Самусенко Олександра Григорівна | |
---|---|
рос. Александра Григорьевна Самусенко ![]() | |
Народження | 1922[1] ![]() Kiravad, Рогачовський повіт, Гомельська губернія, РСФРР ![]() |
Смерть | 3 березня 1945[1] ![]() Сулішевіце, Ґміна Лобез, Лобезький повіт, Західнопоморське воєводство, Республіка Польща ![]() помер від ран[d] ![]() |
Поховання | Західнопоморське воєводство ![]() |
Країна | ![]() ![]() |
Звання | капітан ![]() |
Війни / битви | радянсько-фінська війна і Друга світова війна ![]() |
Нагороди |
Олександра Григорівна Самусенко (1922 — 3 березня 1945) — радянська офіцер зв'язку, капітан. Під час німецько-радянської війни була командиром танка Т-34. За деякими відомостями, єдина жінка-танкіст у 1-й гвардійській танковій армії[2] та єдина жінка, що обіймала посаду заступника командира танкового батальйону[3].
Народилася у 1922 році в селі Святе (нині — село Кірове) Жлобінського району Гомельської області[4]. Білоруска[прим 1].
Вихованка в частинах РСЧА з 12 років (згідно з нагородного листа — з 1935 року). Брала участь у радянсько-фінській війні 1939-40 років. Ю. А. Жуків у книзі «Люди сорокових років. Записки військового кореспондента» стверджує, що Олександра Самусенка також воювала в Іспанії[5], що спростовується в книзі письменника-фронтовика Ф. А. Гаріна[6]; до того ж, це було б неможливо в силу її віку.
Велику Вітчизняну війну починала рядовим-піхотинцем (покликана Читинским РВК). Написала листа Голові Президії Верховної Ради СРСР М. І. Калініна з проханням посприяти їй при вступі в танкове училище. Успішно його закінчила[2].
З жовтня 1941 року воювала на Брянському, Західному і Воронезькому фронтах. Тричі поранена, у тому числі один раз — важко. Офіцер зв'язку 97-ї танкової бригади гвардії старший лейтенант А. Р. Самусенко брала участь у Курській битві. За проявлену сміливість і рішучість у період з 19 по 28 липня 1943 року нагороджена орденом Червоної Зірки (28 липня 1943)[7].
У 1945 році гвардії капітана А. Г. Самусенко перевели офіцером зв'язку в штаб 1-ї гвардійської танкової бригади, у складі якої вона взяла участь у Львівсько-Сандомирської операції. За деякими відомостями, була призначена заступником командира 1-го танкового батальйону 1-ї гвардійської танкової бригади[8].
В лютому 1945 року в розташування частини вийшов американець, сержант Джозеф Байєрлі, в третій раз втік з німецького полону. Він умовив гвардії капітана А. Р. Самусенко[прим 2] не відправляти його в тил. Згодом його досвід став у нагоді в батальйоні, який був оснащений в тому числі американськими танками «Шерман». Джозеф Байєрлі вважається єдиним воїном, воювали в американській і в радянській арміях, він — батько Джона Байерлі[9], колишнього в 2008—2011 роках послом США в Росії.
Померла від ран 3 березня 1945 року в селі Цюльцефитц (нині Сулишевице) біля міста Лобез (нині Західно-Поморського воєводства в Польщі). Перепоховали на центральній площі міста Лобез (нині Польща).
Мати — Дарія Артемівна Казакова, проживала в селі Вирня[уточнити], Жлобинський район, Гомельська область, Білорусь. Батько — Єгор Олександрович Самусенко, проживав на хуторі Замостя, Святський сільрада (з 20 квітня 1939 року — Кіровський сільрада), Жлобинський район, Гомельська область.
Усього в родині було п'ятеро дітей: Марія (нар. 1910), Ольга (1917—2012), Олександра (нар. 1922), Сава (нар. 1926, загинув у партизанському загоні в Гомельській області, застрелений снайпером у розвідці), Володимир (нар. 1928). Зокрема, сестра Ольга Григорівна Дем'яненко (1917—2012) проживала в селі Святе (з 20 квітня 1939 року — Кірове), а після Великої Вітчизняної війни переїхала в село Химы, Рогачевський район, Гомельська область.
{{cite news}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії. Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій. |