Теорія оптимального фуражування

Класична біологічна теорія оптимального фуражування, незалежно розроблена в 1966 році Робертом МакАртуром і Еріком Піанкою (англ. Eric Pianka) — стверджує, що вибір їжі тваринами залежить від наступних чинників: часу на пошук їжі і часу на обробку їжі. Теорія постулювала, що тварина прагне максимізувати швидкість споживання енергії Е, яку вона отримує з їжі:

${\displaystyle V={\frac {E}{t_{1}+t_{2}}}\to max}$, де

E — кількість енергії виду здобичі

t₁ — час пошуку здобичі

t₂ — час обробки здобичі.

В цілому, поведінка тварин розвиватиметься у напрямі вибору тієї стратегії, яка забезпечить найвищу швидкість споживання енергії V. Якщо тварина витратить більше енергії на пошук і обробку нового виду здобичі, то вона обмежить різноманітність живлення (звузить діапазон дієти) Так, при ${\displaystyle t_{1}>t_{2}}$ тварина стає універсалом, а при ${\displaystyle t_{1}<t_{2}}$ вибір здобичі буде вузько спеціалізованим.

Ресурси Інтернету

• Теорія оптимального фуражування [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]