Порція Вайт | |
---|---|
Народилася | 24 червня 1911 Труро (Нова Шотландія), Колчестер (графство), Нова Шотландія, Канада[1] |
Померла | лютого 13, 1968 Торонто, Канада ·злоякісна пухлина | (у віці 56 років)
Країна | Канада |
Національність | афроамериканці[2] |
Діяльність | співачка, вчителька |
Alma mater | Maritime Conservatory of Performing Artsd |
Роки активності | 1941—1968 |
Жанр | опера і сакральне мистецтво |
Magnum opus | Think on Med[3] |
Діти |
|
Порція Мей Вайт (24 червня 1911 – 13 лютого 1968) — канадська співачка— контральто, відома тим, що стала першою темношкірою канадською концертуючою співачкою, яка досягла міжнародної слави. Вироставши в церковному хорі свого батька в Галіфаксі, Нова Шотландія, Вайт брала участь у місцевих співочих конкурсах у підлітковому віці, а пізніше навчалася в Музичній консерваторії Галіфакса. У 1941 і 1944 роках вона дебютувала на національному та міжнародному рівнях як співачка, отримавши схвалення критиків за виконання як класичної європейської музики, так і афроамериканських спіричуелс. Пізніше Вайт здійснила турне по Європі, Карибському басейну, Центральній і Південній Америці.
Коли проблеми з вокалом і рак зрештою призвели до її виходу на пенсію в 1952 році, Вайт оселилася в Торонто і згодом навчала молодих канадських музикантів, таких як Лорн Ґрін, Дайна Крісті, Дон Франкс, Роберт Ґуле та Енн Марі Мосс. Одним з останніх великих публічних виступів Вайт був спеціальний виступ для королеви Єлизавети II і принца Філіпа в 1964 році.
Уряд Канади оголосив Вайт особою національного історичного значення. Її початкові прихильники в Новій Шотландії заснували Nova Scotia Talent Trust, присуджуючи щорічні мистецькі стипендії як новим, так і відомим місцевим артистам, а уряд Нової Шотландії продовжує присуджувати щорічну премію Порції Вайт. У 2007 році Музична асоціація Східного узбережжя посмертно нагородила Вайт нагородою за життєві досягнення.
Порція Мей Вайт народилася 24 червня 1911 року в Труро, Нова Шотландія[5] як третя з 13 дітей, у сім'ї Ізі-Дори (Вайт) і Вільяма Ендрю Вайта. Її мати походила з чорних лоялістів у Новій Шотландії, тоді як її батько був сином колишніх рабів з Вірджинії; він самостійно переїхав до Канади. Вільям навчався в Університеті Акадії в Новій Шотландії, ставши згодом першим чорношкірим канадцем, який закінчив Академію зі ступенем доктора богослов'я. Після Першої світової війни сім'я Вайтів переїхала до Галіфакса, а Вільям став служителем баптистської церкви на Корнволліс-стріт[5].
Багато інших членів сім'ї Порції Вайт продовжували досягти видатних позицій у політичному та культурному житті Канади, включаючи її братів Джека, відомого канадського профспілкового лідера; Білла, першого канадця африканського походження, який балотувався на політичну посаду в Канаді;[5] і Лорна, постійного виконавця телешоу Singalong Jubilee[6]. Вайт також стала тіткою сенатора Дональда Олівера[7] та політичної коментаторки Шейли Вайт[5].
Порція Вайт почала свою музичну кар'єру у віці шести років як учасниця хору в баптистській церкві Корнволліс-стріт[8], де її мати також була музичним керівником[9]. Коли Вайт подорослішала, вона стала керівником хору та допомагала у зборі коштів для церкви, співаючи на щотижневому радіошоу свого батька[10]. Пізніше в інтерв'ю Вайт пояснила, що її любов до музики та виступів виникла рано:
Мені ніхто ніколи не казав співати, я народилася співати. Думаю, якби зі мною ніхто ніколи не спілкувався, я б не змогла спілкуватися інакше, як співом. Я завжди бачили у своїх снах, як я вклоняюся публіці, співаю перед людьми і походжаю сценою, будучи маленькою дівчинкою[11] .
Будучи підлітком, Вайт взяла участь у місцевому конкурсі вокалістів зі своєю сестрою Джун; пара виконувала арію з опери Доніцетті «Лючія ді Ламмермур» . Вони отримали першу премію. Незважаючи на те, що Вайт хотіла продовжити кар'єру співачки, вона не могла дозволити собі професійне навчання в той час[9].
Вайт вступила до університету Далгаузі в 1929 році, навчаючись на вчительку. З початку 1930-х років вона викладала в Афріквіллі та Лукасвіллі, двох невеликих громадах Галіфакса, які складалися переважно з чорношкірих жителів Нової Шотландії, і в цей час Вайт нарешті змогла почати платити за уроки вокалу[9]. Вона регулярно брала участь у музичному фестивалі в Галіфаксі, вигравши срібний кубок Гелен Кеннеді в 1935, 1937 і 1938 роках[5], доки організатори фестивалю нарешті не вирішили нагородити її кубком назавжди[9].
У 1939 році Вайт отримала стипендію для продовження музичного навчання в Музичній консерваторії Галіфакса з відомим італійським баритоном Ернесто Вінчі[5], і Вінчі навчав її використовувати вокальний стиль бельканто[11]. Невдовзі Вайт дала свій перший офіційний сольний концерт, а після початку Другої світової війни вона продовжила співати на концертах і радіошоу.[12] Вона отримала нагороди на провінційних музичних фестивалях[10], а в середині 1941 року вона зустріла Едіт Рід, запрошену директорку школи в Торонто, яка запропонувала організувати для Вайт нові можливості для виступів[9].
У листопаді 1941 року за підтримки Рід 30-річна Вайт дебютувала як співачка в Торонто в Eaton Auditorium[9]. Публіка прихильно сприйняла її, навіть наступного дня після її виступу від Oxford University Press отримала пропозицію щодо управління кар'єрою[13]. Незважаючи на те, що вона зіткнулася з расизмом, коли шукала нові замовлення на виступи[5], Вайт згодом гастролювала по Канаді, виступаючи з концертами в таких місцях, як резиденція генерал-губернатора Рідо-Голл[13].
Вайт співала як класичну європейську музику, так і афроамериканські спіричуели[12], а твори Гаррі Т. Берлі були постійною частиною її концертного репертуару[11]. Поряд з англійськими творами вона виконувала музику італійською, німецькою, французькою та іспанською мовами[11], а триоктавний діапазон Вайт викликав схвалення критиків[14]. У рецензії Гектора Чарльзворта в The Globe and Mail відзначено «гострий вираз і красу артикуляції» Вайт, тоді як критик із Toronto Evening Telegram сказав, що у неї «барвисте та гарно відтінене контральто». . . . Це природний голос, дар небес"[5]. Вайт порівнювали з відомою американською співачкою-контральто Маріан Андерсон[12].
Після прослуховування у генерального менеджера Метрополітен-опери Едварда Джонсона Вайт дебютувала на міжнародному рівні в Нью-Йорку в 1944 році, ставши першою канадкою, яка виступала в Нью-Йоркській міській залі[5]. «Нью-Йорк Таймс» повідомила про її виступ як «чудовий»[13], а Пол Боулз з «Нью-Йорк Геральд Триб'юн» написав, що «Вайт, контральто, показала публіці … що вона не тільки володіє чудовим вокальним інструментом, але також має достатньо музичних здібностей і розуму, щоб робити з ним те, що вона хоче»[15].
Вайт продовжувала співати на багатьох інших концертах по Сполучених Штатах. Провінція Нова Шотландія та місто Галіфакс надали нову фінансову підтримку для висхідної зірки, купивши накидку з білої лисиці, яку Вайт одягала на виступи[13]. У 1945 році вона підписала контракт з артистичним агентством Columbia Concerts Incorporated[5]. У 1946 році відбувся тримісячний тур Центральною та Південною Америкою та Карибським басейном[9], а в 1948 році вона співала у Франції та Швейцарії[5] Вайт була першою темношкірою канадською співачкою, яка здобула таку міжнародну популярність[5][16].
Вокальні проблеми, виснажливий розклад виступів[12] і остаточний діагноз раку молочної залози[9] згодом сприяли тому, що Вайт передчасно покинула публічний спів у 1952 році, оселившись у Торонто, де навчалася у сопрано Джини Сігна та Ірен Джесснер у Королівська консерваторія музики[5]. Будучи викладачкою вокалу, Вайт також продовжувала викладати деяким перспективним музичним талантам Канади[12], а серед її учнів були співаки Лорн Ґрін, Діна Крісті, Дон Франкс, Роберт Ґуле,[8] Енн Марі Мосс[17] та Джудіт Лендер[11]. Вайт з'явилася в Галіфаксі для кількох рідкісних виступів протягом 50-х років; хоча вона оголосила про свій намір відновити повну кар'єру співачки, її повернення до концертної діяльності так і не відбулося[12]. У 1964 році вона співала в командному виступі для королеви Єлизавети II і принца Філіпа на відкритті Центру мистецтв Конфедерації в Шарлоттауні, Острів Принца Едварда . Це був один з останніх її великих концертів[17][13].
Вайт померла в Торонто 13 лютого 1968 року у віці 56 років[5].
У 1944 році прихильники Вайт у Новій Шотландії заснували Nova Scotia Talent Trust, щоб надати їй фінансову допомогу для її кар'єри співачки. Траст продовжив установлювати щорічні стипендії для інших артистів Нової Шотландії[18] і продовжує присуджувати нагороду Порції Вайт артистам, які демонструють «виняткову відданість і потенціал у вокалі»[19]. Уряд провінції Нова Шотландія також присуджує премію Порції Вайт за «культурні та мистецькі досягнення»[20], а перша премія Порції Вайт у 1998 році була присуджена новошотландському поету Джорджу Елліотту Кларку, двоюрідному племіннику Вайт[5].
Уряд Канади оголосив Вайт особою національного історичного значення[21], і вона була представлена в спеціальному випуску поштових марок Тисячоліття, присвячених досягненням Канади[12]. У 2007 році на церемонії вручення музичної премії East Coast Music Awards Вайт була посмертно нагородженою премією доктора Гелен Крейтон за життєві досягнення[5]. Її іменем названі квартал Порція-Вайт-Корт в Галіфаксі,[22] а також атріум Порції Вайт у середній школі Цитадель[23]. У 2017 році молодіжна премія Порції Вайт була заснована в рамках African Nova Scotian Music Awards[23].
Вайт була персонажем п'єси Ленса Вулвера "Порція Вайт: спочатку ти мрієш " (також відомої просто як «Порція»)[24][25], документального фільму Сільвії Гамільтон «Порція Вайт: Думай про мене»[5] та книги Джорджа Елліотта Кларка «Порція Вайт»[26].
Портрет Вайт роботи Гедлі Рейні постійно виставляється в Будинку уряду в Новій Шотландії на честь її внеску в мистецтво[27].