Фронт Змін

Політична партія «Фронт Змін»
логотип
Заснована / зареєстрована 26 червня 2007[1]
Штаб-квартира Київ
Політична ідеологія прагматичний лібералізм[2]
Союзники, блоки «Батьківщина», «Свобода»[3]
Очільник партії Арсеній Яценюк[4] (2009-2012)
Світлана Войцеховська (2012—)
Кольори білий, зелений
Кількість членів 21 145


Вебсторінка frontzmin.ua
Політика України
Політичні партії
Вибори

Фронт Змін — політична партія України, яка проіснувала з 2007 по 2013 рік. Лідером партії з 2009 по 2012 рік був Арсеній Яценюк[4]. У 2013 році «Фронт змін» об'єднався з ВО «Батьківщина».

Під час існування партії діяло 707 територіальних і місцевих організацій «Фронту змін». При партії працював проєкт політичної освіти «Школа влади», покликаний навчати кандидатів у члени партії європейським стандартам управління і політичної діяльності[5].

Ідеологія

[ред. | ред. код]

Мета діяльності партії з травня 2010 року була визначена як «побудова країни динамічного, сталого розвитку, у якій буде втілено європейські цінності свободи, рівності, справедливості, солідарності та толерантності, принципи демократії і суспільного діалогу, а також забезпечено можливість участі всіх громадян України у виробленні нової державної політики»[6].

Ідеологію партії було прийнято визначати як лібералізм[2][7][8]. При цьому «Фронт змін» фактично ігнорував питання національної ідентичності[9]. Деякі ініціативи партії оцінювалися як лівопопулістські[9].

Історія партії

[ред. | ред. код]

Партія була створена на установчих зборах 3 березня 2007 року[1]. Зареєстрована Міністерством юстиції Україні 26 червня 2007 року під назвою «Народна трудова партія»[1][10]. Керівником партії був Віктор Вашкевич[11].

18 жовтня 2008 року «Народна трудова партія» ухвалила рішення про зміну назви на «Демократичний фронт»[11].

23 вересня 2009 року партія «Демократичний фронт» ухвалила рішення про перейменування в партію «Фронт Змін»[1][12]. Новим головою партії замість Віктора Вашкевича був обраний Андрій Іванчук[12].

28 листопада 2009 року замість Андрія Іванчука лідером партії було обрано Арсенія Яценюка[4]. У 2007 році Яценюк був обраний до Верховної Ради України за списком блоку «Наша Україна — Народна самооборона», але членом жодної партії не був. У грудні 2008 року він заснував громадську організацію «Фронт Змін» (коли партія «Фронт Змін» ще носила назву «Демократичний фронт», а її керівником був Віктор Вашкевич)[13]. При цьому стверджувалось, що громадська організація «Фронт Змін» стала громадянською платформою для створення політичної партії «Фронт Змін»[5].

Участь у виборах

[ред. | ред. код]

Президентські вибори 2010 року

[ред. | ред. код]

Обравши 28 листопада 2009 року своїм лідером Арсенія Яценюка, партія «Фронт Змін» підтримала його висунення в президенти[4]. На президентських виборах Яценюк зайняв четверте місце, отримавши 6,96 % голосів.

Деякі аналітики висловлювали думку, що на результатах Яценюка позначилася невдала виборча кампанія. На білбордах Яценюка, що з'явилися по всій Україні в кінці червня 2009 року, Яценюк був зображений в мілітаристському стилі, тоді як до цього у нього був образ «молодого ліберала»[14].

21 лютого 2010 року новообраний президент Віктор Янукович запропонував трьох кандидатів на пост прем'єр-міністра України: Яценюка, Сергія Тігіпка та Миколу Азарова[15]. Яценюк відхилив пропозицію після того, як український парламент 9 березня 2010 року ухвалив поправку, яка дозволила взяти участь у формуванні коаліції більшості окремим депутатам, а не лише парламентським фракціям[16]. Замість цього він закликав до дострокових парламентських виборів[17].

Місцеві вибори 2010 року

[ред. | ред. код]

На виборах до місцевих рад 31 жовтня 2010 року партія «Фронт Змін» посіла третє місце по Україні, отримавши підтримку майже 7 % виборців. Стверджується, що особливістю «Фронту Змін» стала рівна підтримка по всій території Україні. Усього депутатами різних рівнів від партії стали 2827 чоловік. 12 представників партії стали мерами міст[5].

Парламентські вибори 2012 року

[ред. | ред. код]

За рік до парламентських виборів до «Фронту Змін» почали переходити помітні політики з інших опозиційних сил. Так, у вересні до партії вступили Микола Мартиненко, Руслан Князевич, Роман Ткач, Роман Зварич і Леся Оробець[18].

У грудні 2011 року Арсеній Яценюк підписав з В'ячеславом Кириленком угоду про спільну опозиційну діяльність та об'єднання його партії «За Україну!» з «Фронтом Змін» після виборів[19]. 22 січня 2012 року Яценюк підписав «Угоду про спільні дії Об'єднаної опозиції Україні» із заступником голови партії «Батьківщина» Олександром Турчиновим, головою партії «Свобода» Олегом Тягнибоком і лідерами інших опозиційних сил. Згідно з угодою, опозиційні сили зобов'язалися сформувати єдиний список на мажоритарних округах, а після перемоги на виборах в 2012 році утворити парламентську більшість[3].

У лютому 2012 року стало відомо про переговори «Фронту змін» з партією «Батьківщина» про створення спільного списку кандидатів у народні депутати[7]. На початку березня журналіст «Української правди» Сергій Лещенко повідомив, що, за інформацією видання, в разі досягнення згоди єдиний список буде формуватися на базі «Батьківщини», а очолить його Арсеній Яценюк, тоді як начальником штабу буде Олександр Турчинов[20]. Наприкінці квітня про це було оголошено офіційно[21].

У червні 2012 року Арсеній Яценюк був обраний головою ради «Об'єднаної опозиції»[22]. У липні Яценюк та інші члени «Фронту змін» припинили членство в партії, щоб взяти участь в парламентських виборах за списком «Батьківщини» як безпартійні[23]. Виконуючою обов'язки лідера «Фронту змін» стала керівник секретаріату партії Світлана Войцеховська[24].

За підсумками парламентських виборів «Об'єднана опозиція» отримала 62 місця в парламенті (25,55 % голосів) за пропорційною системою і ще 39, вигравши в 39 мажоритарних округах — в загальній складності 101 місце (22,67 %) з 450[25]. Лідером фракції був обраний Яценюк[26].

Фінансування

[ред. | ред. код]

У різний час фінансування партії приписувалося Дмитру Фірташу, Віталію Гайдуку, Віктору Пінчуку, Ринату Ахметову[27]. У 2011 році Яценюк заявляв, що діяльність партії фінансується 28 бізнесменами[28].

Об'єднання з ВО «Батьківщина»

[ред. | ред. код]

Ще в квітні 2012 року після оголошення про спільну з «Батьківщиною» участь у парламентських виборах Яценюк підкреслював, що «„Фронт змін“ існував і буде існувати»[29], але також заявляв, що об'єднання опозиції може закласти основу для створення єдиної партії[30].

14 червня 2013 року партія «Фронт Змін» на своєму з'їзді ухвалила рішення про самоліквідацію партії з метою створення об'єднаної політичної сили з ВО «Батьківщина». Згідно з рішенням з'їзду, депутати місцевих рад усіх рівнів від «Фронту Змін» вступають в «Батьківщину», одночасно припинивши існування фракцій «Фронту Змін»[31]. Лідер партії «Фронт Змін» Арсеній Яценюк за пропозицією голови «Батьківщини» був обраним головою політради ВО «Батьківщина».[32]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г Статут партії. Фронт Змін. Архів оригіналу за 27 січня 2012. Процитовано 2 лютого 2012. [Архівовано 2012-01-27 у Wayback Machine.]
  2. ↑ а б Павел Булгак (19 січня 2011). Объединенный Фронт перемен: первые противоречия. Наш Век. Архів оригіналу за 28 липня 2012. Процитовано 2 лютого 2012. [Архівовано 2016-03-04 у Wayback Machine.]
  3. ↑ а б У День Соборності Об’єднана опозиція оголосила Угоду про спільні дії. Фронт Змін. 22 січня 2012. Архів оригіналу за 21 березня 2012. Процитовано 2 лютого 2012. [Архівовано 2012-03-21 у Wayback Machine.]
  4. ↑ а б в г «Фронт перемен» поддержит своего новоизбранного лидера Яценюка. LB.ua. 28 листопада 2009. Архів оригіналу за 2 лютого 2014. Процитовано 3 лютого 2012.
  5. ↑ а б в Про партію. Фронт Змін. Архів оригіналу за 28 липня 2012. Процитовано 2 лютого 2012.
  6. ↑ Партія «Фронт Змін» оголосила про зміну мети своєї діяльності. Міністерство юстиції України. 23 липня 2010. Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 2 лютого 2012.
  7. ↑ а б Ольга Куришко (20 лютого 2012). «Батькивщина» идет на «Фронт». Коммерсантъ Украина. Архів оригіналу за 23 лютого 2012. Процитовано 4 квітня 2012. [Архівовано 2012-02-23 у Wayback Machine.]
  8. ↑ Днепропетровская оппозиция разработала механизм для «мажоритарщиков». LB.ua. 29 березня 2012. Архів оригіналу за 29 березня 2012. Процитовано 4 квітня 2012.
  9. ↑ а б Андрій Скумін (2 квітня 2012). Відкритий запит, пропозиції — нуль. Український тиждень. Архів оригіналу за 28 липня 2012. Процитовано 4 квітня 2012.
  10. ↑ Олександр Лавринович (26 липня 2007). Про реєстрацію Політичної партії «Народна трудова партія». Міністерство юстиції України. Архів оригіналу за 14 грудня 2007. Процитовано 2 лютого 2012.
  11. ↑ а б «Народна трудова партія» заявила про зміну назви та мети діяльності. Міністерство юстиції України. 3 листопада 2008. Архів оригіналу за 23 грудня 2012. Процитовано 2 лютого 2012.
  12. ↑ а б Партія «Демократичний фронт» заявила про зміну назви на «Фронт змін». Міністерство юстиції України. 27 жовтня 2009. Архів оригіналу за 22 грудня 2012. Процитовано 2 лютого 2012.
  13. ↑ Реєстр громадських організацій. Міністерство юстиції України. 27 січня 2012. Архів оригіналу за 28 липня 2012. Процитовано 2 лютого 2012.
  14. ↑ Alina Pastukhova (19 ноября 2009). Paid advisers descend on candidates, nation. Kyiv Post. Архів оригіналу за 24 листопада 2009. Процитовано 28 листопада 2011.
  15. ↑ Янукович рассматривает кандидатуры Тигипко, Яценюка и Азарова на пост украинского премьера. Интерфакс-Украина. 21 февраля 2010. Архів оригіналу за 24 лютого 2010. Процитовано 28 листопада 2011.
  16. ↑ Яценюк отказался от предложения Януковича занять высокий пост. РИА Новости. 9 марта 2010. Архів оригіналу за 25 квітня 2013. Процитовано 28 листопада 2011.
  17. ↑ Відкритий лист лідера «Фронту Змін», народного депутата України Арсенія Яценюка до президента України Віктора Януковича. Фронт Змін. 8 марта 2010. Архів оригіналу за 11 січня 2012. Процитовано 28 листопада 2011. [Архівовано 2012-01-11 у Wayback Machine.]
  18. ↑ Яценюк продовжує поповнювати свою силу «багнетами». Українська правда. 9 вересня 2011. Архів оригіналу за 27 січня 2013. Процитовано 2 лютого 2012.
  19. ↑ Кириленко об'єднався з Яценюком. Українська правда. 22 грудня 2011. Архів оригіналу за 7 січня 2012. Процитовано 2 лютого 2012.
  20. ↑ Арсеній Яценюк може замінити Юлію Тимошенко. Українська правда. 2 березня 2012. Архів оригіналу за 3 червня 2012. Процитовано 4 квітня 2012.
  21. ↑ ТИМОШЕНКО І ЯЦЕНЮК ОБ’ЄДНАЛИСЯ. Українська правда. 23 квітня 2012. Архів оригіналу за 28 липня 2012. Процитовано 23 квітня 2012.
  22. ↑ Об’єднана опозиція обрала свого лідера. Дзеркало тижня. 7 червня 2012. Архів оригіналу за 6 серпня 2012. Процитовано 3 липня 2012.
  23. ↑ Яценюк покинул "Фронт перемен" ради списка "Батькивщины". ТСН.ua. 14 липня 2012. Архів оригіналу за 17 серпня 2012. Процитовано 1 січня 2013.
  24. ↑ Яценюк идет на выборы как беспартийный. Аргументы и Факты Украина. 16 липня 2012. Архів оригіналу за 30 травня 2013. Процитовано 1 січня 2013. [Архівовано 2013-05-30 у Wayback Machine.]
  25. ↑ Вибори-2012. Результати голосування [Архівовано 29 грудня 2012 у Wayback Machine.], Українська правда
  26. ↑ Five factions, including Communist Party, registered in parliament [Архівовано 20 січня 2016 у Wayback Machine.], Kyiv Post (12 December 2012)
  27. ↑ У Яценюка опровергли слухи о продаже Фронта змін Ахметову. Фокус.ua. 21 липня 2011. Архів оригіналу за 29 січня 2012. Процитовано 2 лютого 2012.
  28. ↑ Яценюк розповів, хто його фінансує. Українська правда. 28 грудня 2011. Архів оригіналу за 7 лютого 2012. Процитовано 2 лютого 2012.
  29. ↑ "ФРОНТ ЗМІН" ІДЕ В РАДУ З "БАТЬКІВЩИНОЮ". Українська правда (укр.). 7 квітня 2012. Архів оригіналу за 23 листопада 2016. Процитовано 1 січня 2013.
  30. ↑ Unification of opposition could lay basis for single party, says Yatseniuk. Kyiv Post (uage=англійською) . 23 квітня 2012. Архів оригіналу за 7 жовтня 2013. Процитовано 1 січня 2013.
  31. ↑ Яценюк каже, що з "Батьківщиною" вже назавжди. "Фронт змін" ліквідовують. Українська правда. 14 червня 2013. Архів оригіналу за 18 червня 2013. Процитовано 14 червня 2013.
  32. ↑ З'їзд опозиції одноголосно підтримав злиття партій Тимошенко і Яценюка. Архів оригіналу за 23 серпня 2013. Процитовано 17 червня 2013.

Посилання

[ред. | ред. код]