Сара Чепмен

Сара Чепмен
Sarah Chapman (Dearman)
Народилася31 жовтня 1862(1862-10-31) Редагувати інформацію у Вікіданих
Mile Endd, Тауер-Гемлетс, Великий Лондон, Лондон[d], Англія, Сполучене Королівство Редагувати інформацію у Вікіданих
Померла27 листопада 1945(1945-11-27) (83 роки) Редагувати інформацію у Вікіданих
Бетнал-Ґрінd, Тауер-Гемлетс, Великий Лондон, Лондон[d], Англія, Велика Британія Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Сполучене Королівство Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьробітник, профспілкова діячка Редагувати інформацію у Вікіданих
Відома завдякиВідіграла провідну роль в організації Страйку Сірничниць 1888 року

Сара Чепмен (пізніше Дірмен; 31 жовтня 1862[1] — 27 листопада 1945)[2] була одною з лідерок страйку на сірниковій фабриці Bryant&May[en][3] 1888 року.

Чепмен та інші учасниці страйку з тих пір були визнані «піонерками ґендерної рівності та справедливості на роботі, які залишили незабутній слід у профспілковому русі».[4]

Життя

[ред. | ред. код]

Сара Чепмен народилася 31 жовтня 1862 року п'ятою з семи дітей Семюеля Чепмена, слуги пивовара, і Сари Енн Маккензі.[1] Її молодість пройшла в Майл-Енді (Лондон, Англія), але все подальше життя провела в лондонському Іст-Енді.[5] У 19 років разом із матір'ю та старшою сестрою Сара працювала сірничницею у Bryant&May. До моменту страйку 1888 року Сара Чепмен обіймала порівняно добре оплачувану посаду на фабриці Bryant&May.[1]

У грудні 1891 року Сара вийшла заміж за Чарльза Генрі Дірмана, столяра.[2] У 1892 році у пари народилася перша дитина, Сара Елсі, а згодом було ще п'ятеро. Пізніше сім'я переїхала в Бетнал-Грін[en], де Сара залишилася до кінця свого життя.[2] Чарльз Генрі Дірман помер у 1922 році.[6]

Сара Дірман померла в лікарні Бетнал-Грін 27 листопада 1945 року у віці 83 років, у неї залишилося троє з шести дітей.[2] Разом із п'ятьма іншими людьми похилого віку Сару Дірман поховали в безіменній могилі на кладовищі Манор Парк (Manor Park Cemetery).[7][2]

Роль в Страйку Сірничниць (the Matchgirls' Strike)

[ред. | ред. код]
Страйковий комітет Спілки Сірничниць, на якому зображена Сара Чепмен (у задньому ряду, друга зліва) поруч із Гербертом Барроузом та Анні Безант

У червні 1888 року на зборах товариства Фабіана члени погодилися на запропонований бойкот компанії Bryant & May у відповідь на погані умови на заводі та погане поводження з робітницями.[3]

Вільнодумиця та реформаторка Анні Безант пізніше зустрілася з робітницями біля фабрики та опублікувала 23 червня статтю Біле Рабство в Лондоні (White Slavery in London) в The Link.[3] Хоча Bryant&May намагалися змусити працівниць підписати заяви про відхилення претензій, ті відмовилися. 5 липня 1888 року приблизно 1400 дівчат і жінок вийшли на страйк.[3]

Наступного дня 200 жінок вийшли на вулицю Бувері, шукаючи підтримки Анні Безант. Чепмен була однією з трьох жінок, які зустрілися з Безант, заручившись її допомогою у формуванні Страйкового Комітету.[6] Мері Наулс, Мері Каммінгс, Сара Чепмен, Еліс Френсіс, Кейт Слейтер, Мері Дрісколл, Джейн Уейклінг і Еліза Мартін були першими членкинями цього комітету.[8][1] Жінки проводили публічні зустрічі, отримали прихильне висвітлення в пресі та змогли заручитися підтримкою різних депутатів.[9] Чепмен і Страйковий Комітет також отримали допомогу від Toynbee Hall[en] і Лондонської ради профспілок (London Trades Council[en]), і після зустрічі з керівництвом Bryant&May їхній список вимог було узгоджено.[2]

Згодом жінки створили Союз Жінок-Сірничниць (the Union of Women Match Makers), вступні збори якого відбулися в залі засідань Степні[en] 27 липня. До комітету було обрано 12 жінок, у тому числі Чепмен.[2] Це був найбільший жіночий союз країни.[10] Чепмен було обрано першою представницею Профспілки у Конгресі Профспілок (TUC[en]) і була серед тих, хто відвідали Міжнародний конгрес профспілок у 1888 році в Лондоні.[2]

Спадщина

[ред. | ред. код]

З 2019 року благодійна організація під назвою The Matchgirls Memorial намагається підвищити обізнаність про Matchgirls' Strike та його учасниць.[6][11] Були отримані пожертви на створення надгробка Сарі Чепмен[12], а також благодійна організація має на меті спорудити статую на честь учасниць страйку та організаторок.[9]

У 2020 році у відповідь на план Manor Park Cemetery насипати курган над могилою Сари Чепмен було подано петицію із закликом захистити могилу.[13] У липні того ж року до парламенту було внесено подання, у якому висловлювалося занепокоєння з приводу запланованого знищення місця поховання Сари Чепмен.[4] У ініціативі, авторками та авторами якої були Апсана Беґум[en], Рушанара Алі[en], Джон Краєр[en], Джим Шеннон[en], Елісон Тьюлісс[en] і Ян Лавері[en], говориться:

Те, що ця Палата стривожена неминучими планами засипати могилу Сари Дірман (уродженої Чепмен), ключової організаторки страйку сірничниць у 1888 році на кладовищі Манор Парк у Східному Лондоні; зазначає, що Сара Чепмен відіграла провідну роль в історичному страйку та що дівчата-сірничниці як піонерки ґендерної рівності та справедливості на роботі, які своїм страйком та створенням Спілки жінок-сірничниць залишили незабутній слід у профспілковому русі; вважає, що могила Сари Чепмен представляє особливий історичний інтерес та ілюструє важливі аспекти соціальної, економічної та політичної історії; закликає уряд втрутитися, щоб зупинити неминучу втрату важливого фрагмента багатої та різноманітної історії Лондона; і далі закликає уряд перевірити процес насипання кургану, щоб переконатися, що поховання не буде порушено під час викопування нових могил.[4]

У 2021 році було оголошено, що новий житловий комплекс у Боу буде названо на честь Сари Чепмен.[5] У 2022 році Англійська Спадщина оголосила, що в пам'ять про страйк дівчат-сірничниць буде встановлено синю меморіальну дошку на місці колишньої фабрики Bryant&May у Боу, Лондон.[14] Меморіальну дошку відкрили 5 липня 2022 року акторка Аніта Добсон[en], праправнучка Чепмен, і Сем Джонсон, довірена особа The Match Girls Memorial, який очолював кампанію щодо пам'ятної дошки.[15][16][17][18]

У культурі

[ред. | ред. код]

Чепмен з'являється як персонажка у фільмі Netflix «Енола Голмс 2» 2022 року, яку грає акторка Ганна Додд[en]. У фільмі розповідається вигадана розповідь про зародження Страйку дівчат-сірничниць, у якому беруть участь головна героїня та її брат Шерлок.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г Sarah Chapman: Matchgirl strike leader and TUC delegate. East End Women's Museum (брит.). Процитовано 13 листопада 2022.
  2. ↑ а б в г д е ж и Sarah Chapman, Matchgirl Strike Leader | Spitalfields Life (англ.). Процитовано 13 листопада 2022.
  3. ↑ а б в г poweredbyreason.co.uk, Powered By Reason-. The Match Girls’ Strike. People's History Museum (англ.). Процитовано 13 листопада 2022.
  4. ↑ а б в Sarah Chapman’s grave.
  5. ↑ а б Council houses named after Matchgirls Strike leader. East London Advertiser (англ.). Процитовано 13 листопада 2022.
  6. ↑ а б в Sarah Chapman | The Matchgirls Memorial. Matchgirls Memorial (англ.). Процитовано 13 листопада 2022.
  7. ↑ Matchgirls strike pioneer Sarah Dearman's grave 'under threat'. BBC News (брит.). 6 червня 2020. Процитовано 13 листопада 2022.
  8. ↑ Sarah Chapman and the Matchgirl's Strike - inVISIBLEwomen. www.invisiblewomen.org.uk. Архів оригіналу за 5 листопада 2022. Процитовано 13 листопада 2022. [Архівовано 2022-11-05 у Wayback Machine.]
  9. ↑ а б Karpazli, Ertan (31 жовтня 2021). Debt we owe to working-class girls who walked out of work 133 years ago. MyLondon (англ.). Процитовано 13 листопада 2022.
  10. ↑ Bow's brave matchwomen honoured in anniversary celebrations. BBC News (брит.). 22 червня 2013. Процитовано 13 листопада 2022.
  11. ↑ What’s on 29th April – 18th September 2022. Whitechapel Society (амер.). 20 жовтня 2020. Архів оригіналу за 5 листопада 2022. Процитовано 13 листопада 2022. [Архівовано 2022-11-05 у Wayback Machine.]
  12. ↑ Rushton, Nicola (26 лютого 2020). Sarah Chapman and the unsung working class heroes of the Matchgirls strike campaign. Roman Road LDN (брит.). Процитовано 13 листопада 2022.
  13. ↑ ‘Matchgirl’ descendants call to justice secretary to save Sarah Chapman’s grave 132 years after Bryant & May strike. East London Advertiser (англ.). Процитовано 13 листопада 2022.
  14. ↑ Blue Plaques to tell stories of working class experience. English Heritage. Процитовано 13 листопада 2022.
  15. ↑ Match Girls’ Strike of 1888 commemorated with blue plaque in East London. The Independent (англ.). 5 липня 2022. Процитовано 13 листопада 2022.
  16. ↑ 1888 Match Girls’ Strike marked with blue plaque in east London. East London Advertiser (англ.). Процитовано 13 листопада 2022.
  17. ↑ A Plaque For The Matchgirls | Spitalfields Life (англ.). Процитовано 13 листопада 2022.
  18. ↑ Seminal Match Girls’ Strike of 1888 commemorated with English Heritage Blue Plaque in East London. English Heritage. Процитовано 13 листопада 2022.