Синопсис Київський | |
Назва | рос. Синопсис, или Краткое собрание от различных летописцев о начале славяно-российского народа и первоначальных князьях богоспасаемого града Киева |
---|---|
Головний предмет твору | Русь, історія України і історія Росії |
Жанр | лібрето[d] |
Автор | Інокентій Ґізель і Пантелеймон Кохановський |
Видавець | Друкарня Києво-Печерської лаври |
Місце публікації | Київ |
Мова твору або назви | російська |
Дата публікації | 1674 |
Синопсис Київський у Вікісховищі |
Сино́псис Ки́ївський (повна назва «ΣYΝΟΨΙΣЪ, или Краткоє собраніє ω(т) Различны(х) лѣтописце(в)…») — російськоцентричний історико-ідеологічний твір останньої третини ХVІ ст.[1]. Компілятивний огляд української і східноєвропейської історії. Його вважають першим коротким нарисом історії України.[2]
Вперше виданий у 1674 році в Києво-Печерській друкарні. Обґрунтовує тезу про єдність історії Великої, Малої і Білої Росії як неподільної династично-територіальної спадщини московських царів[3].
Сам твір друкувався без зазначення автора.[4]
Скомпонований у другій половині XVII століття «Синопсис» починається від давніх слов'ян і сягає другої половини XVII століття, приділяючи особливу увагу Київській Русі. У додатку до синопсису вміщено перелік (розпис) князів, гетьманів і митрополитів.
Автор «Синопсису» достеменно невідомий, хоча здебільшого приписують його архімандриту Інокентієві Ґізелю.[2] Його ймовірним автором є економ Києво-Печерської лаври Пантелеймон Кохановський, а видавцем — типограф Іван Армашенко за благословення архімандрита лаври Інокентія Ґізеля[5]. Надрукований вперше у 1674 році друкарнею Києво-Печерської лаври.[5][2] Наступні два видання (1678 і 1680) містили значні доповнення, особливо 3-тє.[5] З часом до середини 19-ого століття за 150 років «Синопсис» було перевидано близько 30-ти разів.[5]
Автором «Синопсису» запозичені ідеї московських книжників ХV—ХVІІ ст. щодо спадкоємності влади давніх київських князів московськими. В «Синопсисі» також помітні віддзеркалення ним ідей, закладених ще середньовічним ченцем Філофеєм, особливо його уявлення про месіанську роль Москви «аки Третем Риме».[1]
Ураховуючи політичне лідерство, що встановилося серед козаків на Лівобережжі після Української революції, ідеологічні концепції, висловлені у «Синопсисі», абсолютно не відповідали очікуванням світської частини української еліти. Ці концепції не лише ігнорували роль козацтва в історії України, але й не містили ідеологічного обгрунтування прийнятної для світської еліти моделі її взаємин з російською династією.[1]
«Синопсис» було уживано як підручник історії не тільки в Україні, Білорусі та Росії, але й Сербії, Молдові, Болгарії.[5]
Для історичної концепції автора «Синопсиса» характерним є монархізм, провіденціалізм, промосковські тенденції, причому останні визначалися тодішньою політичною кон'юнктурою[5].
З погляду сучасної історичної науки, «Синопсис» викладав не встановлені історичні факти, а компіляцію з уявлень та традиційних легенд, тому вважається джерелом не стільки з історії, скільки з історичної міфології[6].
Це незавершена стаття з історії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
Це незавершена стаття про книгу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |