповідала зеленій підлазничці[2], різдвяній ялинці[12], або принесеній хвойній гілці дерева[3]. Так називали й обрядовий різдвяний хліб[3]. На словацько-моравському пограниччі полазничку називали щастям, що пов'язано з польським віруванням, що полазничка приносить удачу[1].

Галерея

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Полазничка

Посилання

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д е Rocznik, 1966.
  2. ↑ а б Usaczowa, 2009.
  3. ↑ а б в г Usaczowa, 2008.
  4. ↑ а б в г Ogrodowska, 2000.
  5. ↑ а б в г д е [1], Paulina Suchecka, "Światy nieznane i żelazka niezbędne" 
  6. ↑ а б Prace etnograficzne, 1985.
  7. ↑ Lebeda, 2002.
  8. ↑ а б в г Fischer, 1934.
  9. ↑ а б в г [2], Małgorzata Dziura, Kinga Kędziora-Palińska, "Dekoracje bożonarodzeniowe – podłaźnik, pająk, światy, choinka" 
  10. ↑ а б в г Michalikowa, Chrząstowska та Chrząstowski, 1974.
  11. ↑ Ogrodowska, 1996.
  12. ↑ Horák, 1955.

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  • Komentarze do Polskiego Atlasu Etnograficznego. Т. 6. Polskie Towarzystwo Ludoznawcze. ISBN 9788387266851.
  • Rocznik. Т. I—III. Kraków: Polskie Towarzystwo Ludoznawcze.
  • Prace etnograficzne. Zeszyty naukowe Uniwersytetu Jagiellońskiego. Kraków: Państwowe Wydawnictwo Naukowe. 20 (1). 1985. ISSN 0083-4327.
  • Zwyczaje, obrzędy i tradycje w Polsce. Verbinum. ISBN 8371921098.
  • Święta polskie: tradycja i obyczaj. Alfa. ISBN 837001948X.
  • Folklor Lachów Sądeckich. Т. 2. Centralny Ośrodek Metodyki Upowszechniania Kultury.
  • Славянские древности: Этнолингвистический словарь. Т. 4. Moskwa: Международные отношения. ISBN 5-7133-0703-4.
  • Магия слова и действия в народной культуре славян. Moskwa: Instytut Slawistyki Rosyjskiej Akademii Nauk. ISBN 978-5-7576-0221-9.
  • Nárečie Pohorelej. Vydavateľstvo Slovenskej akadémie vied.
  • Etnografja słowiańska (вид. 3). Książnica-Atlas.