Шалва Дадіані

Шалва Дадіані
груз. შალვა ნიკოლოზის ძე დადიანი Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився9 (21) травня 1874 Редагувати інформацію у Вікіданих
Зестафоні, Кутаїська губернія, Російська імперія[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер15 березня 1959(1959-03-15)[1] (84 роки) Редагувати інформацію у Вікіданих
Тбілісі, Грузинська РСР, СРСР[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняМтацмінда Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Російська імперія
 Грузинська Демократична Республіка
 СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьактор, письменник, драматург, політик, сценарист, драматург Редагувати інформацію у Вікіданих
Сфера роботитеатр[2], драма[2] і література[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Мова творівгрузинська Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоСП СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
ПартіяКПРС Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
CMNS: Шалва Дадіані у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Шалва Миколайович Дадіа́ні (Дадіяні; груз. შალვა ნიკოლოზის ძე დადიანი; 21 травня 1874, Зестафоні — 15 березня 1959, Тбілісі) — грузинський радянський письменник, театральний діяч (актор, театральний режисер, драматург), сценарист. Депутат Верховної Ради СРСР 1-го та 2-го скликань.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 9 (21) травня 1874(18740521) року в місті Зестафоні в Імеретії (нині Грузія) в сім'ї грузинського поета Миколи Таріеловича Дадіані (1844—1896) з княжого роду Дадіані і княжни Лідії Цулукідзе. Здобув домашню освіту[3].

Сценічну діяльність розпочав 1893 року як актор Кутаїського театру під керівництвом Костянтина Месхі. 1912 року у Батумі створив театр «Пересувна трупа», організовував вистави у Тифлісі, Кутаїсі, Баку[4]. Всього у дорадянський період зіграв понад 200 ролей.

З 1921 року, після встановлення в Грузії радянської влади, взяв участь у розбудові радянського грузинського театру, в утворенні Спілки робітників мистецтв, керував театральним відділом Народного комісаріату просвіти республіки[4].

Член ВКП(б) з 1945 року. З 1950 року обіймав посаду голови Президії Театрального товариства Грузинської РСР[4].

Надгробний пам'ятник.

Помер у Тбілісі 15 березня 1959 року. Похований у Тбілісі у пантеоні Мтацмінді.

Особисте життя

[ред. | ред. код]

Перший шлюб мав з княжною Ело Андронікашвілі.

Творчість

[ред. | ред. код]

Літературна творчість

[ред. | ред. код]

Літературні дебюти припадають на 1890-ті роки. Серед творів дорадянського періоду:

  • збірка віршів «Іскра» (1892);
  • п'єса «У печері»/«У підземеллі» (1905[a]);
  • п'єса «Коли вони бенкетували» (1907[b]);
  • комедія «Шені чириме» (1912);
  • п'єса «Гегечкорі» (1915[c]);
  • п'єса «Вчорашні» (1916)[5];
  • історична драма «Лихо» (1916).

В радянський час написав:

  • історичний роман «Юрій Боголюбський» (1926)[6];
  • комедію «В самісіньке серце»[d];
  • трагедію «Тетнульд» (1929)[e];
  • п'єсу «З іскри» (1937)[f];
  • п'єсу «Пушкін в Грузії» (1939)[6];
  • історичний роман «Сім'я Гвіргвіліані» (1956)[6];

З 50 п'єс драматурга за радянських часів написав 37[5].

Також автор інсценізацій «Гурія Ніношвілі» за Егнате Ніношвілі (1934)[g] і «Зламаний міст» за Іллею Чавчавадзе (1935)[4]; лібрето опер, літературно-критичних статей і театрознавчих праць[7].

Брав участь у відзначенні ювілеїв Давида Гурамішвілі, Івана Франка в Україні[7]; писав про Івана Франка, Лесю Українку[6].

Його п'єси ставилися у Театрі імені Шота Руставелі, Театрі імені Коте Марджанішвілі та інших театрах Грузії; у Ленінграді у Театрі імені Олександра Пушкіна та Большому драматичному театрі[4]. П'єси «Тетнульд»[h] та «З іскри» поставлені на сцені українських театрів[7].

За радянських часів видані його твори
Українською мовою перекладено[7]
  • «Заньковецька в Грузії» в книзі: «Вінок спогадів про Заньковецьку» (Київ, 1950);
  • «Ульчі» (Київ, 1951, співавтори);
  • «Франко нам близький і дорогий» у книзі: «Вінок Івану Франкові» (Київ, 1957);
  • Уривок із драми «Руставелі» у книзі: Тичина П. Зібрання творів, том 5, книга 1 (Київ, 1986);
Російською мовою перекладено
  • «Пьесы» (Москва—Ленинград, 1940);
  • «Юрий Боголюбский». (Тбилиси, 1951);
  • «Семья Гвиргвилиани». (Тбилиси, 1974).

Творчість у кінематографі

[ред. | ред. код]

Один із піонерів грузинського радянського кіно[10].

Автор сценаріїв до фільмів
  • «Арсен Джорджиашвілі» (1921);
  • «Вигнанець» (1922);
  • «Буревісники»[i] (1925);
  • «Справа Таріела Мклавадзе»[j] (1925);
  • «Ужмурі»[k] (1934, у співавторстві з Нуцою Гогоберідзе);
  • «Ніко та Нікора» (1955, анімаційний).
Знімався у фільмах

Відзнаки

[ред. | ред. код]

Вшанування

[ред. | ред. код]

Іменем митця названі:

Виноски

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Видана у 1910 році
  2. ↑ Видана у 1912 році
  3. ↑ Видана у 1923 році
  4. ↑ У 1928 році поставлена Костянтином Марджанішвілі в Кутаїсі.
  5. ↑ Про становлення нового життя в Сванетії. У 1931 році поставлена Сандро Ахметелі у Театрі імені Шота Руставелі.
  6. ↑ Про революційні події в Батумі у 1901—1902 роках.
  7. ↑ У російському перекладі — «Подземный гул» (1940)[5].
  8. ↑ Поставлена у харківському театрі «Березолі»[8].
  9. ↑ Інші назви: «Перед бурею», «Напередодні грози».
  10. ↑ Інші назви: «Справа про вбивство Таріела Мклавадзе», «Герой нашої країни».
  11. ↑ Інші назви: «Похмура долина», «Похмурий».

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Дадиани Шалва Николаевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. ↑ а б в Чеська національна авторитетна база даних
  3. ↑ Енциклопедія сучасної Унраїни, 2007.
  4. ↑ а б в г д е Театральная энциклопедия, 1963.
  5. ↑ а б в Большая советская энциклопедия та 1969—1978.
  6. ↑ а б в г Український радянський енциклопедичний словник, 1966.
  7. ↑ а б в г Українська радянська енциклопедія, 1979.
  8. ↑ а б Українська літературна енциклопедія, 1990.
  9. ↑ Литературный энциклопедический словарь, 1987.
  10. ↑ Кино, 1986.

Література

[ред. | ред. код]