Стабілізаційний план 1959
Стабілізаційний план 1959 (ісп. Plan de Estabilización) - комплекс економічних реформ, проведених в Іспанії наприкінці 1950 - початку 1960-х. Основна мета – подолання економічної ізоляції країни та економічне зростання на основі лібералізації економіки.
Після Громадянської війни економіка країни перебувала у жалюгідному стані. Економічна криза була посилена майже загальною ізоляцією Іспанії, що надавала підтримку країнам Осі.
Зростання економіки настало у 1953-1958. Тим не менш, високе економічне зростання, що становило близько 5%, супроводжувалося високим рівнем інфляції та різким поширенням чорного ринку. У країни виникли проблеми з бюджетом, до 1959 валютні резерви країни були виснажені. Населення країни вимагало економічних та політичних реформ, порівнюючи своє становище із ситуацією в сусідніх країнах.
Франкістський режим виступив зі стабілізаційним планом, підготовленим міністрами Лауреано Лопесом Родо[es] Альберто Ульястресом та Мариано Наварро Рубио[es]. План був спрямований на осучаснення країни, яка на той момент була однією з найбідніших у Європі. Новий економічний курс вводив економічну свободу у русі капіталів, інвестицій з-за кордону та свободу пересування для населення. У боротьбі з інфляцією було досягнуто значних успіхів, держава скоротила свій вплив на економіку, пропагувалась економічна ініціатива населення.
Звадяки реформам у країну прийшли великі інвестиції з-за кордону, особливо у сфері туризму. Понад півмільйона іспанців залишили батьківщину у пошуках роботи у Західній Європі. Іспанія почала брати участь у роботі міжнародних організацій, проте з політичних причин вступ до Європейського співтовариства та Європейської асоціації вільної торгівлі було неможливо. У 1958 Іспанія стала асоційованим членом Організації економічного співробітництва та розвитку, а в 1959 вступила до МВФ та Світового банку.
Якщо в 1960 Іспанію відносили до аграрних країн, то до 1974 країна зайняла десяту сходинку у світовому рейтингу найбільших індустріальних країн.