Служба розвідки Румунії

Служба розвідки Румунії
Serviciul Român de Informații
емблема Служби розвідки Румунії
Країна:Румунія Румунія
Дата заснування:26 березня 1990
Штаб-квартира: Бухарест
Бюджет:засекречено (240 млн. євро)
Чисельність:засекречено
(12 000 службовців у 2006 р.)
Попередня
служба:		Секурітате
Керівництво
Director of Romanian Intelligence ServicedҐеорґе Крістіан Майор
Сайт
sri.ro
Мапа
CMNS: Служба розвідки Румунії у Вікісховищі

Служба розвідки Румунії (рум. Serviciul Român de Informații, SRI) — спецслужба Румунії, внутрішня розвідка, роль якої полягає в зборі інформації, котра має відношення до національної безпеки, передає відповідним установам: уряд, президент та правоохоронні міністерства й відомства. Служба збору розвідданих за допомогою радіоелектронної розвідки (SIGINT), розвідки з відкритим вихідним кодом (OSINT) і агентурної розвідки (HUMINT).

Історія

[ред. | ред. код]

У 1865 р. натхненний французькою системою начальник штабу Румунії створив «2-гу секцію» (італ. Sectia II) збирати та аналізувати інформацію військової розвідки[1].

До 1925 р. після декількох років зусиль Михаїлові Морузову вдалося переконати начальника штабу про необхідність використовування цивільних службовців у секретній службі зі збору розвідувальної інформації для військових[1].

У 1940 р. була заснована спеціальна служба розвідки (рум. Serviciul Special de Informatii) на чолі з Євгеном Крістеску[1].

У комуністичний період вказана служба була використана як репресивний інструмент проти антикомуністів та інших соціальних категорій. Секурітате (від «англ. Security» — Безпека) було політичною поліцією, яку залучували до актів придушення громадян носії інакомислення, опонентів незгідних з КПРС. У 1989 р. з Румунською революцією, після приходу до влади Іона Ілієску був підписаний указ, що інтегрував «Секурітате» в Міністерство оборони Румунії для підконтрольності останньому[2].

Голова даної служби Юліан Влад разом з деякими його заступниками були арештовані 31 грудня 1989 р.; Йон Ілієску назвав Войкулеску Ґелу Войкана як нового голову «Секурітате»[3]. Войкулеску Ґ. запевнив, що він не має наміру вести війну проти окремих офіцерів «Секурітате», і до середини січня 1990 р. офіцери Секурітате продовжували свою діяльність у старій штаб-квартирі[3].

Служба розвідки Румунії була офіційно створена 26 березня 1990 р. перебравши під себе у власність будівлі, обладнання та персонал — практично все, що належало тоді репресивному «Секурітате»[3]. Його створення відбувалося тільки через кілька днів після міжетнічних зіткнень Тиргу-Муреш, будучи швидко створюється за допомогою указу, його першим директором є Вергілій Măgureanu[3].

Відомі операції

[ред. | ред. код]

У березні 2005 р. троє румунських журналістів були викрадені в Іраку невідомими особами (пізніше визнані як члени угруповування Муаз ібн Джабаль) в районі аль-Мансур міста Багдаду. Через кілька тижнів після викрадення терористи транслювали відеострічку на ТБ «Аль-Джазіра» з тим, що вони вб'ють журналістів, якщо Румунія не виведе своїх 860 військовослужбовців із Іраку. Завдяки зусиллям розвідувальному співтовариству Румунії і співробітництву між декількома спецслужбами журналісти були звільнені 23 травня 2005 р., і вони були поміщені на території румунського посольства у м. Багдаді. Вважається, що Флоріан Колдеа (заступник директора даної Служби розвідки Румунії) координував цю рятувальну операцію.

28 лютого 2008 р. румунські офіцери контррозвідки заарештували болгарського військового аташе Петара Марінова Зікулова[4] і румунського шпигуна Флорісель Ахіма унтер-офіцера Міністерства національної оборони Румунії[5]. Вони були притягнуті до відповідальності за звинуваченням у шпигунстві. Вважається, що в 2009 р. витік інформації міг бути зроблений на користь України (карти військових частин Румунії Україна передала в США[6]). З 2005 р. румунська контррозвідка слідкувала за Флорізелем Ахімом, щоб виявити всю українського шпигунську мережу в Румунії[7]. Болгари заперечують будь-який зв'язок даного звинувачення із Зікуловим П. М.. Це був один з небагатьох шпигунських випадків, які привернули увагу засобів масової інформації. 2 березня 2009 р., український військовий аташе в Бухаресті Сергій Ільницький та його заступник Анатолій Яценюк були видворені (у відповідь в Україні видворені були двоє румунських дипломатів)[8][9][10]. 18 червня 2010 р. були офіційно юридично засуджені до 12-и років ув'язнення Флорізель Ахім «за зраду Батьківщини» і до 6 місяців ув'язнення Зіколов П. М. «за шпигунство»[11].

Керівники

[ред. | ред. код]
Керівники Служби розвідки Румунії
Період Особа Примітки
1996 р. Вірґіл Маґуряну
до 2006 року Каталін Гарнаґеа
2014 р. Ґеорґе Крістіан Майор

Структура

[ред. | ред. код]

Служба розвідки Румунії є воєнізованою організацією хоча не є частиною Збройних Сил Румунії. Але в ієрархії цієї спецслужби присутні військові звання. Високе звання офіцера є генерал (з чотирма зірками). Цивільний персонал складається в основному з бухгалтерів, IT та юридичних фахівців[12]. Газета «Adevărul» вдалося знайти у 2006 р. число 12000 агентів, що підтвердив колишній директор Служба розвідки Румунії (СРР) Каталін Гарнаґеа[13]. За словами Пачепи Іони Міхая, ця цифра румунських агентів є у два рази більша аналогічно спецслужбі Франції (хоча Франція має більше населення ніж у Румунії) і більше ніж має спецслужба Німеччини, Пачепа І. М. відзначив незвичайний розмір спецслужби Румунії, стверджував, що поліцейська держава Ніколае Чаушеску була повністю просякнута офіцерами спецслужби. В інтерв'ю для «Jurnalul Național», Ґеорґе Крістіан Майор заперечував заяви Гарнаґеа К., сказавши, що чисельність Служба розвідки Румунії — 3000 оперативних працівників; а середня зарплата в службі 2500 леїв (560 євро) на місяць, що вище за середній прибуток звичайних громадян Румунії[14].

Рекрутинг співробітників зазначеної служби вимагає, щоби людина виконала кілька умов:

  • мати румунське громадянство,
  • відповідати віковим критеріям,
  • не мати судимостей і
  • не мати жодних серйозних захворювань.

Процесі набору на службу складається з перевірки анкетних даних, медичних оглядів, перевірки здібностей, особистісних тестів, фізичних випробувань у фітнес-центрі і іспити на папері (наприклад, тест загальноосвітніх знань). Головний заклад для вступу на службу румунської розвідки це академія в Бухаресті (рум. Academia Naţională de Informaţii „Mihai Viteazul”)[15].

Відносини з пресою

[ред. | ред. код]

У Служби розвідки Румунії були і є непрості відносини з пресою, яку вони контролюють, обвинувачували у невідповідальності щодо національної безпеки за виток будь-якої інформації про спецслужби Румунії. У 2010 р. румунська преса була включена у список вразливостей — «Національна стратегія щодо захисту країни»[16].

Суперечка сталася в 1996 р., коли за Тана Арделеану (журналіст «Ziua» видавший кілька статей про президента Іону Ілієску) було стеження агентів Служба розвідки Румунії (СРР)[17]. Серед гніву преси опинився директор Служби розвідки Румунії Вірґіл Маґуряну, котрий зізнався, що агенти СРР слідкували за Арделяну, буцімто спостереження було «помилкою», і що агенти думали, що вони стежили за двома підозрюваними у шпигунстві.

Агенти СРР тиснуть на пресу, що відомо стало також в 2006 р., коли співробітник пресслужби СРР заявив, що СРР завжди була болотною плямою в румунській пресі і СРР мала в ЗМІ своїх «кротів», що «преса має дбати за національну безпеку», стверджуючи, що «законним є діяльність СРР». Сперечався журналіст Попеску Крістіан Тудор, що «журналісти не загроза національній безпеці» Румунії, а за даними історика Маріуса Опрі, ця ситуація призводить до підозр про те, чи не опустилася СРР до діяльності політичної поліції «Секурітате»[18].

Газета «Jurnalul Național» звільнила головного редактора Валентина Защевича в серпні 2012 року, звинувативши його у проникненні агентів СРР в журналістику, після витоку деяких документів СРР через «Cotidianul». Служба розвідки Румунії визнала, що документи були дійсно справжніми, стверджували, що їх агенти чинили тільки моніторинг витоку секретних документів в пресу[19].

У 2013 р. директор СРР Ґеорґе Майор звинуватив пресу в організації кампанії атаки проти Служби розвідки Румунії, навівши як приклад розслідування незаконних ув'язнень ЦРУ в Бухаресті («Яскраве світло»), на що Румунія нападає, за його твердженнями[20].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Momente cheie (рум.)
  2. ↑ Monitorul Oficial, Partea I nr. 2 December 25, 1989 (рум.)
  3. ↑ а б в г Marius Oprea // «Mostenitorii Securitatii — in primii ani de democratie [Архівовано 13 березня 2014 у Wayback Machine.]», Sfera. Retrieved 16 April 2013
  4. ↑ Agentul de perspectivă Floricel Achim, 1 iulie 2009, Razvan Belciuganu, Jurnalul Național, accesat la 22 februarie 2014 (рум.)
  5. ↑ Spionul Floricel Achim trăia în lux, 3 martie 2009, Adevarul Holding (рум.)
  6. ↑ Șah la Ucraina cu spionul de sacrificiu| VIDEO, 4 martie 2009, Mihai Boeru, Cristi Ciupercă, Evenimentul zilei, accesat la 22 februarie 2014 (рум.)
  7. ↑ SRI monitoriza din 2005 strângerea de informații clasificate, 3 martie 2009, Mediafax, accesat la 22 februarie 2014 (рум.)
  8. ↑ Ucraina acuză: «Nicio țară civilizată nu procedează așa», 6 martie 2009, Oana Dobre, Evenimentul zilei, accesat la 22 februarie 2014 (рум.)
  9. ↑ Spionii de la București lucrau pentru ruși, 11 martie 2009, Paul Ciocoiu, Evenimentul zilei, accesat la 22 februarie 2014 (рум.)
  10. ↑ Doi diplomați români, expulzați de Ucraina — presă, 6 martie 2009, Mediafax, accesat la 22 februarie 2014 (рум.)
  11. ↑ Floricel Achim si Marinov Zicolov, condamnati la 12 ani si 6 luni pentru spionaj si tradare — Esential, 18 iunie 2010, V. M., HotNews.ro, accesat la 22 februarie 2014 (рум.)
  12. ↑ Cariera în SRI [Архівовано 6 лютого 2015 у Wayback Machine.] (рум.)
  13. ↑ «Mai mulţi ofiţeri de informaţii pe cap de locuitor decât în perioada comunistă». Adevărul. April 4, 2006. Retrieved 16 April 2013. (рум.)
  14. ↑ George Maior: «Avem 3.000 de ofiţeri operativi, plătiţi în medie cu 2.500 RON», Oana Dobre, 23 Noi 2010, INTACT MEDIA GROUP (рум.)
  15. ↑ Academia Naţională de Informaţii «Mihai Viteazul» [Архівовано 19 квітня 2014 у Wayback Machine.] (рум.)
  16. ↑ «Câteva cazuri de ofiţeri acoperiţi din presa românească». Cațavencii. September 5, 2012. Retrieved 16 April 2013 (рум.)
  17. ↑ Băleanu, Virgil George (1996). «A Clear and Present Danger to Democracy: The New Romanian Security Services are Still Watching». Conflict Studies Research Centre, Royal Military Academy Sandhurst. (англ.)
  18. ↑ «SRI, ia-ti cartitele din presa!». Evenimentul Zilei. July 25, 2006. Retrieved 16 April 2013. (рум.)
  19. ↑ «Redactor-şef de la „Jurnalul Naţional“, dat afară pentru colaborare cu SRI». Adevărul. August 16, 2012. Retrieved 16 April 2013. (рум.)
  20. ↑ «George Maior, directorul SRI: presa ne împiedică să ne facem activitatea și ne expune pericolului terorist». Jurnalul Național. February 22, 2013. Retrieved 16 April 2013. (рум.)

Посилання

[ред. | ред. код]