Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. (вересень 2016) |
Пхова (тиб. འཕོ་བ་,འཕོ་བ་, Вайлі pho ba, санскр. संक्रांतिसंक्रांति, saṃkrānti IAST; санскр. परकायप्रवेशपरकायप्रवेश, parakāyapraveśa IAST, «зміна місця», «вхід в інше тіло») — йогічна практика медитації, використовувана послідовниками Ваджраяни. Головна мета практики пхови полягає в підготовці до перенесення свідомості в момент смерті через тім'ячко на маківці голови, що забезпечує його злиття з умом мудрості Будди і переродження[1] в Сукхаваті (Девачені), Чистій сфері будди Амітабги[2]. Пхова може виконуватися як для себе, так і для інших людей (у тому числі для небуддистів), а також для тварин. Існує безліч видів практики пхови, які підходять різним людям залежно від їх підготовки, досвіду та індивідуальних здібностей. Пхова є частиною Шести Йог Наропи, однак Наропа навчав не всім різновидам пхови.
Згідно уявленням тибетського буддизму, шлях, через який свідомість покидає тіло живої істоти, визначає місце його наступного народження. Можливі наступні дев'ять шляхів, через:[джерело?]
З погляду буддизму, оволодівання практикою пхови дає можливість перенародитися в одному з вищих світів і вийти за межі самсари.
З точки зору медицини[3][4], регулярне виконання пхови приносить упевненість і безстрашність при наближенні власної смерті, а також допомагає полегшити страждання тих хто вмирає.
Існують різні методи та різні пхови. Найбільш складні й ефективні методи повинні здійснюватися з особливою обережністю і тільки під безпосереднім керівництвом досвідченого вчителя. В іншому випадку пхова може закінчитися передчасною смертю практикуючого. Спрощеними практиками пхови може займатися будь-хто. Надзвичайно важливо зробити ці практики звичними і природними, оскільки при раптовій смерті часу для навчання їм вже не буде. Крім підготовки до смерті, пхова в деяких обставинах сприяє зціленню від хвороб[джерело не вказане 4733 дні].
Чок'і Німа Рінпоче виділяє п'ять типів пхови.
Японський учений, доктор Хіросі Мотояма, вивчав психофізіологічний ефект дії пхови.[5] У тих, хто практикував пхову були зареєстровані фізіологічні зміни нервової системи, метаболізму та системи акупунктурних меридіанів. Мотояма виявив на електроенцефалограмі, що хвилі біострумів мозку при практиці пхови докорінно відрізняються від тих, що спостерігаються у йогів, які займаються іншими видами медитації. Дослідження показали, що під час практики пхови стається стимуляція певної частини мозку — гіпоталамус, — а також спостерігається зупинка звичайної розумової діяльності.[джерело?]
Суб'єктивні ознаки успішної практики пхови полягають у відчуття свербіння на маківці, можливо появі прозорої рідини, набуханні або розм'якшення тканин навколо джерельця, можливий і головний біль.
Щоб продемонструвати успішну практику, надійною ознакою якої є з'яява на маківці голови малесенького отвору, в який традиційно вставляється кінчик травинки Куша — травинка не має випадати.[6][7]