Санна Лунделл

Санна Лунделл
швед. Sanna Lundell Редагувати інформацію у Вікіданих
Народилася6 листопада 1978(1978-11-06)[1] (46 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Åre church parishd, комуна Оре, Ємтланд, Швеція[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Швеція Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьжурналістка, телеведуча Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materPoppius journalistskolad Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовшведська Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоУльф Лунделль Редагувати інформацію у Вікіданих
Брати, сестриLove Lundelld Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зМікаел Персбрандт Редагувати інформацію у Вікіданих
IMDbID 2603755 Редагувати інформацію у Вікіданих

Санна Сесілія Лунделл (швед. Sanna Cecilia Lundell; нар. 6 листопада 1978 року, Стокгольм) — шведська позаштатна журналістка, телеведуча і блогерка[2].

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народилася 6 листопада 1978 року в родині музиканта Ульфа Лунделла і його першої дружини Барбро Закріссон. Батько присвятив їй пісню «Sanna (nyårsafton Åre 1983)», яка в 1984 році вийшла в альбомі «Sweethearts»[sv] (музика була взята з пісні Брюса Спрінгстіна «4th of July, Asbury Park (Sandy)», що вийшла в 1973 році в альбомі «The Wild, the Innocent & the E Street Shuffle»[ru])[3]. Лунделл вивчала релігію й ісламологію, відвідувала школу журналістики Поппіуса[4].

Писала для журналів «Mama[sv]», «M-Magasin», «Hennes» і таблоїду «Aftonbladet»[5][6]. В якості телеведучої працювала на телеканалі TV3[sv][7] в шоу «Sanning och konsekvens» спільно з Робертом Ашбергом[sv] і «Stalkers» з Хассе Аро[sv][8][9]. З червня 2013 року вела цикл документальних програм «TV3 Dokumentär»[10].

У 2009 році Санна Лунделл була названа Найкращою мамою на думку журналу «Mama»[11], і здобула премію «Золоте перо-2009» за свій блог за версією журналу «Veckorevyn[sv]»[12][13]. Як стверджувала сама Лунделл в 2009 році, в її блозі було близько 30 тисяч постійних читачів[14].

У 2014 році на телеканалі SVT виходила серія програм «Djävulsdansen» (зі швед. — «Диявольські танці»), ведучі якої — Санна Лунделл і журналістка й письменниця Анн Сьодерлунд[sv] розглядали проблеми наркотичної й алкогольної залежностей у Швеції, давали поради щодо поведінки родичів залежних людей, спираючись на власний досвід[15]. В цьому ж році Expressen випустили фільм про чоловіка Санни, де зокрема містився сюжет про вживання ним кокаїну в закритому клубі Линчепінга в 2012 році[16], що викликало суспільний резонанс[17]. 2017 року за мотивами й матеріалами серії вийшла книга «Djävulsdansen: bli fri från medberoende» (зі швед. — «Диявольські танці: бути вільним від примусу»), написана Лунделл і Сьодерлунд у співавторстві[18].

У 2015 році Лунделл була однією з радіоведучих (18 липня) програми «Sommar[sv]»[примітка 1] (зі швед.  — «літо») на радіостанції SR P1[sv][19]. У тому ж році брала участь у зимовому телевізійному аналогу програми (27 грудня) на каналі SVT[20]. Навесні 2017 року Санна з чоловіком були запрошеною парою в програмі «Зустріч із Стрьомстедтами[sv]»[примітка 2] (випуск показали 9 березня на телеканалі TV4[ru])[21][22].

У 2018 році Шведське радіо запустило програму «Frälst» (зі швед.  — «збережені»), в якій Лунделл інтерв'ює релігійних і віруючих людей в сучасному світському суспільстві Швеції[23][24][25][26].

Особисте життя

[ред. | ред. код]

Протягом п'яти років, починаючи з 2000 року, була одружена з музикантом Вілле Крафордом[sv], з яким у неї спільна дочка Ольга[27] (нар. 2001). Через напружені стосунки і суперечки пара розійшлася[28], і з 2005 року Лунделл у фактичному шлюбі зі шведським актором Мікаелем Персбрандтом, від якого народила тьох синів[29][30] (Ігор, Едгар (нар. 6 травня 2006 року) і Ло (нар. 2009))[12].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Радіопрограма «Літо» виходить щорічно з 1959 року. Кожен день з середини червня по середину серпня 90-хвилинний випуск веде нова запрошена знаменитість, ставить за своїм вибором музику і говорить на значущі для себе теми. В кінці сезону робиться групова фотографія в квіткових коронах всіх учасників, які виступали в цьому році.
  2. ↑ У програмі Ніклас[sv] і Єнні Стрьомстедти[sv] зустрічаються і беруть інтерв'ю в інших сімейних пар знаменитостей.

Джерела

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Sveriges befolkning 1990 — Ramsele: Державний архів Швеції, 2011. — ISBN 978-91-88366-91-7
  2. ↑ Färlin M. (1 квітня 2016). Sanna Lundell börjar blogga på United Influencers (швед.). Resumé. Процитовано 4 квітня 2018.
  3. ↑ Covers av Lundell S-U (швед.). Ulf Lundell på alltomuffe.se. Процитовано 5 квітня 2018.
  4. ↑ Sanna Lundell (швед.). Poppius journalistskola. Процитовано 5 квітня 2018.
  5. ↑ Helander M. (18 червня 2007). Sanna Lundell ny reporter på Aftonbladet (швед.). Resumé. Процитовано 4 квітня 2018.
  6. ↑ Helander M. (22 жовтня 2009). Sanna Lundell sågar Aftonbladet (швед.). Resumé. Процитовано 4 квітня 2018.
  7. ↑ Ström C. (6 жовтня 2011). Så många såg Sanna Lundells tv-debut (швед.). Resumé. Процитовано 4 квітня 2018.
  8. ↑ Thorell A. R. (8 листопада 2012). Därför hängde TV3 ut detaljer om stalkern (швед.). Resumé. Процитовано 4 квітня 2018.
  9. ↑ Helander M. (13 січня 2014). Hasse Aro lämnar MTG (швед.). Resumé. Процитовано 4 квітня 2018.
  10. ↑ Lindwall J. T. (2 лютого 2005). De lurades av Sveriges värsta bedragare (швед.). Expressen. Процитовано 4 квітня 2018.
  11. ↑ Björkman A. (27 травня 2013). Sanna Lundell: «Jag och Micke är fortfarande särbor» (швед.). Mama[sv]. Архів оригіналу за 29 січня 2018. Процитовано 5 квітня 2018. [Архівовано 2018-01-29 у Wayback Machine.]
  12. ↑ а б Nisbeth A. (3 грудня 2009). Sanna Lundell: Han är min själsfrände (швед.). Svensk DAMtidning. Архів оригіналу за 26 жовтня 2015. Процитовано 5 квітня 2018. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |publisher= (довідка)
  13. ↑ Öhrn C. (19 жовтня 2009). Grattis till Guldpennan Sanna Lundell! (швед.). Mama[sv]. Процитовано 5 квітня 2018.
  14. ↑ Sidung E., Ekelund M. (31 грудня 2009). Näthat knäckte Sanna Lundell (швед.). Aftonbladet. Процитовано 5 квітня 2018.
  15. ↑ Olsson C. (13 жовтня 2014). Söderlund & Lundell: Vi mådde så jävla dåligt när vi träffades (швед.). Expressen. Процитовано 4 квітня 2018.
  16. ↑ Thambert F. (16 липня 2014). Sanna Lundell till hårt angrepp mot Expressen efter Persbrandt-filmen (швед.). Resumé. Процитовано 4 квітня 2018.
  17. ↑ Thambert F. (17 липня 2014). Lundell om Mattsson: «En liten människa» (швед.). Resumé. Процитовано 4 квітня 2018.
  18. ↑ Lundell S., Söderlund A. Djävulsdansen: bli fri från medberoende. — Bladh by Bladh, 2017. — 262 p. — ISBN 9789188429681.
  19. ↑ Chatt med Sanna Lundell (швед.). Sveriges Radio. 18 липня 2015. Процитовано 5 квітня 2018.
  20. ↑ Spännande och oväntade samtal (швед.). SVT. 25 листопада 2015. Процитовано 5 квітня 2018.
  21. ↑ Nilsson L.-M. (9 березня 2017). Därför kunde inte Mikael Persbrandt sluta gråta (швед.). HÄNT. Архів оригіналу за 2 квітня 2017. Процитовано 4 квітня 2018.
  22. ↑ Tillsammans med Strömstedts del 1, säsong 1 (швед.). TV4[ru]. 2017. Процитовано 4 квітня 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  23. ↑ Sandberg A. B. (28 березня 2018). Sanna Lundell gör radio om religion (швед.). Smålandsposten[sv]. Процитовано 4 квітня 2018.
  24. ↑ Frälst med Sanna Lundell (швед.). Sveriges Radio. 30 березня 2018. Процитовано 4 квітня 2018.
  25. ↑ Sandberg A. B. (30 березня 2018). Sanna Lundell intervjuar Sebastian Stakset i nytt program om tro (швед.). Dagen[sv]. Процитовано 4 квітня 2018.
  26. ↑ Andersson S. (4 квітня 2018). Stakset i P4 blev lyssnarmagnet (швед.). Världen idag[sv]. Процитовано 4 квітня 2018.
  27. ↑ Lindwall J. T. (2 лютого 2005). Sanna Lundells attack i bidrags-bråket (швед.). Expressen. Процитовано 4 квітня 2018.
  28. ↑ Joelsson F. (15 серпня 2016). Sanna Lundell om bråken med Crafoord och Persbrandt: «Jag kan vara ett jävla as» (швед.). Aftonbladet. Процитовано 4 квітня 2018.
  29. ↑ Loberg T. (22 серпня 2016). Här är Mikael Persbrandt och Sanna Lundells nya drömhus (швед.). Expressen. Процитовано 4 квітня 2018.
  30. ↑ Töpffer M. (8 березня 2017). Parets nya kärleksliv på stora lyxgården (швед.). Expressen. Процитовано 4 квітня 2018.

Посилання

[ред. | ред. код]