Тимотеуш Карпович

Тимотеуш Карпович
Народився15 грудня 1921(1921-12-15)[2][1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер29 червня 2005(2005-06-29)[1] (83 роки) Редагувати інформацію у Вікіданих
Оук-Парк, Кук, Іллінойс, США Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняОсобовицький цвинтарd Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Республіка Польща[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьпоет Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовпольська[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладІллінойський університет в Чикагоd Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоАсоціація письменників Польщі Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
Командорський хрест ордена Відродження Польщі Лицарський Хрест ордена Відродження Польщі

Тимотеуш Карпович (нар. 15 грудня 1921, Зелон поблизу Вільнюса — пом. 29 червня 2005[3], Оук-Парк поблизу Чикаго) — польський поет і драматург[4][5]

Біографія

[ред. | ред. код]

Тимотеуш Карпович народився в селі Зелона поблизу Вільнюса. Жив там до початку Другої світової війни в 1939 роц. Карпович дебютував як журналіст у 1941 році під псевдонімом Тадеуш Лірмян для віленської газети « Правда Віленська». Під час нацистської окупації Вільнюса був учасником польського підпільного руху Опору. У 1945 році Карповича переселили до Щецина, де він працював на Польському радіо. Там Карпович опублікував перший прозовий твір під назвою «Поморські легенди». Карпович переїхав до Вроцлава, де вивчав польську філологію у Вроцлавському університеті, здобув ступінь магістра і доктора філософії. Став доцентом. Отримав літературну премію міста Вроцлава в 1958 році.

Життя після виїзду з Польщі

[ред. | ред. код]

У 1971 році Карпович отримав престижну стипендію «Foundation pour une Entraide Intellectuelle Europeenne» у Парижі. Через два роки, в 1973 році, його запросили долучитися до Міжнародної робочої програми в Університеті Айови. У 1974 році призначили запрошеним доцентом польської літератури в Університеті Іллінойсу в Чикаго[6] Був удостоєний престижної премії імені Альфреда Юржиковського в Нью-Йорку і двічі був лауреатом щорічної премії Ради мистецтв Іллінойсу.[7]

Наступні два роки він провів у Західній Німеччині (1976–78) в університетах Бонна, Західного Берліна, Мюнхена та Регенсбурга. У 1978 році він повернувся до Іллінойського університету на факультет слов'янських мов та літератур в Чикаго в якості професора.[8]

Після того, як Литва оголосила про свою незалежність у 1990 році, Карпович написав кілька статей у польській пресі, закликаючи Польщу визнати Литву. Карпович пішов у відставку з відділу слов'янських та балтійських літератур в Університеті Іллінойсу в Чикаго в 1993 році.

Помер Карпович 26 червня 2005 року в Оук-Парку, штат Іллінойс. Похований 3 серпня 2005 року поруч із дружиною Марією на кладовищі Особовице у Вроцлаві.

Пам'ять

[ред. | ред. код]

Сучасний польсько-італійський скульптор Кшиштоф Міхал Беднарський присвятив Карповичу художню виставку «Гравітація» у 2016 році.[9]

У 2019 році було оголошено, що вілла Карповича у Вроцлаві стане майбутнім будинком фонду Нобелівської лауреатки Ольги Токарчук .[10] Окрім Токарчука, до Ради директорів фонду до неї приєднаються Агнешка Холланд та Іренеуш Грін. Письменниця виділить 350 000 злотих, які вона отримала після отримання Нобелівської премії .[11]

Вибрані твори

[ред. | ред. код]
  • Легенди Поморське, 1948 рік
  • Weywe wymiary, 1948
  • Gorzkie źródła, 1957
  • Каменна музика, 1958 рік
  • Znaki równania, 1960
  • W imię znaczenia, 1962
  • Трудний лас, 1964
  • Opowiadania turystyczne, 1966
  • Wiersze wybrane, 1969
  • Odwrócone światło
  • Poezja niemożliwa. Модель Leśmianowskiej wyobraźni , 1975
  • Rozwiązywanie przestrzeni: вірш поліморфічний (фрагменти)
  • Słoje zadrzewne, 1999
  • Małe cienie wielkich czarnoksiężników. Zarejestrowane w paśmie cyfr od 797 до 7777 , 2007
  • Zielone rękawice, 1960
  • Człowiek z absolutnym węchem, 1964
  • Dziwny pasażer, 1964
  • Kiedy ktoś zapuka, 1967
  • Харон від світу до свиту

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Енциклопедія Брокгауз
  2. ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ Zmarł Tymoteusz Karpowicz. Życie Warszawy (пол.). 1 липня 2005.
  4. ↑ Czas dla Poezji. 12 лютого 2011. Архів оригіналу за 19 січня 2017. Процитовано 1 квітня 2021. [Архівовано 2017-01-19 у Wayback Machine.]
  5. ↑ Archiwum emigracji: studia, szkice, dokumenty (пол.). Toruń: Uniwersytet Mikołaja Kopernika. 2006. с. 48.
  6. ↑ Jażdżewski, Wojciech (8 липня 2005). Tymoteusz Karpowicz (пол.). Dziennik Zwiazkowy. Процитовано 24 травня 2020.
  7. ↑ Tymoteusz Karpowicz. Culture.PL. Процитовано 24 травня 2020.
  8. ↑ Taylor-Terlecka, Nina (13 серпня 2005). Tymoteusz Karpowicz- Original Voice in Polish Poetry. The Independent. Процитовано 24 травня 2020.
  9. ↑ Bednarski, Krzysztof M. Gravity. To Tymoteusz Karpowicz. My Art Guides. Процитовано 24 травня 2020.
  10. ↑ Talik, Magdalena. The Olga Tokarczuk Foundation in the Karpowicz Villa. № 27 November 2019. Wrocław.pl. Процитовано 24 травня 2020.
  11. ↑ Olga Tokarczuk powoła do życia fundację. Wrocław oddał pod ten cel Willę Karpowiczów (пол.). Wprost. 2 грудня 2019. Процитовано 24 травня 2020.

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  • Współcześni polscy pisarze i badacze literatury. Słownik biobibliograficzny, T. 4, pod red. J. Czachowskiej, A. Szałagan. Warszawa: WSiP. 1996. с. 66. ISBN 83-02-05974-9.
  • Kręgi wtajemniczenia: czytelnik, badacz, tłumacz, pisarz. Kraków: Wydawnictwo Literackie. ISBN 8308006051.
  • Polscy pisarze współcześni 1939-1991. Warszawa: PWN. с. 173. ISBN 8301115939.
  • "Gramatyka poezji"?. Warszawa.
  • Кристина Латавець, «Dramat poetycki po 1956 roku: Ярослав М. Римкевич, Станіслав Гроховяк, Тимотеуш Карпович», Wydawnictwo Naukowe Akademii Pedagogicznej, Краків 2007