Полонина

Полонина в Українських Карпатах
Полонина. Бескиди, Польща

Полони́на (від прасл. polnina «безліса рівнина в горах»[1][2][3][4][5][6]) — безліса ділянка гірських масивів (Українських Карпат, Дінарських Альп тощо), яку використовують як пасовисько та для сінокосу.[7]

Назва «полонина» трапляється вже у періоді формування давньоукраїнської мови (XI–XIII ст.).[8].

Загальні відомості

[ред. | ред. код]

Субальпійські й альпійські луки в Українських Карпатах називають полонинами, в Румунських — планінами, в Словацьких — голе, а в Польських — гала. У низьких Угорських (Мадярських) Карпатах їх нема. Назва «планіна» також зустрічається у болгар, сербів, хорватів, словенців, словаків для позначення гір, гірських ланцюгів, гірських пасовищ тощо. Наприклад, Шар-Планина, Стара-Планіна — гори альпійської складчастості, утворені сланцями, гранітами, вапняками, пісковиками і конгломератами. Максимальна їхня висота 2376 м (г. Ботев). У Середній Словаччині охоронна ландшафтна область Муранська Планина розташована в межах висот 390–1439 м в. р. м. (найвища вершина — Фабова Голя)[9][10].

Терміну «полонина» відповідає поняття «яйла» в Кримських горах, «джайляу» на Тянь-Шані тощо. Він широко увійшов в українську географічну термінологію, навіть власні назви окремих ландшафтів пов'язані з цим терміном, наприклад, Полонина Рівна, Полонина Боржава, Полонина Красна. Гірський хребет у внутрішній смузі Українських Карпат, який простягається з північного заходу на південний схід між річками Уж і Тересвою майже на 150 км, називається Полонинським. Одна з геоморфологічних підобластей Українських Карпат — Полонинсько-Чорногірське брилове середньогір'я, а одна із семи фізико-географічних областей — Полонинсько-Чорногірська[10].

Назва «полонина» місцевого походження, що у гуцулів, бойків означає гірські поверхні, поверхні гірських пасовищ вище від верхньої межі лісу. Гірські пасовища, луки, що розміщені в межах лісового поясу, називають царинками, прилуками або лісовими галявинами. Великі за розмірами царинки, які розташовані в зоні верхньої межі лісу (ВМЛ) і які використовують під пасовища, також називають полонинами[10].

Українські полонини
Українські полонини

Деякі полонини простягаються на десятки кілометрів. За флорою полонина подібна до альпійських луків. Ростуть едельвейси, фіалки, айстри, жовтець, мак, перстач, ломикамінь. Полонини вкриті густими й соковитими луговими травами[11].

Полонина в культурі

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Перепелиця С. Полонинський монастир (історико-лінгвістичний нарис) // Науковий вісник Чернівецького національного університету. Слов'янська філологія. — 2012. — Вип. 648—649. — С. 214.
  2. ↑ Иллич-Свитыч В. М. Лексический комментарий к карпатской миграции славян (Географический ландшафт) / В. М. Иллич-Свитыч // Известия Академии Наук СССР. Отделение литературы и языка. — M., 1960. — Том XIX. — Вып. 3. — С. 222—223.(рос.)
  3. ↑ Толстой Н. И. Славянская географическая терминология. Семасиологические этюды / Н. И. Толстой. — М.: Наука, 1969. — С. 81.(рос.)
  4. ↑ Толстой Н. И. Некоторые проблемы сравнительной славянской семасиологии / Н. И. Толстой // Славянское языкознание. VI Международный съезд славистов (Прага, авг. 1968 г.). Доклады советской делегации. М., 1968. — С. 357.(рос.)
  5. ↑ Мурзаев Э. М. Словарь народных географических терминов / Мурзаев Э. М. — М. : Мысль, 1984. — С. 450.(рос.)
  6. ↑ Золтан А. Западнорусская лексика в великоруських произведениях о Флорентийском соборе / Андраш Золтан // Studia Slavica Academiae Scientiarum Hungaricae. — T. 31, f. 3–4. — Budapest, 1985. — С. 248.(рос.)
  7. ↑ Полонина // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  8. ↑ Крижанівська О. І. Походження української мови та основні етапи її становлення // О. І. Крижанівська. Історія української мови: Історична фонетика. Історична граматика: навчальний посібник. — Київ: ВЦ «Академія», 2010. — С. 20. ISBN 978-966-580-311-9.
  9. ↑ Байцар А. Л. Полонини Українських Карпат / А.Байцар // Генеза, географія та екологія ґрунтів. Збірник наукових праць Міжнародної конференції (Львів, 16-18 вересня 1999 р.). Львів, 1999. — С. 107—109.
  10. ↑ а б в Байцар А. Л. Полонини Українських Карпат: генезис, поширення та морфологія / А.Байцар // Вісник Львів. ун-ту. Серія географ. Вип. 29. — Львів, 2003. — С. 3-6.
  11. ↑ Чугуєнко М. В. Моя Україна. Ілюстрована енциклопедія для дітей. — Харків: Веста: Видавництво «Ранок», 2006. — 128 с. іл.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Байцар А. Л. Полонини Українських Карпат / А.Байцар // Генеза, географія та екологія ґрунтів. Збірник наукових праць Міжнародної конференції (Львів, 16-18 вересня 1999 р.). Львів, 1999. — С. 107—109.
  • Байцар А. Л. Полонини Українських Карпат: генезис, поширення та морфологія / А.Байцар // Вісник Львів. ун-ту. Серія географ. Вип. 29. — Львів, 2003. — С. 3-6.

Посилання

[ред. | ред. код]