Столярський Петро Соломонович

Петро Столярський
Пейхас Столярський
Зображення
Зображення
Основна інформація
Повне ім'яПетро Соломонович Столярський
Дата народження18 (30) листопада 1871(1871-11-30)
Місце народженняЛиповець, Київська губернія, Російська імперія
Дата смерті29 квітня 1944(1944-04-29) (72 роки)
Місце смертіСвердловськ, Російська РФСР, СРСР
ПохованняMikhailovskoe cemetery (Yekaterinburg)d Редагувати інформацію у Вікіданих
Роки активності1893–1944
Громадянство Російська імперія →
СРСР СРСР
НаціональністьЄврей
ПрофесіяСкрипаль, музичний педагог
ОсвітаОдеське музичне училище Імператорської російської музичної спілки
ВчителіStanisław Barcewiczd[1], Еміль Млинарський[1] і Карбулька Йосип Йосипович[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Праця в операхОдеського оперного театру
ІнструментиСкрипка
ЖанрАкадемічна музика
ПартіяКПРС Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладДитяча музична школа №1 ім. М. П. Фроловаd Редагувати інформацію у Вікіданих
НагородиНародний артист УРСРОрден Трудового Червоного Прапора
Q: Цитати у Вікіцитатах
CMNS: Файли у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Професор Пе́йсах Шле́ймович Столя́рський[2] (також відомий, як Петро́ Со́ломонович Столя́рський від рос. Пётр Соломонович Столярский; 18 (30) листопада 1871, Липовець, Київська губернія, Російська імперія — 29 квітня 1944, Свердловськ, Російська РФСР, СРСР) — російський та радянський скрипаль і музичний педагог єврейського походження.

Кавалер ордену Трудового Червоного Прапора, Народний артист УРСР (1939), засновник першої в СРСР спеціалізованої музичної школи для обдарованих дітей в Одесі.

Життєпис

[ред. | ред. код]
Будинок, де з 1937 року по 1941 рік жив Петро Соломонович. Вулиця Італійська, 8

Пейсах Соломонович Столярський народився 18 (30) листопада 1871 року у місті Липовець однойменного повіту, Київської губернії в єврейській сім'ї. Перші уроки музики отримав у власного батька, що був клезмером[3]. Пейсах разом із багатьма своїми братами та сестрами брав участь у виступах батьківського оркестру, працюючи на святах у місцевому Липовці.[4] 1885 року Пейсах переїхав до Варшави вчитися у відомого скрипаля Станіслава Барцевича[en]. Потім переїхав в Одесу до Еміля Млинарського. У 1900 році закінчив Одеське музичне училище Імператорської російської музичної спілки по класу Йосипа Карбульки.

З 1893 року Столярський став скрипалем оркестру Одеського оперного театру, займаючись при цьому педагогічною діяльністю. Так у 1898 році почав викладати, а 1911 року (за іншими даними 1912), з допомогою Леопольда Ауера[5], музикант заснував приватні музикальні курси. 1919 року Пейсах став викладачем Музично-драматичного інституту, покинувши роботу у театрі. У 1923 році він отримав звання професора. Згодом, 1933 року, Столярський перетворив свої курси у власну державну середню-спеціальну музичну школу-інтернат, що стала першою освітньою установою такого типу в СРСР. Столярський часто запрошував до своєї школи відомих музикантів, щоб ті подивилися на юних талантів, що їх зібрав Петро Соломонович у своїй школі. Так одного разу до них завітав відомий французький скрипаль Жак Тібо[6]. 1939 року Пейсах Соломонович вступив до КПРС[7] і йому було надано звання народного артиста Української РСР, а через два року він покинув роботу в інституті, що до того часу вже став консерваторією.

Під час Німецько-радянської війни Столярського було евакуйовано до Свердловська. Там же скрипаль і помер від хвороби[5] 29 квітня 1944. Похований на Широкореченському цвинтарі[ru][8].

Сім'я

[ред. | ред. код]

Петро Соломонович був одружений з Фрідою Марківною[5] та мав дочку Неллі.

Відомі учні

[ред. | ред. код]

Учнями Столярського в різні часи були: Єлизавета Гілельс[en], Борис Ґольдштейн, Михайло Ґольдштейн, Давид Ойстрах, Натан Мільштейн, Михайло Фіхтенгольц[en], Самуїл Фурер[ru], Альберт Марков, Едуард Грач, Валерій Клімов тощо.

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]

В Одесі проводиться щорічний фестиваль пам'яті Пейсаха Соломоновича.[9] 18 листопада 2011 року до 140-річчя з дня народження музики пройшла церемонія покладання квітів біля будинку, де жив Петро Столярський. На урочистій церемонії були присутні вихованці школи Петра Соломонович, представники обласної влади та родичі. До тієї ж річниці прах Столярського планувалося перевезти з Єкатеринбурга до Одеси і перепоховати на Другому Християнському цвинтарі, однак поки що перепоховання так і не відбулося.[10] 20 листопада також пройшли три спільні концерти учнів школи та Національного одеського філармонічного оркестру, а також була відкрита виставка «Столярський і Одеса».[11]

Образ Столярського в літературі

[ред. | ред. код]

Усі люди нашого кола - маклери, крамарі, службовці у банках і пароплавних конторах - вчили дітей музиці. Коли хлопчикові виповнювалося чотири або п'ять років - мати вела крихітну, кволу цю істоту до пана Загурського. Загурський мав фабрику вундеркіндів, фабрику єврейських карликів в мереживних комірцях і лакових туфельках. Він вишукував їх у молдаванських нетрях, в смердючих дворах Старого базару. Навантажений футляром та нотами, я три рази на тиждень тягнувся на вулицю Вітте, колишню Дворянську, до Загурського. Там, уздовж стін, чекаючи черги, сиділи єврейки, істерично запалені. Вони притискали до слабких своїх колін скрипки, які переважали розмірами тих, кому належало грати в Букінгемскому палаці.

Оригінальний текст (рос.)
Все люди нашего круга - маклеры, лавочники, служащие в банках и пароходных конторах - учили детей музыке. Когда мальчику исполнялось четыре или пять лет - мать вела крохотное, хилое это существо к господину Загурскому. Загурский содержал фабрику вундеркиндов, фабрику еврейских карликов в кружевных воротничках и лаковых туфельках. Он выискивал их в молдаванских трущобах, в зловонных дворах Старого базара. Нагруженный футляром и нотами, я три раза в неделю тащился на улицу Витте, бывшую Дворянскую, к Загурскому. Там, вдоль стен, дожидаясь очереди, сидели еврейки, истерически воспламененные. Они прижимали к слабым своим коленям скрипки, превосходившие размерами тех, кому предстояло играть в Букингэмском дворце.

— Ісак Бабель — «Пробудження» («Одесские рассказы»)[5]

  • Єврейський письменник Ірме Друкер у своєму романі «Клезмер» також згадував одеського скрипаля.[3]
  • Відомий радянський співак Леонід Утьосов у своїх мемуарах, «Спасибо, сердце!» також згадував Столярського.[12]

Цікаві факти

[ред. | ред. код]
  • За свідченнями сучасниками Столярський погано вмів писати та розмовляти російською мовою, а усі паперові справи вела його донька Неллі та секретар, А. Бичач.[6]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в https://doi-org.wikipedialibrary.idm.oclc.org/10.1093/gmo/9781561592630.article.26837
  2. ↑ Лихт В. "Школа имени мене" // Вести. — 2011. — 29 листопада. (рос.)
  3. ↑ а б в Петро Столярський // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)
  4. ↑ Ериш Х.-Г. (2006). Два феномена Столярского (рос.).
  5. ↑ а б в г Москаленко А. "Покажи мне красивую музыку!". odessa360.net (рос.). Архів оригіналу за 15 грудня 2013. Процитовано 15 грудня 2013.
  6. ↑ а б Максименко В. С. Как учил Столярский, или «Школа имени мене» // Мигдаль Times. — Вип. №36-37. Архівовано з джерела 14 грудня 2013. Процитовано 2013-12-15. [Архівовано 2013-12-14 у Wayback Machine.] (рос.)
  7. ↑ Столярський Петро Соломонович // Большая советская энциклопедия : у 30 т. / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.).
  8. ↑ Столярский Пётр (Пейсах) Соломонович (1871-1944). bozaboza.narod.ru (рос.).
  9. ↑ проф. Сокол О. В., доцент Сергієва О. В., ред. Дузь Л. В. Історія ОНМА. Офіційний сайт ОНМА ім. А. Нежданової. Архів оригіналу за 29 жовтня 2012. Процитовано 15 грудня 2013. [Архівовано 2012-10-29 у Wayback Machine.]
  10. ↑ Одесситы отметили 140-летие Столярского. timer.od.ua. 21-11-2011.
  11. ↑ В Одесі проходять урочистості, присвячені 140-річчю від дня народження Петра Столярського. День. 20-11-2011.
  12. ↑ Утесов Л. О. Спасибо, сердце!. — Москва : Всероссийское театральное общество, 1976. (рос.)

Література та джерела

[ред. | ред. код]