Трупп Алоїзій Єгорович

Трупп Алоїзій Єгорович
латг. Aloizs Trūps
Ім'я при народженнілатг. Aloizs Laurs Trūps
Народився8 (20) квітня 1856[1][2][3]
Kalnagalsd, Резекненський повітd, Вітебська губернія, Російська імперія[1]
Помер17 липня 1918(1918-07-17) (62 роки)
Єкатеринбург, Пермська губернія, Російська СФРР
·вогнепальна рана
ПохованняПетропавлівський собор
Країна Російська імперія
Діяльністьfootman
Знання мовлатгальська і російська
Нагороди

Олексій Єгорович Трупп (Алоїз Лаурус Труупс, латис. Aloīzs Lauris Trūps)[4] — полковник[5] Російської імператорської армії, камер-лакей (камердинер) останнього російського імператора Миколи II. Латиш за національністю, віросповіданням — католик. Розстріляний більшовиками разом з царською сім'єю та іншими наближеними.

Біографія

[ред. | ред. код]

У 1918 році супроводжував цесаревича Олексія і його сестер Ольгу, Тетяну і Анастасію, яких везли на пароплаві «Русь» у Тюмень, а звідти на поїзді в Єкатеринбург. Після прибуття, 24 травня 1918 року, замінив у «Будинку Іпатьєва» хворого й відправленого в тюремну лікарню камердинера Чемодурова.

У ніч з 16 на 17 липня 1918 року розстріляний разом з родиною Миколи II та іншими слугами (лейб-медиком Боткіним, покоївкою Демидовою та кухарем Харитоновим). Рештки Труппа в загальному похованні ідентифіковані експертизою 1991—1998 років. 17 липня 1998 року похований у Петропавлівському соборі разом з членами царської родини та іншими слугами. На гробі Труппа, на відміну від інших, був католицький чотирикінцевий хрест[6].

Канонізація і реабілітація

[ред. | ред. код]

У 1981 році Алоізій Трупп був разом з усіма жертвами єкатеринбурзького вбивства канонізований Російською православною церквою за кордоном[7].

Російська православна церква Московського патріархату в 2000 році, канонізуючи царську сім'ю, не згадала у своєму рішенні слуг.

16 жовтня 2009 року Генеральна прокуратура Російської Федерації ухвалила рішення про реабілітацію 52 наближених царської родини, які зазнали репресій[8].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Latgales dati
  2. ↑ Geni.com — 2006.
  3. ↑ Find a Grave — 1996.
  4. ↑ Логунова М. О. Трупп Алексей Егорович (Алоиз Лаурус Труупс) (лакей императора Николая II) [Архівовано 2014-01-07 у Wayback Machine.] (рус.) // Царское Село на перекрёстке времён и судеб : Материалы XVI научной Царскосельской конференции. — СПб: Издательство Государственного Эрмитажа, 2010. — Т. Ч.1, 2.
  5. ↑ До смерти верный. Архів оригіналу за 15 травня 2013. Процитовано 4 січня 2019.
  6. ↑ Московский комсомолец, 17 июня 1998. Архів оригіналу за 26 грудня 2016. Процитовано 4 січня 2019. [Архівовано 2016-12-26 у Wayback Machine.]
  7. ↑ Спасение России в её праведниках. Интервью первоиерарха Русской православной церкви за границей Илариона, митрополита Восточно-Американского и Нью-Йоркского, архиепископа Сиднейского и Австралийско-Новозеландского // Новый журнал : журнал. — 2013. — Т. 271.
  8. ↑ Генеральная прокуратура РФ удовлетворила заявление Главы Российского Императорского Дома о реабилитации репрессированных верных служителей Царской Семьи и других Членов Дома Романовых. Официальный сайт Российского Императорского Дома. 30 жовтня 2009. Архів оригіналу за 11 травня 2013. Процитовано 9 травня 2013.

Література

[ред. | ред. код]
  • Иоффе Г. З. Претерпевшие до конца // Новый Журнал. — 2008. — № 251.
  • Ковалевская О. Т. С Царем и За Царя. Мученический венец Царских слуг. — М.: «Русский Хронографъ», 2008. — 416 с. — 10 000 экз. — ISBN 5-85134-121-1.
  • Логунова М. О. Алоиз Лаурус Труупс (Алексей Егорович Трупп). С царской семьей до последней минуты. // XIV Романовские чтения: материалы Междунар. научно-практической конференции (Екатеринбург-Алапаевск) 17-19 июля 2013 г. — Екатеринбург: Издательство Квадрат, 2013. — С. 280—290.
  • Чернова О. В. Верные. О тех, кто не предал Царственных мучеников. — М.: Русский хронограф, 2010. — 576 с. — 6000 экз. — ISBN 5-85134-123-8.
  • Логунова М. О. Трупп Алексей Егорович (Алоиз Лаурус Труупс) (лакей императора Николая II) // Царское Село на перекрёстке времён и судеб : Материалы XVI научной Царскосельской конференции. — СПб: Издательство Государственного Эрмитажа, 2010. — Т. Ч.1, 2.
  • Чернова О. В. Вірні до смерті. Про вірнопідданих Государя. — СПб.: Сатисъ, 2007. — 171 с. — ISBN 978-5-7868-0081-6.