Спільний європейський дім

Спільний європейський дім — концепція, створена і підтримана колишнім генеральним секретарем ЦК КПРС Михайлом Горбачовим.

Ця концепція має деякі витоки у зовнішній політиці Леоніда Брежнєва, який використовував цю фразу під час візиту до Бонна в 1981 році. Однак в той час вона, ймовірно, використовувалася в спробі посіяти розбрат між Сполученими Штатами та європейськими союзниками з очікуванням на пом'якшення американської політики[1]. Хоча Горбачов використовував аналогічну фразу в заяві 1985 року, назвавши Старий Світ «нашим спільним домом»[2], можливо, найбільш відоме використання цього терміна виникло, коли Горбачов представив свою концепцію «нашого спільного європейського дому» або «загальноєвропейського дому» під час візиту до Чехословаччини в квітні 1987 року. У своєму основному зверненні в Празі він заявив:

Ми надаємо першочергове значення європейському курсу нашої зовнішньої політики… Ми рішуче виступаємо проти поділу континенту на військові блоки, що протистоять один одному, проти накопичення військових арсеналів у Європі, проти всього, що є джерелом загрози війни. У дусі нового мислення ми висунули ідею «загальноєвропейського дому»… [який] означає, перш за все, визнання певного єдиного цілого, хоча держави, про які згадуються, належать до різних соціальних систем і є членами військово-політичних блоків, що протистоять один одному. Цей термін включає як поточні проблеми, так і реальні можливості їх вирішення[3].

У той час східноєвропейські аналітики розглядали цю риторику як спосіб для Горбачова запобігти відкритому повстанню східноєвропейських країн Східного блоку[3]. Джим Гоґланд писав, що «спільний європейський дім» Горбачова та «цілісна і вільна Європа» Джорджа Буша були конкуруючими концепціями, що описували одну й ту ж ситуацію: економічний й ідеологічний крах радянської влади одночасно з набуттям Європейським співтовариством нового динамізму та економічного впливу[4].

12 червня 1989 року Генеральний секретар Горбачов прибув до Бонна і провів приватні переговори з канцлером Гельмутом Колем та президентом Ріхардом фон Вайцзеккером. Наступного дня Коль і Горбачов підписали спільну декларацію на підтримку національного самовизначення, взаємного скорочення ядерних і звичайних сил і «спільного європейського дому», в якому Канада і Сполучені Штати грають певну роль. Він також заявив, що, присвоївши географічне визначення «Європи від Атлантики до Уралу» Шарля де Голля, Горбачов намагався зберегти присутність Радянського Союзу[5].

У своєму виступі перед Радою Європи в Страсбурзі 6 липня 1989 року Горбачов заявив:

Філософія концепції «Спільного європейського дому» виключає ймовірність воєнного зіткнення і саму можливість застосування сили або погрози силою — альянсу проти альянсу, всередині альянсів, де б то не було. Ця філософія передбачає, що доктрина стриманості повинна зайняти місце доктрини стримування. Це не просто гра слів, а логіка європейського розвитку, що підказана самим життям[4][6].

29 листопада 1989 року генеральний секретар Горбачов по дорозі на майбутній саміт на Мальті з президентом Джорджем Бушом прибув до Риму. Наступного дня він виступив з промовою у міській раді Риму, в якій виклав поняття «спільного європейського дому» як співдружність суверенних і економічно взаємозалежних держав. Потім він також запропонував провести в 1990 році засідання Комісії з безпеки і співробітництва в Європі, а наступного дня зустрівся з Папою Римським Іваном Павлом II у Ватикані[5].

У той же час аналітики, такі як Роберт Горматс, вважали Європейське співтовариство, що зароджується, найбільш підходящим для того, щоб взяти на себе роль спільного європейського дому завдяки його «моральній, політичній і соціальній — а також економічній — силі»[7]. Рональд Асмус зазначив, що «бачення Горбачова спільного європейського дому грунтувалося на переконанні, що реформи в Східній Європі можна контролювати і що реформістські комуністичні партії будуть продовжувати грати важливу роль в політиці своїх країн, в тому числі і в НДР»[8]. Койт Блекер писав, що радянське керівництво «схоже, вважало, що будь-яка втрата авторитету Радянського Союзу в Східній Європі буде більш ніж компенсована чистим зростанням його впливу в Західній Європі»[9].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Neil Malcolm. «The 'Common European Home' and Soviet European Policy.» International Affairs. 65(4) 1989. p. 662
  2. ↑ Christian Schmidt-Häuer. Gorbachev: The Path to Power. London: I.B. Tauris. p. 144
  3. ↑ а б Milan Svec. «The Prague Spring: 20 Years Later.» Foreign Affairs. Summer 1988.
  4. ↑ а б Jim Hoagland. «Europe's Destiny.» Foreign Affairs. 1989/1990.
  5. ↑ а б «Chronology 1989; East-West Relations.» Foreign Affairs. Fall 1989—1990. pp. 230
  6. ↑ Address given by Mikhail Gorbachev to the Council of Europe. Centre Virtuel de la Connaissance sur l'Europe. 6 липня 1989. Архів оригіналу за 27 вересня 2007. Процитовано 11 лютого 2007.
  7. ↑ Robert D. Hormats. «Redefining Europe and the Atlantic Link.» Foreign Affairs. Fall 1989.
  8. ↑ Ronald D. Asmus. «A United Germany.» Foreign Affairs. Spring 1990.
  9. ↑ Coit D. Blacker. «The Collapse of Soviet Power in Europe.» Foreign Affairs. 1990.

Див. також

[ред. | ред. код]