Мінчо Нейчев
| Мінчо Колев Нейчев | |
|---|---|
 | |
| Голова Президіуму Народних Зборів НРБ | |
| 9 грудня 1947 року — 27 травня 1950 року | |
| Попередник | посаду утворено; Васил Коларов як Глава Тимчасового президентства республіки |
| Наступник | Георгі Дамянов |
| Міністр іноземних справ Болгарії | |
| 27 травня 1950 року — 11 серпня 1956 року | |
| Попередник | Владімір Поптомов |
| Наступник | Карло Луканов |
| Міністр народної освіти Болгарії | |
| 22 листопада 1946 року — 11 грудня 1947 року | |
| Попередник | Стоян Костурков |
| Наступник | Кірілл Драмалієв |
| Міністр юстиції Болгарії | |
| 9 вересня 1944 року — 31 березня 1946 року | |
| Попередник | Борис Павлов |
| Наступник | Любен Коларов |
| Народився | 4 квітня 1887 Стара Загора, Болгарія |
| Помер | 11 серпня 1956 (69 років) Тирговиште, Болгарія |
| Відомий як | політик |
| Країна | Болгарія |
| Політична партія | Болгарська комуністична партія |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Мінчо Колєв Нейчев (болг. Минчо Колев Нейчев) (4 квітня 1887 року, Стара-Загора, Болгарія — 11 серпня 1956 року, Тирговіште, Болгарія) — болгарський державний і політичний діяч, член Болгарської комуністичної партії, був міністром в декількох урядах: міністром юстиції в кабінеті Кимона Георгієва (1944-46), міністром освіти при Георгії Димитрові (1946-47) і міністром закордонних справ при Червенкові та Югові. У 1947 році Нейчев очолював комітет, який розробляв Димитрівську конституцію, а до 1950 року обіймав вищу державну посаду Голови Президії Народних Зборів НРБ .
Мінчо Нейчев народився 23 березня (4 квітня) 1887 року в Стара-Загорі. У 1908 році закінчив юридичний факультет в Швейцарії, після чого працював адвокатом у рідному місті. У 1920 році вступив до комуністичної партії та очолив відділ партії в Стара-Загорі. Після Вересневого повстання у 1923 році був заарештований і провів в ув'язненні кілька місяців. У 1941 році був знову арештований і поміщений в табір Кристополе. У 1943 році був звільнений і вступив у Вітчизняний фронт.[1]
В уряді, утвореному після перевороту 9 вересня 1944 року Мінчо Нейчев став міністром юстиції. У 1945 році увійшов до Центрального комітету Комуністичної партії. У 1948 році став кандидатом, а в 1949 — членом Політбюро. Після короткої перерви улітку 1946 року Нейчев знову став членом уряду — міністром народної освіти. Після підготовки болгарської конституції Нейчев був головою Президії VI Великих Народних зборів (1947—1949) і I Народних зборів (1950). У 1950 році став міністром закордонних справ Болгарії. Після відсторонення Вилки Червенкова Нейчев був виведений зі складу Політбюро, однак зберіг посаду міністра закордонних справ аж до своєї смерті 11 серпня 1956 року.[1]
- ↑ а б Ташев, Ташо. Министрите на България 1879—1999. — София : АИ «Проф. Марин Дринов» / Изд. на МО, 1999. — ISBN 978-954-430-603-8.