Фелікс Браун

Фелікс Браун
нім. Felix Braun Редагувати інформацію у Вікіданих
 Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився4 листопада 1885(1885-11-04)[1][2][…] Редагувати інформацію у Вікіданих
Відень, Австро-Угорщина[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер29 листопада 1973(1973-11-29)[1][2][…] (88 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Клостернойбург, Він-Умгебунг, Нижня Австрія[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняВіденський центральний цвинтар Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Австрія Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьпоет, мистецтвознавець, журналіст, драматург, літературний критик, викладач університету, письменник Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладУніверситет Палермо і Падуанський університет Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоНімецька академія мови і поезії Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
CMNS: Фелікс Браун у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Фелікс Браун (нім. Felix Braun; 4 листопада 1885, Відень — 29 листопада 1973, Клостернойбург) — австрійський письменник.

Біографія

[ред. | ред. код]

Фелікс Браун народився у Відні в єврейській родині. Його мати померла в 1888 році, коли народилася його сестра Кеті, яка згодом також стала відомою письменницею. У 1904 році він вступив на факультет германістики у Віденський університет. Паралельно займався історією мистецтва, а чотири роки по тому захистив докторську дисертацію. Свої перші літературні роботи почав публікувати з 1905 року в Neue Freie Presse, Österreichische Rundschau і Die neue Rundschau. У 1910 році він став художнім редактором Berliner National-Zeitung.

У 1912 році Фелікс Браун одружився з Гедвігою Фройнд, але в 1915 році подружжя розлучилося. Працюючи редактором в Verlag Georg Müller в Мюнхені, Браун познайомився з рядом видатних німецьких письменників, серед яких були Ганс Каросса, Томас Манн і Райнер Марія Рільке. З 1928 по 1938 рік він був приват-доцентом німецької літератури в університетах Палермо і Падуї. Він перейшов з юдаїзму в католицизм в 1935 році. Щоб уникнути переслідувань з боку нацистів, які заборонили видавати його роботи, він іммігрував в 1939 році до Сполученого Королівства і залишався там до 1951 року, викладаючи літературу та історію мистецтв. Після повернення в Австрію, Браун читав лекції на семінарі Макса Рейнгардта і в Віденському університеті прикладного мистецтва.

Помер в 1973 році. Був похований на Центральному кладовищі у Відні. У 1977 році на честь письменника був названий провулок у Відні.

Творчість

[ред. | ред. код]

На початку XX століття Браун належав до літературного руху, відомого як «Молодий Відень». Там компанію йому складали такі письменники-новатори, як Стефан Цвейг, Антон Вільдганс і Макс Брод. Браун був неоромантиком, він писав вишукані, пишні вірші в найрізноманітніших формах. Його роботи зосереджені на темах релігії, античності та його австрійської батьківщини. Браун також був секретарем і близьким другом великого австрійського письменника Гуґо фон Гофмансталя.

У 1937 році Фелікс Браун відредагував і опублікував блискучу антологію німецької ліричної поезії під назвою Der Tausendjährige Rosenstrauch (Тисячолітній кущ троянд). Ця антологія неодноразово перевидавалася й залишається однією з найпопулярніших збірок в своєму роді. Він також переклав роботи Томи Кемпійського і Івана від Хреста.

Визнання

[ред. | ред. код]
  • Літературна премія міста Відня, 1944.
  • Гран-прі австрійської державної премії в галузі літератури, 1951.
  • Почесне кільце міста Відня, 1955.
  • Медаль засновника Федерального міністерства освіти, 1955.
  • Премія Грільпарцера, 1965.
  • Австрійський почесний знак «За науку і мистецтво», 1966[4].
  • Фелікс-Браун-Гассе, провулок у Відні-Деблінг.

Публікації

[ред. | ред. код]
  • Gedichte, 1909
  • Novellen und Legenden, 1910
  • Der Schatten des Todes, 1910
  • Till Eulenspiegels Kaisertum, 1911
  • Neues Leben, 1912
  • Verklärungen, 1916
  • Tantalos, 1917
  • Die Träume des Vineta, 1919
  • Hyazinth und Ismene, 1919
  • Das Haar der Berenike, 1919
  • Attila, 1920
  • Aktaion, 1921
  • Die Taten des Herakles, 1921
  • Wunderstunden, 1923
  • Der unsichtbare Gast, 1924
  • Der Schneeregenbogen, 1925
  • Das innere Leben, 1926
  • Deutsche Geister, 1925
  • Die vergessene Mutter, 1925
  • Esther, 1926
  • Der Sohn des Himmels, 1926
  • Agnes Altkirchner, 1927
  • Zwei Erzählungen von Kindern, 1928
  • Die Heilung der Kinder, 1929
  • Laterna magica, 1932
  • Ein indisches Märchenspiel, 1935
  • Ausgewählte Gedichte, 1936
  • Kaiser Karl V., 1936
  • Der Stachel in der Seele, 1948
  • Das Licht der Welt, 1949
  • Die Tochter des Jairus, 1950
  • Briefe in das Jenseits, 1952
  • Aischylos, dialogue, 1953
  • Viola d`Amore, 1903—1953, 1953
  • Das musische Land, 1952
  • Die Eisblume, 1955
  • Rudolf der Stifter, 1955
  • Joseph und Maria, 1956
  • Irina und der Zar, 1956
  • Orpheus, 1956
  • Unerbittbar bleibt Vergangenheit, 1957
  • Gespräch über Stifters Mappe meines Urgroßvaters, 1958
  • Der Liebeshimmel, 1959
  • Palermo und Monreale, 1960
  • Imaginäre Gespräche, 1960
  • Rede auf Max Mell, 1960
  • Zeitgefährten, Begegnungen, 1963
  • Die vier Winde, 1964
  • Schönes in Süditalien — Palermo, 1965
  • Anrufe des Geistes, 1965
  • Aufruf zur Tafel, 1965
  • Das weltliche Kloster, 1965
  • Das Nelkenbeet, 1914—1965, 1965
  • Frühe und späte Dramen 1909—1967, 1971

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г Deutsche Nationalbibliothek Record #118514598 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б SNAC — 2010.
  3. ↑ а б Енциклопедія Брокгауз
  4. ↑ Reply to a parliamentary question (pdf) (German) . Процитовано 29 січня 2013. 

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]