Попов Євген Георгійович

Попов Євген Георгійович
рос. Евгений Георгиевич Попов
Ім'я при народженнірос. Евгений Георгиевич Попов
Народився11 вересня 1978(1978-09-11) (46 років)
Владивосток, РРФСР, СРСР
Країна Росія
Діяльністьжурналіст, ведучий, телеведучий, тележурналіст, пропагандист, депутат Державної Думи РФ
Галузьжурналіст і тележурналіст[d]
Alma materFar Eastern State Universityd
Знання мовросійська і англійська
ЧленствоДержавна дума Федеральних зборів Російської Федерації VIII скликання
Посададепутат Державної Думи РФ[d]
У шлюбі зСкабєєва Ольга Володимирівна
Нагороди
IMDbID 12715923
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Попов.

Євгéн Геóргійович Попóв (нар. 11 вересня 1978, Владивосток, РРФСР, СРСР) — російський телевізійний журналіст і телеведучий українського походження, пропагандист путінського режиму. Ведучий програми «60 хвилин» на телеканалі «Росія-1» разом зі своєю другою дружиною Ольгою Скабєєвою.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 11 вересня 1978 року у Владивостоці (за його словами, батько проживає(-в) в Україні[1]).

Під час навчання в школі працював на місцевому радіо ведучим програми «Саквояж»[2]. У 2000 році закінчив факультет журналістики Далекосхідного державного університету[3]. Будучи студентом, працював у КДУ «Громадське телебачення Примор'я» (ОТВ-Прим), ДТРК «Владивосток» та інших місцевих телерадіокомпаніях[4]. З 2000 року — кореспондент «Вістей» у Владивостоці та Приморському краї. У вересні 2002 року переїхав до Москви.

З червня 2003 року працював в українському корпункті телеканалу «Росія»[5][6], у своїх репортажах висвітлював Помаранчеву революцію[7]. У вересні 2006 року повернувся назад до Москви, був політичним оглядачем «Вістей тижня»[2].

У травні 2007 року став кореспондентом телеканалу «Росія» в США, де якийсь час працював спільно з Костянтином Сьоміним, був головою Нью-Йоркського бюро «Вістей»[8]. Кандидатуру Попова схвалила тодішній директор інформаційних програм телеканалу Юлія Ракчеева[9]. Останній репортаж Попова в США вийшов 24 квітня 2013 року[10]. У Нью-Йорку познайомився з майбутньою дружиною Анастасією Чуркіною — донькою дипломата Віталія Чуркіна.

У травні 2013 року продовжив роботу в «Вістях» як політичний оглядач[11]. Працював у Києві[12], на Євромайдані[13], у тому числі в одній групі з Антоном Волошиним[14], що загинув в Україні в червні 2014 року.

З осені 2013 року, після переформатування програми «Вести+», Попов став вести авторську програму «Вести в 23:00»[15][16] замість Василя Журавльова та Оксани Куваєвої.

З липня 2014 по червень 2016 року він вів передачу по черзі з кореспондентом ВГТРК Максимом Кисельовим. Попутно робив репортажі для програми «Спеціальний кореспондент», серед них — «Телемайдан», «Блокада. Слов'янськ» та ін.

У 2014—2019 роках під час відпустки Дмитра Кисельова заміняв його як ведучого програми «Вісті» щонеділі о 20:00[17][18], чергуючись з Андрієм Кондрашовим[19]. Влітку 2014 року заміняв Кондрашова у вечірніх випусках «Новин» по буднях.

З вересня по липень 2014 2016 року вів обговорення в студії під час телевізійного проєкту «Спеціальний кореспондент» замість Аркадія Мамонтова[20][21][22].

З 12 вересня 2016 року — ведучий соціально-політичного ток-шоу «60 хвилин» у парі з другою дружиною Ольгою Скабєєвою[23].

У 2021 році взяв участь у виборах до Державної думи VIII скликання від партії "Єдина Росія"[24] по Кунцевському одномандатному округу Москви № 197. Під час подання передвиборчої декларації повідомив про 11,4 млн рублів доходу за 2020 рік і приховав 3,1 млн рублів доходу, що було підтверджено ЦВК.[25] Входив до "команди мера Москви" Сергія Собяніна, який очолював на виборах московський список "Єдиної Росії". У боротьбі з кандидатом від КПРФ Михайлом Лобановим здобув перемогу, набравши 35,17 % голосів; "згідно з підрахунками штабу" Лобанова, перевага дісталася Попову завдяки результатам дистанційного електронного голосування, оскільки за підсумками фізичного голосування громадян Попов відставав на більш ніж 10 тисяч голосів.[26]

Документальні фільми

[ред. | ред. код]
  • «Медиаграмотность» (2016).

Особисте життя

[ред. | ред. код]

Перша дружина — одеситка армянського походження Анаіт Адамян, популярна блогерка та фіналістка четвертого сезону «Холостяк»

Друга дружина- журналістка Анастасія Чуркіна (нар. 27 грудня 1984), працює в Америці кореспондентом телеканалу Russia Today[27], дочка російського дипломата, постійного представника Росії при ООН в 2006—2017 роках Віталія Чуркіна (1952—2017)[2].

Друга дружина — кореспондент ВГТРК Ольга Скабєєва (нар. 11 грудня 1984). Для неї цей шлюб також є другим. Син Захар (нар. 14 січня 2014)[28].

Санкції

[ред. | ред. код]

Включений Службою безпеки України в список осіб, яким заборонений в'їзд в Україну.[29]

З 24 лютого 2022 року через підтримку російської агресії та порушення територіальної цілісності України під час російсько-української війни перебуває під персональними міжнародними санкціями 27 країн Євросоюзу.[30]

З 24 грудня 2022 року внесений до санкційного списку Канади через "голосування за визнання незалежності так званих республік у Донецьку та Луганську".[31]

З 25 грудня 2022 року доданий до санкційного списку Швейцарії.[32]

З 24 березня перебуває під персональними санкціями США.[33]

Указом президента України Володимира Зеленського від 7 вересня 2022 року перебуває під санкціями України.[34]

Нагороди та премії

[ред. | ред. код]
  • «Золоте перо Росії» від Спілки журналістів Росії (9 лютого 2017) — «за розвиток дискусійних майданчиків на російському телебаченні» (спільно з Ольгою Скабєєвою)[35]
  • Премія «ТЕФІ—2017» в номінації «Ведучий суспільно-політичного ток-шоу прайм-тайму» категорії «Вечірній прайм» (3 жовтня 2017 року) (спільно з Ольгою Скабєєвою)[36]
  • Премія «ТЕФІ—2018» в номінації «Ведучий суспільно-політичного ток-шоу прайм-тайму» категорії «Вечірній прайм» (3 жовтня 2018 року) (спільно з Ольгою Скабєєвою)[37]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Близько 3:15.
  2. ↑ а б в Эффект Попова. The New Times, #13 (404), 2016. 18 квітня 2016.
  3. ↑ Лариса Распутная: Журфак ДВГУ в ожидании новых талантов. ПримаМедиа. 15 квітня 2010.
  4. ↑ Карьера на телевидении? Все зависит от вас!. Карьерист. 19 листопада 2009. Архів оригіналу за 2 листопада 2014. Процитовано 2 листопада 2014.
  5. ↑ Как важно быть Гребенщиковым. Независимая газета. 15 квітня 2005.
  6. ↑ Границу с Украиной можно перейти не выходя из машины. Вести.ру. 16 червня 2003. Архів оригіналу за 11 вересня 2007. Процитовано 15 грудня 2020.
  7. ↑ Мастер-класс Евгения Попова. ВШТ МГУ. 27 березня 2014. Архів оригіналу за 27 вересня 2017. Процитовано 15 грудня 2020.
  8. ↑ Американская ностальгия Евгения Попова
  9. ↑ Царство стоп-листов. Рассказ экс-редактора путинского телевидения. Радио Свобода. 23 лютого 2019.
  10. ↑ Виртуальное покушение на Обаму подорвало веру в Интернет. Вести.ру. 24 квітня 2013.
  11. ↑ Журналисты телеканала «Россия-1» обратились к коллегам за профсолидарностью. Журдом. 26 березня 2014. Архів оригіналу за 2 листопада 2014. Процитовано 15 грудня 2020.
  12. ↑ Цирк уехал — комментаторы остались. Государственное ТВ России проводит операцию по принуждению к братству и дружбе. Новая газета. 27 лютого 2014.
  13. ↑ «Майдан захлёбывается». В эфире российского ТВ. Благодарные украинцы несут российским телевизионщикам награды. Российские телевизионщики продолжают нести околесицу. Новая газета. 13 грудня 2013. Архів оригіналу за 2 жовтня 2015. Процитовано 1 жовтня 2015.
  14. ↑ "Мечтал стать оператором..." Прощание с Антоном Волошиным. Вести FM. 24 червня 2014. Архів оригіналу за 2 листопада 2014. Процитовано 15 грудня 2020.
  15. ↑ О дряни: «И тот, кто сегодня поет не с нами, тот против нас». Новая газета. 14 лютого 2014.
  16. ↑ Промо «Вести в 23:00 с Евгением Поповым» телеканала «Россия 24»
  17. ↑ МЕДИАФРЕНИЯ. ДАДЗЫБАО РУССКОГО МИРА И ЕГО ХУНВЕЙБИНЫ. Ежедневный журнал. 26 серпня 2014.
  18. ↑ МЕДИАФРЕНИЯ. ИДЕОЛОГИЯ ЗЛОРАДСТВА. Ежедневный журнал. 1 вересня 2015.
  19. ↑ МЕДИАФРЕНИЯ. БОЕВАЯ КАПСУЛА. Ежедневный журнал. 5 серпня 2014. Архів оригіналу за 2 травня 2018. Процитовано 15 грудня 2020.
  20. ↑ Не так страшен Дмитрий Киселёв, как его клоны. Собеседник. 4 листопада 2014.
  21. ↑ Человек из телевизора. Политика для домохозяек — абсолютное ноу-хау Первого канала. Эхо Москвы. 20 вересня 2014.
  22. ↑ Владимир Кара-Мурза: Топорная ложь и фантастические гонорары. Собеседник. 30 вересня 2014.
  23. ↑ Человек из телевизора. Эхо Москвы. 10 вересня 2016.
  24. ↑ Предварительное голосование 2021. web.archive.org. 11 травня 2021. Архів оригіналу за 11 травня 2021. Процитовано 6 липня 2023.
  25. ↑ ЦИК РФ уличил единоросса Попова в сокрытии части дохода в предвыборной декларации. web.archive.org. 1 вересня 2021. Архів оригіналу за 1 вересня 2021. Процитовано 6 липня 2023.
  26. ↑ Еще утром математик Михаил Лобанов с отрывом побеждал телеведущего Евгения Попова. Но потом появились результаты электронного голосования… Вот рассказ кандидата в Госдуму от КПРФ и «Умного голосования». Meduza (рос.). Процитовано 6 липня 2023.
  27. ↑ «Я в Рашку не вернусь»: дети и внуки самых патриотичных российских чиновников, которые уже давно живут за границей
  28. ↑ Поздравляем коллег: у Ольги Скабеевой родился первенец. Вести.ру. 14 січня 2014.
  29. ↑ nikcenter.org. В Украине персонами нон-грата объявили 83 российских журналиста. nikcenter.org (рос.). Процитовано 3 грудня 2020.
  30. ↑ Search results - EUR-Lex. eur-lex.europa.eu (англ.). Процитовано 27 березня 2023.
  31. ↑ Canada, Global Affairs (4 лютого 2022). Sanctions – Russian invasion of Ukraine. GAC. Процитовано 27 березня 2023.
  32. ↑ SECO, Staatssekretariat für Wirtschaft. Massnahmen im Zusammenhang mit der Situation in der Ukraine. www.seco.admin.ch (нім.). Процитовано 27 березня 2023.
  33. ↑ Russia-related Designations; Publication of new Frequently Asked Question.
  34. ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №637/2022 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 7 вересня 2022 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)».
  35. ↑ XXV Благотворительный Бал прессы. Союз журналистов России. 9 лютого 2017. Процитовано 16 лютого 2017.
  36. ↑ Владимир Соловьёв, Ольга Скабеева и Евгений Попов завоевали ТЭФИ. ТАСС. 3 жовтня 2017. Процитовано 3 жовтня 2017. {{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  37. ↑ Ангелы-телехранители. Лауреаты ТЭФИ-2018 от души благодарили своих начальников за счастье свободного творчества. Новая газета. 5 жовтня 2018.