Роберт Мілліган Мак-Лейн

Роберт Мілліган Мак-Лейн
англ. Robert Milligan McLane
Дипломатичний представник США у Франції
14 травня 1885 — 20 травня 1889
Попередник	Леві Мортон
Наступник	Вайтло Рейд
Губернатор Меріленду
9 січня 1884 — 27 березня 1885
Член Палати представників США від 4-го округу штату Меріленд
4 березня 1879 — 3 березня 1883
Дипломатичний представник США у Мексиці
6 квітня 1859 — 22 грудня 1860
Дипломатичний представник США у Китаї
3 листопада 1854 — 12 грудня 1854
Попередник	Гамфрі Маршалл
Наступник	Пітер Паркер
Голова Національного комітету Демократичної партії
1852 — 1856
Член Сенату Меріленду
1877 — 1879
Член Палати делегатів Меріленду
1845 — 1847
Народився	23 червня 1815(1815-06-23)[1][2] Вілмінгтон, Делавер, США
Помер	16 квітня 1898(1898-04-16)[1][2][3] (82 роки) Париж
Похований	Цвинтар «Грін-Маунт»^d[2]
Відомий як	політик, дипломат, військовослужбовець, адвокат
Країна	США
Alma mater	Військова академія США
Політична партія	Демократична партія США
Батько	Луїс Маклейн[4]
У шлюбі з	Georgine Urquhart^d
Медіафайли у Вікісховищі

Роберт Мілліган Мак-Лейн (нар. 23 червня 1815(1815червня23) — пом. 16 квітня 1898) — американський політик, військовий офіцер і дипломат. Він був послом США в Мексиці, Франції та Китаї, був членом Палати представників США від 4-го округу штату Меріленд, головою Національного комітету Демократичної партії та 39-м губернатором штату Меріленд^[5].

Молодість і військова кар'єра

Мак-Лейн народився у Вілмінгтоні, штат Делавер, у 1815 році в сім'ї Луїса Мак-Лейна та Кетрін Мері Мілліган. Місце його народження, будинок Луїса Мак-Лейна, додали до Національного реєстру історичних місць у 1973 році^[6][7]. Він здобув середню освіту в приватній школі під керівництвом квакера Джона Буллока. Вищу освіту здобув в коледжі Святої Марії в Балтиморі, штат Меріленд. Після призначення батька послом в Англії, родина переїхала до Європи. Його відправили в коледж Бурбон у Парижі для подальшої освіти, там він познайомився з маркізом де Лафаєтом. Його старшим братом був Луїс Мак-Лейн, колишній президент Wells Fargo & Co.^[8]

Мак-Лейн і його сім'я повернулися до США у 1833 році, коли батька призначили міністром фінансів. Того ж року президент Ендрю Джексон зарахував Мак-Лейна до Військової академії США у Вест-Пойнті, яку він закінчив у липні 1837 року у званні молодшого лейтенанта артилерії армії США. У 1837 році Мак-Лейна з полком під командуванням генерала Томаса Джесапа направили до Флориди під час Семінольської війни, а у 1838 році його передислокували на захід під командуванням генерала Вінфілда Скотта.

У 1838 році його перевели до Корпусу інженерів армії США під керівництвом генерала Закарі Тейлора. У 1841 році його відправили до Північних озер для оглядових робіт, а також до Європи для дослідження дамб і дренажних систем у Нідерландах та Італії. Перебуваючи в Європі, він познайомився зі своєю майбутньою дружиною Джорджиною Уркгарт, яка народила йому двох дітей. Мак-Лейн пішов у відставку у 1843 році, щоб продовжити вивчення права, і того ж року його прийняли до адвокатури. Після цього він почав практику в Балтиморі.

Політична та дипломатична кар'єра

Початок політичної кар'єри та обрання до Конгресу

У 1845 році Мак-Лейна обрали представником від Балтимора до Палати делегатів штату Меріленд після успішної кампанії за президента Джеймса Полка роком раніше. У 1846 році Мак-Лейн балотувався до Конгресу та переміг свого опонента від вігів Джона П. Кеннеді з перевагою у 500 голосів. Через два роки його переобрали та він обіймав цю посаду з 4 березня 1847 по 3 березня 1851 року. У Конгресі Мак-Лейн здобув репутацію виняткового оратора, і під час другого терміну його обрали головою Комітету з торгівлі. Він не був кандидатом на повторне висунення у 1850 році. Після перебування в Конгресі Мак-Лейн переїхав на захід США та став радником гірничодобувної корпорації, яка займалася юридичною діяльністю, що стосувалася власності в Каліфорнії. Він залишався на Заході до 1852 року, коли повернувся до Меріленду як президентський вибірник Франкліна Пірса.

Посол у Китаї та Мексиці

Роберт Мілліган Мак-Лейн

У 1853 році, під час Тайпінського повстання, президент Пірс призначив Мак-Лейна уповноваженим представником у Китаї з повноваженнями повноважного посланника, а також акредитованим в Японії, Сіамі, Кореї та Кохінхіні. Попри громадянську війну, Мак-Лейну наказали забезпечити комерційні відносини між Китаєм і США, а також вести переговори з повстанцями, зберігаючи при цьому дипломатичні відносини з імперським урядом. Він успішно відновив торгові відносини між обома країнами, але у 1854 році повернувся до США через слабке здоров'я. На батьківщині він відновив свою політичну діяльність, став делегатом Національного з'їзду Демократичної партії у 1856 році, під час якого підтримав майбутнього президента Джеймса Бьюкенена.

У 1858 році США та Мексика розірвали дипломатичні відносини, після чого в Мексиці спалахнула громадянська війна. Мак-Лейна призначили надзвичайним посланцем і уповноваженим міністром у Мексиці 7 березня 1859 року. Йому доручили визначити, чи уряд Беніто Хуареса, опозиційного до імператора, гідний визнання. Він також вів переговори, як посол, щодо Договору Маклейна-Окампо, який мав розширити транзитні права США через перешийок Теуантепек, включно з концесією на міжокеанічний канал. Однак, Сенат США не ратифікував договір. Мак-Лейн залишив посаду посла в Мексиці 22 грудня 1860 року.

Громадянська війна в США та повернення до Конгресу

Під час Громадянської війни в США федеральний уряд при президенті Авраамі Лінкольні примусово заборонив штату Меріленд приєднуватись до Конфедерації. Мак-Лейн як член делегації, направленої до Вашингтона, округ Колумбія, мав поставити під сумнів дії федерального уряду. Мак-Лейн особисто вважав, що федеральний уряд не мав конституційного права примушувати Меріленд до покори, але вирішив разом з рештою делегації, що Меріленд не повинен відокремлюватись. Протягом решти частини війни Мак-Лейн зосередив свою увагу на юридичній практиці, оскільки взимку 1863 року його призначили радником Західно-Тихоокеанської залізниці.

Ще тривалий час після закінчення Громадянської війни Мак-Лейн займався юридичною практикою та не повертався в політику до Національного з'їзду Демократичної партії у 1876 році. У 1877 році він увійшов до Сенату штату Меріленд, як представник від міста Балтімор. Він залишив Сенат штату у 1879 році, щоб знову балотуватися на виборах до Конгресу. Він досяг успіху і пропрацював два терміни з 4 березня 1879 року по 3 березня 1883 року. Під час свого першого терміну в Конгресі він був головою Комітету з тихоокеанських залізниць.

Згідно з газетою «Athen's Post» від 22 березня 1861 року, Мак-Лейн привернув увагу на першу сторінку, коли звернувся до аудиторії, яка тішилася його виступом: «Клянуся живим Богом, річка Саскуеханна почервоніє від крові… Я присягаю своїм життям і серцем йти з вами… Для чого? Запобігти жодній людині перетнути Меріленд для виконання законів США». Як і багато інших, Мак-Лейн наповнював натовп ненавистю та страхом, багато бравади, але ті люди, які наповнювали натовп таким чином, насправді не робили нічого, крім того, що змушували інших вдиратися та вбивати, в той час, як вони знаходили способи уникнути реальної битви^[9].

Губернатор штату Меріленд і посол у Франції

У 1883 році Демократична партія Меріленда висунула Мак-Лейна на посаду наступного губернатора штату Меріленд. На виборах Мак-Лейн легко переміг свого опонента-республіканця Гарта Бентона Голтона з перевагою в 12 000 голосів. Під час його перебування на посаді було прийнято кілька важливих законодавчих актів, зокрема створення Бюро статистики та трудової інформації та встановлення універсального стандарту часу в усьому штаті. Мак-Лейн пропрацював губернатором лише понад рік, з 8 січня 1884 року до своєї відставки 27 березня 1885 року, після того отримав призначення президента Гровера Клівленда уповноваженого міністра США у Франції.

Для виконання своїх обов'язків Мак-Лейн переїхав до Франції зі своєю дружиною, з якою він познайомився там багато років тому. Він влаштувався на постійній основі в Парижі та проживав там після закінчення терміну перебування на посаді посла у 1889 році через погіршення здоров'я дружини. Його власне здоров'я почало погіршуватися у 1891 році, ставши критичним у 1898 році, того року він помер. Його тіло повернули до Балтимора та поховали на цвинтарі Грінмаунт.

Він успадкував членство Ордена Цинцінната в штаті Меріленд у 1858 році, у 1885—1899 роках очолював його^[10]. На його честь назвали Устричні поліцейські сили штату Меріленд («Устричний флот») та пароплав «Губернатор Р. М. Мак-Лейн», який служив у штаті з 1884 по 1945 роки з нетривалим періодом участі у Першій світової війні.

Примітки

1. SNAC — 2010.
   d:Track:Q29861311
2. Find a Grave — 1996.
   d:Track:Q63056
3. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
   d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563
4. Національний реєстр історичних місць США — 1966.
   d:Track:Q3719
5. Robert Milligan McLane, Reminiscences, 1827—1897 (1903) online
6. National Park Service (9 липня 2010). National Register Information System. National Register of Historic Places. National Park Service.
7. Joan M. Norton (October 1972). [[[:Шаблон:NRHP url]] National Register of Historic Places Inventory/Nomination: Louis McLane House].
8. McLane-Fisher Family Papers circa 1800-1905, MS. 2403. www.hitandstay.com. Maryland Historical Society. Процитовано 8 березня 2021.
9. The Athens Post, Athens Tennessee, March 22, 1861 Page 1
10. Metcalf, Bryce (1938). Original Members and Other Officers Eligible to the Society of the Cincinnati, 1783—1938: With the Institution, Rules of Admission, and Lists of the Officers of the General and State Societies Strasburg, VA: Shenandoah Publishing House, Inc., pp. 22 and 318.

Додаткова література

• Robert Milligan McLane, Reminiscences, 1827—1897 (1903) online
• Frank F. White, Jr., The Governors of Maryland 1777—1970 (Annapolis: The Hall of Records Commission, 1970), 201—205.

Посилання