Форж де ля Провіданс
 | |
| Тип | бізнес |
|---|---|
| Галузь | чорна металургія, Manufacture of basic iron and steel and of ferro-alloysd[1] і металургійна промисловість[d][1] |
| Наступник(и) (спадкоємці) | Кокеріль-Угре-Провіданс і Кокеріль-Самбр[1] |
| Засновано | 1836 |
| Закриття (ліквідація) | 1966 |
| Штаб-квартира | Марш'єн-о-Понd |
| Дочірні компанії | Російський Провіданс |
 Форж де ля Провіданс у Вікісховищі | |
Форж де ля Провіданс (фр. Forges de la Providence — «Кузні Провіданса», повна назва — «Анонімне товариство прокатних станів, кузень, ливарень і заводів Провіданса» (фр. Société Anonyme des laminoirs, forges, fonderies et usines de la Providence)) — колишня бельгійська металургійна компанія зі штаб-квартирою в комуні Марш'єн-о-Пон (з 1977 року в межах міста Шарлеруа) в регіоні Ено. Підприємства компанії були розташовані у 3 населених пунктах — комунах Марш'єн-о-Пон в Бельгії і Реон та Отмон у Франції. Була заснована 1838 року. Існувала до 1966 року, коли вона була поглинута компанією «Кокеріль-Угре» з утворенням нової компанії — «Кокеріль-Угре-Провіданс». У 1979 році «Форж де ля Провіданс» перейшла до «Ті-Марсінель і Провіданс», у 1980 році — до «Ено-Самбр» і, врешті-решт, у 1981 році — до «Кокеріль-Самбр».[2]
Компанія «Форж де ля Провіданс» у 1898 році заснувала акціонерне товариство «Російський Провіданс», яке на території України заснувало кілька промислових підприємств — Маріупольський металургійний завод і кілька шахт.
Акціонерне товариство, точніше, так зване анонімне товариство прокатних станів, кузень, ливарень і заводів Провіданса було засновано у 1838 році у Марш'єн-о-Пон Клементом-Жозефом Дельбрюйєром (фр. Clément-Joseph Delbruyère) і братами Едмоном і Жулєм Пюссан (фр. Edmond et Jules Puissant) за участі англійця Томаса Бонхілла (англ. Thomas Bonehill), який знайомив місцевих заводчиків з тогочасними технічними іноваціями.[2][3] Родина Пюссан була однією з тих, що до того протягом поколінь володіла металургійними печами для виробки заліза на сході сучасної Валлонії між Маасом і Самбром.[4] Товариство було створено для збору коштів для будівництва коксової доменної печі.[4] На той час вже існувало товариство «la société le grand laminoir de la Providence», що належало Пюссанам і Бонхіллу і було засноване 1836 року.[3]
У 1843 році компанія вирішила побудувати ще один металургійний завод у місті Отмон на півночі Франції, неподалік від кордону з Бельгією. Завод будувався з метою виробництва листового прокату й рейок в очікуванні замовлень для будівництва французьких залізниць.[5] У 1866 році компанія заснувала ще один завод у місті Реон на півночі Франції.[6]
У 1898 р. заснувала акціонерне товариство «Російський Провіданс», яке на території України (у передмісті тодішнього Маріуполя) заснувало металургійний завод «Російський Провіданс», а також шахту на території сучасної Макіївки і кар'єр біля Кривого Рогу.
Акціонерне товариство «Форж де ля Провіданс» залишалося окремою компанію до 1966 року, коли його було приєднано до однієї з провідних бельгійських груп «Кокеріль-Угре» з Льєжу з утворенням нової компанії — «Кокеріль-Угре-Провіданс». На той час «Форж де ля Провіданс» була основним виробником сталі в місті Марш'єн-о-Пон, крім того, їй належали 2 металургійні заводи на півночі Франції, а також 6 інших важливих дочірніх компаній у Франції. Раціоналізація наприкінці 1970-х призвела до передачі у 1979 році підприємств, що колись належали «Провідансу», від компанії «Кокеріль-Угре-Провіданс» до компанії «Ті-Марсінель і Монсо» («ТММ»), що базувалася в Шарлеруа. Але і сама «ТММ», яка перетворилася на «Ті-Марсінель і Провіданс», 1980 року стала частиною «Ено-Самбр», і в 1981 році — частиною «Кокеріль-Самбр». Так «Провіданс» знову опинилася в складі своєї старої материнської компанії «Кокеріль».[2]
Французькі металургійні заводи компанії «Провіданс» були закриті у 1980-х роках, бельгійський завод, після зміни кількох власників наприкінці 1990-х — початку 2000-х років, було закрито у 2012 році, хоча окремі його цехи стали припиняти роботу ще у 2008 році.
50°24′32.19″ пн. ш. 4°25′24.96″ сх. д. / 50.4089417° пн. ш. 4.4236000° сх. д.
Завод було засновано у 19 столітті. Понад 100 років він належав компанії «Форж де ля Провіданс» — весь час її існування й з 1979 року він належав компаніям «Кокеріль-Угре-Провіданс», «Ті-Марсінель і Провіданс», «Ено-Самбр», «Кокеріль-Самбр», поки у 1999 році не був проданий французькій компанії Usinor. У 2001 році на базі заводу було створено компанію «Carsid», що стала частиною люксембурзької компанії «Duferco». З 2006 року завод належав спільній бельгійсько-російській компанії «Carsid-Sif», створеному за участі групи НЛМК з Новолипецька. У 2008 році було закрито спочатку коксохімічний завод компанії і незабаром зупинено єдину на заводі доменну піч № 4, що перебувала після того в простої протягом 3 років, поки у 2011 році співпраця з групою НЛМК було припинено. У 2012 році компанія «Duferco» заявила, що доменний цех заводу відновлювати роботу не буде, після чого було звільнено близько 1000 працівників.[7]
Завод було відкрито у 1843 році. Першу доменну піч задуто у 1845 році, інші було побудовано у 1853, 1855, 1890 і 1905 роках. У 1910—1914 роках проведено модернизацію підприємства, однак під час Першої світової війни воно зазнало руйнації. Реконструкція після війни проводилася за рахунок німецьких репарацій. У 1921 році побудовано новий прокатний цех. Під час Другої світової війни завод майже не постраждав. У 1985 році завод було закрито. Залишки заводу демонтовано у 1995 році.
49°30′02″ пн. ш. 5°45′01″ сх. д. / 49.50056° пн. ш. 5.75028° сх. д.
Будівництво заводу було розпочато у 1865 році і відкрито у 1866 році, коли було задуто першу доменну піч. У 1867 році задуто другу доменну піч. Завод працював виключно на виробництво чавуну. У 1911 році для виробництва сталі відкрито томасівський цех. У 1914 році на 3 доменних печах заводу було виплавлено 180 000 т чавуну. Під час Першої світової війни завод не працював. У 1955 році на 5 доменних печах виробництво чавуну становило 516 000 т на рік. Завод спеціалізувався на випуску якісної сталі. У 1966 році він перейшов до компанії «Кокеріль-Угре». Після зміни кількох власників завод в решті решт наприкінці 1970-х років став власністтю компанії «Usinor». 30 липня 1987 року проведено останню плавку сталі, після чого звод був закритий і згодом демонтований.
- Société Anonyme des laminoirs, forges, fonderies et usines de la Providence. // Collection des statuts dr toutes les societés anonymes et en commandite par actions de la Belgique par L. F. B. Trioen. Bruxcelles, Societé belge de librairie Human, 1841. Pages 235—238. (фр.)
- ↑ а б в Архів преси XX століття — 1908.
- ↑ а б в Cockerill Sambre Group. // Th. Derdak, A. Hast. International Directory of Company Histories. Valume 4. St. James Press, 1991. Page 51. (англ.)
- ↑ а б Pasinomie, ou collection complète des lois, décrets, arrêtés et réglements généraux qui peuvent être invoqués en Belgique, 3 (French) , 1838, No.477, 11 Juin 1838, pp. 255–259; No. 933, 7 Décembre 1838, pp. 445–447
- ↑ а б Adriaan Linters (1986). Industria: architecture industrielle en Belgique. Mauad Editora Ltda. pp. 30–31. (фр.) (нім.) (англ.)
- ↑ Ensemble métallurgique des forges et fonderies de la Providence, puis Cockerill Ougrée Providence, puis Cockerill Sambre à Hautmont. www.patrimoine-de-france.org (French) .
- ↑ La Providence - Réhon (France). www.industrie.lu (French) .
- ↑ Marcinelle: les 1000 travailleurs de Carsid fixés sur leur sort. http://nhatquanglan1.0catch.com. RTBF. 12.09.2012. Процитовано 13 листопада 2020. (фр.)