Сецех (пфальц-граф)

Сецех
Sieciech
НародивсяXI ст.
ПомерXII ст.
КраїнаРеспубліка Польща Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьгетьман Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовпольська Редагувати інформацію у Вікіданих
ПосадаКраківський воєвода[d] Редагувати інформацію у Вікіданих
Військове званняпфальц-гаф
Фінансується пфальц-графом Сецехом, церква св. Андрія у Кракові
Скарб зі Слушкува, динари Сецеха
Денар із хрестом «кавалерії» Сецеха
Денар із передбачуваною монограмою Сецеха

Сецех — малопольський можновладець із родини Старжів-Топорчиків. Жив на рубежі XI—XII століття[1]. Палатин Владислава Германа у 1080—1100 роках[2].

Суперечлива постать середньовічної Польщі. Сецех є другим (після Мецлава) задокументованим вельможею з-поза династичних кругів[3], що своїми діями прагнув до явного перейняття влади в Польщі[4][5][6].

Політична діяльність Сецеха

[ред. | ред. код]

При народження отримав ім'я Сецех.

Під час свого повноваження пфальцґрафа (1080—1100) він, ймовірно, сприяв вигнанню короля Болеслава Сміливого в 1079 р. (після того, як той стратив єпископа Станіслава), посилюючи свій вплив на князівському дворі Владислава Германа[7]. Пфальцґраф володів княжим двором та титулом, за відсутності правителя виконував найвищі військові та державні функції. В його амбіціях досягнути князівського титулу йому допомагала Юдіт Марія, дружина Германа. Вона, ймовірно, була коханкою Сецеха[5]. До найвищих державних гідностей підносив також своїх поплічників[5][8].

Насправді пфальцґраф правив князівством; карбував власну монету; був першим опікуном Болеслава Кривовустого[5]. Владислав став залежним від свого прихильника, якому він, можливо, завдячував піднесенням на трон[5]. У діяльності Сецеха значну роль відігравали такі риси, як честолюбство, потяг до влади та бажання розбагатіти. Для досягнення своїх цілей пфальцґраф зміг використовувати насильницькі засоби, щоб дати йому можливість довгострокової влади в країні[4].

У 1090 році Сецех за допомогою свого лицарства освоїв і приєднав Східну Померанію. Натхненна ним експансія призвела до короткочасного контролю над Накло, Чарнковом, Вишогродом та Свеце[9]. Розмістив польські екіпажі у великих твердинях. Інші спалили. Через кілька місяців місцеві еліти повстали, що призвело до відновлення суверенітету східнопоморських земель[6].

У першій половині 90-х у XI столітті Сецех розпочав репресії щодо вельмож, а саме продавання у рабство, усунення з посад, вироки та заслання[5]. Внаслідок дій пфальцґрафа відбулася масова політична еміграція з Польщі в Чехію[10]. У відповідь на агресивні дії Сецеха, силезькі вельможі (опозиціонери) викрали і привезли в 1093 році на батьківщину Збігнева, первістка сина Владислава Германа[5]. Допомогу в доведенні Збігнева до Князівства надав Бжезислав II, князь Чехії[10]. Молодий принц та політичні емігранти прибули до Вроцлава, де спочатку він був під сильним впливом опозиційної аристократії[10]. Притулок первородному надав каштелян вроцлавський Магнус. Герман вважав це змовою силезьких вельмож. Він вирушив до Вроцлава з угорською їжею[5]. Під час невдалого втручання Германа та після нелояльних дій угорців, які викрали Сецеха та Болеслава Кривовуста, польський князь був змушений визнати первородного сина своїм законним наступником[5].

Виданий 1093 року акт про законність надав старшому сину право походження та успадкування престолу. Після втечі Сецеха і Болеслава з-під варти, за розпорядженням пфальцґрафа була організована експедиція в Сілезію і Куявію, щоб скасувати закон про легітимацію. Після програшу в битві при Гопло в 1096 році Збігнев був ув'язнений, а потім — через втручання єпископів у травні 1097 або 1099 років — був звільнений[11][12]. Повернені йому були також втрачені права[5].

Виявивши справжні наміри Сецеха та Юдити Марії — Збігнев уклав угоду з підлітком Болеславом. Обидва брати наполегливо вимагали передання їм правління. Герман погодився розділити свої домени на округи. Болеслав отримав Малопольську, Сілезію, любуську землю із західним відрізком Великопольщі, що сягав межі Померанії. Збігнев, натомість, отримав Велику Польщу (включаючи Гнєзно), Куяви, лечицькі землі, серадські і Мазовію (разом з Плоцком)[5][13]. Однак Мазовія з садибою в Плоцьку залишилися під владою Германа, як і основні замки в районі Болеслава, тобто Вроцлав, Краків та Сандомир[6][5].

Розподіл держави та допуск синів Германа до співвладарювання стурбували Сецеха. Пфальцґраф розпочав підготовку до розправи з братами. Він знав, що поділ країни на райони може послабити її позиції[6]. Він продовжував заповнювати посади своїми людьми в молодших округах, що, керуючи центральною адміністрацією, спричинило ілюзорний поділ Князівства [10] .

Болеслав та Збігнев, почувши про конфлікт що насувається, вирішили створити опозиційну коаліцію. Це сталося на мітингу, організованому у Вроцлаві з ініціативи шляхетного польського можновладця Скарбімира. Було вирішено усунути нинішнього опікуна Болеслава Войслава (родича Сецеха) та організувати експедицію проти пфальцґрафа[6]. У 1099 р. повстанська опозиція вступила в сутичку з армією Германа і Сецеха поблизу Жарновця над Пілицею. Повстанці виграли битву, а князь Владислав погодився назавжди усунути Сецеха із займаної ним посади[6].

Через кілька місяців опозиційні сили проти пфальцґрафа були спрямовані в напрямку Сецехува[14], де він ховався. Несподівано Герман з невеликим військом прийшов на допомогу оточеному. У цій ситуації юніори вирішили позбавити Германа влади. Конфлікт стався поблизу Плоцька. Герман, після поразки у битві, зобов'язався вигнати Сецеха із країни[15]. На рубежі 1100/1101 років пфальцґраф залишив Польщу[6], вирушивши до німецьких земель. Повернувся в країну через кілька років, але в Князівстві Польському він більше не грав жодної ролі. Ймовірно, він був осліплений[2].

Монети пфальцґрафа

[ред. | ред. код]

Завдяки пфальцґрафа Сецеха викарбовано перші приватні монети в Польщі. Відомо два типи монет пфальцґрафа (хоча в минулому було обчислено їх більше, неправильно зараховуючи іноземні монети як його монетну діяльність). Обидва несуть в аверсному полі знак воєводи та легенду про ZETECH (Сецех), який, мабуть, є другим найдавнішим пам'ятником польської літератури (і перше ім'я, яке дається польською мовою). Ці монети, ймовірно, карбувались в Сецехув та в другому монетному дворі поблизу Кракова в період 1090—1100 роках[16]. Найбільша колекція динарів Сецеха (122 екземпляри зі 150 відомих взагалі) зі скарбу, виявленого в 1935 році зі Слушкова, знаходиться в районному музеї Калішської області в Каліші[17].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Nawrot, 2007.
  2. ↑ а б Palatyn Sieciech (1080–1100). Архів оригіналу за 4 травня 2010. Процитовано 6 квітня 2020.
  3. ↑ Masław i jego państwo (1037–1047). Архів оригіналу за 26 травня 2016. Процитовано 6 квітня 2020.
  4. ↑ а б Maleczyński, 1975.
  5. ↑ а б в г д е ж и к л м н Grodecki, Zachorowski та Dąbrowski, 1995.
  6. ↑ а б в г д е ж Szczur, 2002.
  7. ↑ Sieciechowi przypisuje się również otrucie Mieszka Bolesławowica, pretendenta do tronu. Palatyn Sieciech (1080–1100). Архів оригіналу за 4 травня 2010. Процитовано 6 квітня 2020.
  8. ↑ Słownik władców Polski i pretendentów do tronu polskiego. с. 445.
  9. ↑ Piekarczyk-Gałkowska, 2004.
  10. ↑ а б в г Barański, 2006.
  11. ↑ Korczak, 1999.
  12. ↑ Nastąpiło to przy konsekracji katedry gnieźnieńskiej (Barański, 2006). Konsekracja tej katedry jest zwykle datowana na 1 maja 1097. Pojawiły się jednak opinie, że odbyła się ona dwa lata później — 1 maja 1099 (Powierski, 1994).
  13. ↑ G. Labuda uważał, że do podziału doszło ok. 1097 (Labuda, 1996). K. Maleczyński przyjął datę pierwszego podziału na rok 1099 (Wyrozumski, 1984).
  14. ↑ Jasienica, 2007.
  15. ↑ Pietras, 1978.
  16. ↑ Polska: Epoka denarowa w mennictwie polskim (пол.). Архів оригіналу за 13 січня 2013. Процитовано 8 вересня 2023.
  17. ↑ [1], A. Kędzierski, "Polskie denary krzyżowe w skarbie ze Słuszkowa" 

Джерела

[ред. | ред. код]
  • M. K. Barański (2006). Dynastia Piastów w Polsce. Warszawa. ISBN 83-01-14816-0.
  • Roman Grodecki; Stanisław Zachorowski; Jan Dąbrowski (1995). Dzieje Polski średniowiecznej. Kraków: Universitas. ISBN 83-7052-230-0. OCLC 749800787. {{cite book}}: Проігноровано невідомий параметр |wolume= (довідка)
  • Paweł Jasienica; (2007). Polska Piastów. Warszawa: Prószyński i S-ka. ISBN 978-83-7469-479-7. OCLC 169978949.{{cite book}}: Обслуговування CS1: Сторінки з посиланнями на джерела із зайвою пунктуацією (посилання)
  • Lidia Korczak (1999). Władysław I Herman. Piastowie. Leksykon biograficzny. Kraków. ISBN 83-08-02829-2.
  • Gerard Labuda (1996). Korona i infuła. Od monarchii do poliarchii. Kraków: Krajowa Agencja Wydawnicza. ISBN 83-03-03659-9. OCLC 233502954.
  • Karol Maleczyński (1975). Bolesław III Krzywousty. Wrocław – Warszawa – Kraków – Gdańsk.
  • A. Nawrot, ред. (2007). Encyklopedia Historia. Kraków. ISBN 978-83-7327-782-3.
  • J. Piekarczyk-Gałkowska (2004). P. Czerwiński (ред.). Słownik Historia. Kraków. ISBN 83-7327-423-5.
  • Z. S. Pietras (1978). Bolesław Krzywousty. Cieszyn.
  • J. Powierski (1994). Date konsekracji katedry gnieźnieńskiej (1 maja 1099) na tle sytuacji politycznej Polski, Rusi i krajów sąsiednich. Roczniki historyczne.
  • Stanisław Szczur; (2002). Historia Polski – średniowiecze. Kraków: Wydaw. Literackie. ISBN 83-08-03273-7. OCLC 830373090.{{cite book}}: Обслуговування CS1: Сторінки з посиланнями на джерела із зайвою пунктуацією (посилання)
  • Jerzy Wyrozumski (1984). Historia Polski do roku 1505. Warszawa. ISBN 83-01-03732-6.