Рябчик малий
| Рябчик малий | |
|---|---|
| |
| Рябчики малі у долині річки Гнилий Тікич | |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
| Клада: | Покритонасінні (Angiosperms) |
| Клада: | Однодольні (Monocotyledon) |
| Порядок: | Лілієцвіті (Liliales) |
| Родина: | Лілієві (Liliaceae) |
| Підродина: | Lilioideae |
| Триба: | Lilieae |
| Рід: | Рябчик (Fritillaria) |
| Вид: | Рябчик малий (F. meleagroides)
|
| Біноміальна назва | |
| Fritillaria meleagroides | |
Ря́бчик мали́й (Fritillaria meleagroides)[1] — багаторічна рослина родини лілійних. Вид занесений до Червоної книги України у статусі «Вразливий». Декоративна культура.
Латинська назва meleagroides вказує на зовнішню схожість цих рослин з рябчиком шаховим (Fritillaria meleagris). Хоча окремі особини рябчика малого можуть сягати значної висоти, в популяціях кількісно переважають рослини невеликого розміру, що відображено в українській видовій назві.
Трав'яниста рослина 20-70 см заввишки, цибулинний геофіт, за тривалістю вегетації класифікується як ефемероїд або геміефемероїд. Бульбоцибулина завширшки 1-2 см, яйцеподібно-куляста, біла з бурими плівчастими оболонками, щороку змінюється. Стебло прямостояче, голе, гладке, вкрите 3-8 спірально розташованими листками. Вони вузьколінійні, жолобчасті, загострені, біля основи напівстеблеосяжні, спрямовані вверх, завдовжки 5-15 см, завширшки 1-7 мм.
Квітки 25-35 мм завдовжки, верхівкові, похилені, дзвоникуваті, зазвичай поодинокі. Зовнішні листочки оцвітини довгасті або довгасто-еліптичні, внутрішні — довгастообернено-яйцеподібні, їх довжина сягає 2-3,5 см, ширина — 7-12 мм. Зовні вони брудно-пурпурові, іноді здаються майже чорними, всередині — жовтувато-зеленкуваті з темними плямами, що утворюють невиразний шаховий малюнок. Тичинок 6, вони майже вдвічі коротші за оцвітину.
Плід — видовжено-оберненояйцеподібна коробочка з гострою верхівкою і трьома тупими гранями, її довжина сягає 2,5 см, а ширина — 1,5 см.
Рослина світлолюбна, помірно вологолюбна, чутлива до нетривалих посух, віддає перевагу плодючим суглинкам, в тому числі і солонцюватим, також може рости на піщаних ґрунтах. Типовими екотопами цього виду є вологі луки у заплавах річок, рідше — степові поди, річкові тераси, берега степових лиманів та схили балок. Деінде рябчик малий може зростати на узліссях заплавних лісів.
Тривалість вегетації становить в середньому 156—164 доби. Розмножується насінням та вегетативно відокремленням дочірніх цибулинок. Цвітіння відбувається у квітні-травні, запилення відбувається за допомогою мух та бджіл. Плодоносить у червні-липні. Стигле насіння вивільняється з плодів при поривах вітру, які розгойдують коробочки, далі насіння розповсюджується потоками води і повітря.
Спостереження у культурі показали, що перше цвітіння рябчика малого відбувається у віці 5-6 років і надалі повторюється щорічно до 10-15 років. Після цього частина лусок старих особин формує дочірні цибулинки, які зацвітають у віці 2-3 років.
Ареал рябчика малого простягається від Східної Європи (зокрема, Болгарії, України) до Середньої Азії, Алтайських гір, Західного Сибіру та північно-західного Китаю. В Україні найбільш численні скупчення трапляються у лівобережному степу, а в степовій і лісостеповій зонах Правобережжя знаходять лише поодинокі особини. Найзахідніше місцезростання виявлено у Закарпатті, хоча ця знахідка видається сумнівною.[2] Східні українські популяції під час цвітіння домінують у трав'яному покрові, утворюючи темно-червоний аспект.
Рослина потерпає від збирання квітів для букетів, викопування цибулин, розорювання і осушування луків, витоптування худобою. Водночас на стан найбільших за площею популяцій в Новоайдарському районі Луганській області збір квітів практично не впливає, тому що кожна з них налічує по кілька мільйонів особин.[2] Рябчик малий охороняється в Луганському природному заповіднику, Національному природному парку «Святі Гори», біосферному заповіднику «Асканія-Нова», вирощується у ботанічних садах Києва і Донецька. За межами України охороняється лише в Росії, де занесений до Червоних книг декількох суб'єктів федерації.[3][4][5]
Хоча вид недостатньо відомий широкому загалу садівників за своїми декоративними якостями він мало поступається рябчику шаховому. Слід зазначити, що рябчик малий не поїдається худобою, оскільки він отруйний для корів.
- Fritillaria meleagroides var. flavovirens X.Z.Duan & X.J.Zheng
- Fritillaria meleagroides var. plena X.Z.Duan & X.J.Zheng
- Fritillaria meleagroides var. rhodantha X.Z.Duan & X.J.Zheng[1]
- Fritillaria longifolia Steven ex Ledeb.
- Fritillaria pyrenaica Georgi
- ↑ а б The Plant List.(англ.)
- ↑ а б Новые местонахождения видов родов Tulipa L. и Fritillaria L. на территории Луганской области / Е. И. Соколова, М. В. Бережной, Н. Ю. Бутылкина, В. А. Коваленко, Е. Н. Пашутина, Т. А. Щербакова // Промышленная ботаника. — 2008. — Вип. 8. — С. 88-97. — PDF.(рос.)
- ↑ Червона книга Ростовської області на сайті «ООПТ России».(рос.)
- ↑ Червона книга Рязанської області на сайті «ООПТ России».(рос.)
- ↑ Червона книга Республіки Татарстан на сайті «ООПТ России».(рос.)
Рябчик малий в Червоній книзі України. — Переглянуто 1 січня 2015 р.