Повна назва | футбольний клуб «Торпедо» (Запоріжжя) | ||
Прізвисько | автозаводці | ||
Засновано | 1982, 2000 | ||
Розформовано | 1999, 2002 | ||
Населений пункт | Запоріжжя, Україна | ||
Стадіон | ЗАТ «ЗАЗ» | ||
Вміщує | 12 000 | ||
Ліга | Друга ліга, Група Б | ||
2002/03 | 16 | ||
|
«Торпедо» — український футбольний клуб з міста Запоріжжя. Клуб заснований 1982 року. У 1992—1998 роках виступав у вищій лізі, найкращий результат — 4-те місце в групі А в Чемпіонаті 1992 року. У 1999 році команда була розформована, у червні 2001 відроджена і заявлена у другу лігу.
У 2002 році клуб остаточно припинив існування через фінансову кризу (відмова нового керівництва АвтоЗАЗу фінансувати клуб)[1].
У сезоні 2002/03 під назвою «Торпедо» (Запоріжжя) у другій лізі виступала команда студентів ЗІДМУ. За результатами сезону 2002/03 команда позбулася професійного статусу, тому що зайняла останнє місце в другій лізі.
Одним з перших футбольних полів в Олександрівську початку XX століття був майданчик у Південному саду (нині — територія біля залізничного вокзалу Запоріжжя I). Місцем проведення футбольних баталій був і манеж Бормана-Шведе (пізніше ковальський цех «АвтоЗАЗ»). Тоді ж на заводах виник так званий «підприємницький» спорт, суть якого полягала в організації власниками спортивних клубів. Я. Копп заохочував розвиток спорту на підприємстві, в тому числі й футболу, хоча гроші на інвентар не відпускав, і справжні м'ячі, бутси і форму ентузіасти купували на спільно зібрані гроші[2].
У післяреволюційні роки футбольні команди створювалися при клубах. У 1923—1925 роках однією з найсильніших у Запоріжжі була команда, організована при клубі «Металіст» (нині — ДК «АвтоЗАЗ»). Вона була фіналістом II Спартакіади Запоріжжя, де в принциповій суперечці з рахунком 2:3 поступилася футболістам клубу імені Дробязко (згодом — «Локомотив»). Гравці «Металіста» залучалися до збірної міста, яка вже тоді вважалася однією з найкращих у Придніпров'ї. У 1926 році «Металіст» і команда клубу імені Дробязко знову зустрілися в фіналі міської Спартакіади. Гра, незважаючи на додатковий час, завершилася внічию — 1:1. У повторному матчі успіх був на боці залізничників (3:1). Влітку 1927 року після реконструкції відкрився стадіон «Металіст». Наявність відмінної на ті часи спортивної бази дозволила заводчанам виступити в осінній першості міста двома командами. Одна з них — «Металіст-II» — стала чемпіоном[2].
У 1930-х роках команда заводу «Комунар» продовжувала бути однією з найсильніших в місті. Виступаючи під назвою «Сільмаш», в 1938 році вона взяла участь у розіграші Кубка УРСР, однак лише на зональному рівні (XVII зона, Дніпропетровськ (4 зона УРСР)). Проте футболісти «Комунара» були включені в число учасників першості Дніпропетровської області, до складу якої тоді входило Запоріжжя[2].
У повоєнні роки на обласній футбольній арені з'являється «Трактор», а потім — «Комунар», в рядах якого наприкінці 1960-х років грали такі відомі футболісти, як Анатолій Семикопенко, Юрій Пономарьов, Віктор Щеголіхін, Віталій Коваленко, Віктор Самойлов. Найбільшого успіху цей колектив домігся в 1974 році, завоювавши звання чемпіона області. У наступному сезоні автозаводці дебютували в першості республіки, але тоді їм явно не вистачало досвіду виступів на такому рівні.
Власне, команда «Торпедо» з'явилася в 1982 році. Її творцями були директор автозаводу Степан Кравчун і тренер Анатолій Колесников[3][4].
Спочатку команда заявилася на першість міста, а потім й області. Вже у 1983 році «Торпедо» боролося за вихід до другої ліги чемпіонату СРСР. На місцевому рівні торпедівці завоювали кубок області. Склад тієї команди був такий: Рудика, Чеботаєв, Симонець, В.Бондаренко, Ходус, Єфименко, Кузьменко, Негірьов, Долинін (Лавриненко, 46), Устинов, Степаненко. Тренував команду Олександр Гуржеєв. У фінальній кульці, яка проходила в Ірпіні, запорожці набрали однакову кількість з місцевим «[Рось (футбольний клуб)|Динамо]]», тому проводився додатковий поєдинок в якому з рахунком 4:2 виграли динамівці[3].
Вийшли в другу лігу торпедівці в 1984 році, при цьому в складі було більше половини гравців запорізького «Металурга»[5]. У першому сезоні запорожці зайняли 24-те місце серед 28 команд української зони. Наступного року «Торпедо» опинилося вище, завоювавши дев'яте місце[3].
У 1990 році «Торпедо» стало де-факто чемпіоном УРСР («друга нижча», фактично четверта по ранжиру ліга). Той чемпіонат «Торпедо» розпочало 8 квітня домашньою перемогою над охтирським «Нафтовиком», а завершило 4 листопада в Харкові нульовою нічиєю з місцевим «Маяком». Ця нічия дозволила запорожцям випередити миколаївський «Суднобудівник» і рівненський «Авангард» (54 очка проти 53 у жителів півдня і сіверян). У «Торпедо» плеймейкером був Роман Бондаренко, який в 36-ти поєдинках забив 19 голів. Також в команді грали — Ігор Черкун, Юрій Маркін, Олексій Антюхін, Андрій Максименко, Володимир Марчук, Микола Федоренко, Ігор Якубовський, Сергій Перепаденко. Тренував команду Євген Лемешко.
Повернувшись в класичну другу лігу, «Торпедо» в останньому союзному сезоні зайняло 7-ме місце серед 22 команд західної зони, відставши від першої п'ятірки всього на три очки. П'яте місце серед одинадцяти українських команд дозволило б автозаводцям потрапити при формуванні дивізіонів чемпіонату вже незалежної України не до першої, як «Галичина» і «Ворскла», а до вищої ліги.
Перше офіційне дербі двох запорізьких команд в чемпіонатах України відбувся 10 березня на ЦС «Металург». Перемогу в тому матчі несподівано здобули колишні друголігові торпедівці. Єдиним голом на 48-й хвилині відзначився Волков. Тимчасово в Запоріжжі встановився короткий період домінування «Торпедо», коли і команда займала вищі місця, і глядачів приходило на стадіон, більше, ніж на головну спортивну арену міста. «Торпедо» в той час залишалося заводською командою, тоді як "Металург "вже давно перестав асоціюватися з підприємством, яке дало йому життя[3].
У 1994 і 1995 роках команда з тренером Надєїним команда посідала сьоме місце. У 1996-му році почався занепад команди, пов'язаний зі зміною власників автозаводу і відходом директора заводу Степана Кравчуна. Сезон 1996/97 розпочинав ще Надєїн, а закінчував Віктор Матвієнко. Навесні 1997-го сталися й найрозгромніша поразка в історії чемпіонатів України (1:9 від «Шахтаря»), і найбільша поразка у запорізькому дербі[6].
У 1998-му «Торпедо» зайняло останнє місце вигравши лише двічі і набравши 13 очок (у «Чорноморця<», який став 15-м було, 32). На зміну Матвієнку прийшов Леонід Колтун. «Торпедо» взагалі могло не вийти на старт того чемпіонату — автозаводці внесли необхідну суму не в останній момент, а після нього, отримавши відстрочку[6].
У першій лізі все починалося оптимістично. Команда посилилася Євгеном Соніним, Павлом Іричуком, із «Прикарпаття» прийшов Степан Матвіїв, з «Кривбасу» — Андрій Юдін і Владислав Носенко. Незважаючи на хорошу гру команди, завод остаточно вирішив її позбутися, і «Торпедо», яке мало прекрасні шанси повернутися до вищої ліги, чемпіонат фактично догравали. Поїхав до Дніпропетровська Колтун, захопивши з собою декілька основних футболістів, команду прийняв Євген Яровенко. Однак навіть в такому, фактично тренувальному режимі, запорожці зайняли необхідне для виходу у вищу лігу третє місце[6].
На матч останнього туру, у Львові проти однойменної команди, у футболках «Торпедо» вийшли лише молоді футболісти, з яких чи не найвідомішим став Віталій Прокопченко. Останнім тренером був Роман Бондаренко. У 1999 році «Торпедо» через фінансові труднощі відмовилося від місця у вищій лізі і місце було розіграно в додатковому матчі між «Дніпром» (Черкаси) та «Прикарпаттям» (Івано-Франківськ). 29 червня 1999 року запорізьке «Торпедо» припинило своє існування[6].
Пізніше, під цією назвою грала команда у другій лізі, але до автозаводського клубу вона вже не мала ніякого відношення.
Сезон | Див. | Міс. | Іг. | В | Н | П | ЗМ | ПМ | О | Національний кубок | Європа | Примітки | |
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
1985 | 3-й | 24 | 40 | 10 | 14 | 16 | 39 | 44 | 34 | VI Зона Група 2 (12-те місце) | |||
1986 | 3-й | 9 | 40 | 17 | 7 | 16 | 49 | 47 | 41 | VI зона Група 2 (6-те місце) | |||
1987 | 3-й | 20 | 52 | 12 | 16 | 24 | 54 | 81 | 40 | VI зона | |||
1988 | 3-й | 24 | 50 | 13 | 12 | 25 | 55 | 71 | 38 | VI Зона | |||
1989 | 3-й | 13 | 52 | 19 | 12 | 21 | 51 | 62 | 50 | Вилетів[7] VI зона | |||
1990 | 4-й | 1 | 36 | 23 | 8 | 5 | 53 | 25 | 54 | Вийшов у I зону | |||
1991 | 3-й | 7 | 42 | 18 | 10 | 14 | 63 | 50 | 46 | Західна зона |
Сезон | Див. | Міс. | Іг. | В | Н | П | ЗМ | ПМ | О | Національний кубок | Європа | Примітки | |
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
1992 | 1-й | 7-8 | 18 | 6 | 7 | 5 | 21 | 26 | 19 | 1/2 | Група A | ||
1992–93 | 1-й | 13 | 30 | 9 | 7 | 14 | 32 | 40 | 25 | 1/2 | |||
1993–94 | 1-й | 13 | 34 | 9 | 10 | 15 | 27 | 39 | 28 | 1/4 | |||
1994–95 | 1-й | 7 | 34 | 15 | 3 | 16 | 49 | 49 | 48 | 1/8 | |||
1995–96 | 1-й | 7 | 34 | 15 | 3 | 16 | 40 | 46 | 48 | 1/8 | |||
1996–97 | 1-й | 14 | 30 | 8 | 5 | 17 | 25 | 56 | 29 | 1/8 | |||
1997–98 | 1-й | 16 | 30 | 2 | 7 | 21 | 20 | 69 | 13 | 1/8 | Вибування | ||
1998–99 | 2-й | 3 | 38 | 24 | 5 | 9 | 55 | 29 | 77 | 1/32 | Банкрутство | ||
1999-00 | 2-й | 18 | 34 | 5 | 1 | 28 | 21 | 32 | 16 | 1/16[8] | Відновлений після банкрутства Вилетів та розформувався | ||
2000–01 | Клуб не існував | ||||||||||||
2001–02 | 3-й | 15 | 34 | 7 | 10 | 17 | 22 | 57 | 31 | 1/16*[9] | Відновлений вдруге | ||
2002–03 | 3-й | 16 | 30 | 4 | 7 | 19 | 19 | 52 | 19 | 1/32 | Вибування |
Домашньою ареною клубу був Стадіон ЗАЗ (стадіон автозаводу «Комунар»). Також команда грала на наступних стадіонах[10]:
Рік | Начальник команди | Головний тренер | Тренер |
---|---|---|---|
1982—1983 | А. П. Гуржеєв | ||
1985—1987 | А. П. Колесніков | Г. С. Вуль[10] | А. П. Гуржеєв |
1987—1988 | А. П. Колесніков | А. П. Гуржеєв[10] | В. О. Ходус, В. М. Атаманюк |
1989 (до червня) | А. П. Колесніков | Й. Й. Беца[10] | В. М. Атаманюк |
1989 (з червня) | А. П. Колесніков | Є. П. Лемешко[10] | |
1990 | А. П. Колесніков | Є. П. Лемешко | В. О. Ходус, В. М. Атаманюк |
1991—1992 | А. П. Колесніков | Є. П. Лемешко | В. М. Атаманюк |
1992—1993 | А. П. Колесніков О. В. Бабаурін (президент)[2] |
Є. П. Лемешко | В. М. Атаманюк, І. Д. Балан |
1993 | В. А. Матвієнко | ||
1994-1997 | І. О. Надєїн | ||
1997 | О. В. Чередник | ||
1997-1998 | В. А. Матвієнко | ||
1997—1998 | Л. Я. Колтун (з травня) | ||
1998—1999 | Л. Я. Колтун (по грудень) | ||
2001—2002 | В. Ф. Іщенко (віце-президент) |
І. О. Надєїн | І. Гімро |
2002—2003 | Ю. Д. Розенко |