Сен Сулінта

Сен Сулінта
19-й Король Лансангу
1571 — 1575
Попередник: Сеттатірат
Наступник: Воравонґса I
21-й Король Лансангу
1580 — 1582
Попередник: Воравонґса I
Наступник: Нахон Ної
 
Народження: 1511
Nong Khaid, Таїланд
Смерть: 1582
В'єнтьян, Лаос
Країна: Лаос
Діти: Потісарат II і Нахон Ної

Сен Сулінта (1511–1582) — лаоський державний діяч, правитель королівства Лансанг у період смути 1571—1591 років.

Вперше він проголосив себе королем 1571 року, втім 1575 імператор Таунгу захопив Сен Сулінту й відправив його до бірманської столиці, міста Пегу. Вдруге зайняв трон 1580 року, повернувшись із заслання, але вже в якості васала Бірми[1][2].

Хроніки, в яких згадується Сен Сулінта, належать до старовинних анналів королівства Лансанг, держав Ланна, Аюттхая та Бірма, й усі вони суперечать одне одному. Зокрема хроніки Лансангу перекладались іншими мовами та тлумачились по різному, що спричинило дискусії з приводу правдивості тих історичних джерел. Більшість дослідників вважають, що до оригінальних текстів навмисне вносились зміни, щоб не висвітлювати ті чи інші події з метою возвеличення власної держави. Окрім того, дослідникам вкрай важко встановити хронологію та чітку послідовність подій і правителів у той період історії королівства Лансанг. Тому події та дати біографії Сен Сулінти не можуть бути цілком достовірними[3].

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 1511 року у Нонгкхаї, поряд із В'єнтьяном, у родині простолюдина на ім'я Чан. Його відправили на навчання до тогочасної столиці, міста Муангсуа (сучасний Луанґпхабанґ), де ним опікувався чернець Сіканто, духовний наставник короля Потісарата. Він виріс у столиці та став чиновником високого рангу. Завдяки своєму спритному розуму Сен Сулінта швидко просунувся королівською ієрархією, зрештою отримавши посаду губернатора Пакхуейлуанґу[2].

За правління короля Сеттатірата Сен Сулінта виявив себе гарним полководцем, він брав участь у військових кампаніях проти бірманського завойовника Баїннауна. Окрім того, що Сен Сулінта був поряд із Сеттатіратом у всіх битвах, він також брав участь у будівництві нової столиці, В'єнтьяна. Завдяки цьому король одружився з дочкою Сен Сулінти, яка народила спадкоємця, принца Кео Кумане[2].

Перше правління

[ред. | ред. код]

Сеттатірат помер того ж року, коли народився його син, що спричинило суперечки щодо спадкування престолу. Частина знаті разом з усім духовенством виступили за те, щоб оголосити новим королем малолітнього Кео Кумане, втім свої претензії на престол висунув і Сен Сулінта, нагадуючи про свої заслуги перед королівством. Однак знать не бажала допускати до престолу людину, що не мала королівської крові. Це призвело до громадянської війни, в якій перемогу зрештою здобув Сен Сулінта[1][2].

Бірманська навала

[ред. | ред. код]

До 1575 року бірманці значно зміцнили свою державу, створивши королівську династію Таунгу, та домінували у Південно-Східній Азії. Того ж року Бірма вдалась до чергової спроби завоювати Лансанг. Вони скористались нестабільністю в королівстві, а також невдоволенням місцевого населення боротьбою за владу між різними угрупованнями. Багато жителів столиці втекли на південь. Зусилля Сен Сулінти протистояти вторгненню були марними, оскільки військо не бажало воювати за узурпатора[2]. Бірманці легко захопили В'єнтьян та вивезли Сен Сулінту разом з Кео Кумане до Пегу. Туди ж було вивезено й багатьох місцевих жителів[1][2].

Таким чином Лансанг учетверте в своїй історії був окупований. Попередні в'єтнамське (1478) та бірманські (1564, 1570) вторгнення було швидко відбито, хоч ворогам і вдавалось захопити столицю на короткий час. Однак того разу бірманське володарювання в Лансангу тривало близько 25 років[1][4]. Після ув'язнення Сен Сулінти трон Лансангу зайняв брат Сеттатірата принц Асен, який узяв собі тронне ім'я Воравонґса I. Від 1564 року він перебував у полоні в Пегу.

Друге правління

[ред. | ред. код]

1579 року Воравонґса загинув, придушуючи повстання на півдні країни, а наступного року бірманці повернули Сен Сулінту на престол. Відтоді він правив як васал Бірми й помер 1582. Після смерті короля бірманці посадили на трон Нахон Ної, сина Сен Сулінти, якого повалили за кілька місяців у результаті повстання. Роком раніше помер Баїннаун, що зрештою призвело до розпаду імперії, яку він створив.

Від того моменту в країні почався період між царства, коли тривала боротьба за владу між різними кланами при дворі, а король на троні був фактично відсутній. Така ситуація підкреслювала слабкість двору в Тегу, який уже не міг впливати на ситуацію в окупованих землях, оскільки сам був змушений протистояти внутрішнім викликам. Натомість лансанзька знать також не наважувалась виступити проти Бірми, оскільки не могли дійти згоди в питанні спадкування престолу. Таке тривало впродовж 8 років[5].

Ситуація вирішилась 1590 року, коли знать Лансангу відрядила до бірманського двору в Тегу делегацію, що звернулась із проханням про звільнення Кео Кумане, який повернувся на батьківщину та 1591 року зайняв трон[2].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г lanxang2. www.royalark.net (англ.) . Процитовано 8 грудня 2020.
  2. ↑ а б в г д е ж Viravong, Maha Sila (1964). History of Laos (PDF) (англ.) . New York: Paragon book reprint corp. с. 68, 72, 82. Архів оригіналу (PDF) за 3 квітня 2020. Процитовано 8 грудня 2020.
  3. ↑ Simms, Peter; Simms, Sanda (2001). IV. The Kingdoms of Laos: Six Hundred Years of History (англ.) . Psychology Press. с. 55. ISBN 978-0-7007-1531-2. Процитовано 8 грудня 2020.
  4. ↑ lanxang3. www.royalark.net (англ.) . Процитовано 8 грудня 2020.
  5. ↑ Lorrillard, Michel (1999). La Succession de Setthathirat : réappréciation d'une période de l'histoire du Lan Xang (PDF) (фр.) . Aseanie. Архів оригіналу (PDF) за 22 травня 2013. Процитовано 8 грудня 2020. [Архівовано 2013-05-22 у Wayback Machine.]

Література

[ред. | ред. код]