Населення Болівії | |
---|---|
Чисельність | 10,800 млн осіб |
Густота | 9,9 особи/км² |
Коефіцієнт міграції | 0,62 ‰ |
Природний рух | |
Природний приріст | ▲1,56 % |
Народжуваність | 22,76 ‰ |
Фертильність | 2,73 дітей на 1 жінку |
Смертність | 6,52 ‰ |
Смертність немовлят | 37,49 ‰ |
Вікова структура | |
• до 14 років | 32,85 % |
• 15–64 років | 62,09 % |
• старіші за 65 років | 5,06 % |
Середня тривалість життя | 68,86 року |
• чоловіків | 66,08 року |
• жінок | 71,78 року |
Статева структура | |
загалом | 0,98 чол./жін. |
при народженні | 1,05 чол./жін. |
до 15 років | 1,04 чол./жін. |
15–64 років | 0,95 чол./жін. |
після 65 років | 0,79 чол./жін. |
Етнічні групи | |
Нація | болівійці |
Мови | |
Офіційна | іспанська та всі місцеві індіанські |
Населення Болівії. Чисельність населення країни 2015 року становила 10,800 млн осіб (82-ге місце у світі)[1]. Чисельність болівійців стабільно збільшується, народжуваність 2015 року становила 22,76 ‰ (71-ше місце у світі), смертність — 6,52 ‰ (148-ме місце у світі), природний приріст — 1,56 % (77-ме місце у світі) .
Народжуваність у Болівії, станом на 2015 рік, дорівнює 22,76 ‰ (71-ше місце у світі)[1]. Коефіцієнт потенційної народжуваності 2015 року становив 2,73 дитини на одну жінку (68-ме місце у світі)[1]. Рівень застосування контрацепції 60,5 % (станом на 2008 рік)[1]. Середній вік матері при народженні першої дитини становив 21,2 року, медіанний вік для жінок — 25—29 років (оцінка на 2008 рік)[1].
Смертність в Болівії 2015 року становила 6,52 ‰ (148-ме місце у світі)[1].
Природний приріст населення в країні 2015 року становив 1,56 % (77-ме місце у світі)[1].
Середній вік населення Болівії становить 24 роки (163-тє місце у світі): для чоловіків — 23,3, для жінок — 24,7 року[1]. Очікувана середня тривалість життя 2015 року становила 68,86 року (161-ше місце у світі), для чоловіків — 66,08 року, для жінок — 71,78 року[1].
Вікова структура населення Болівії, станом на 2015 рік, виглядає таким чином:
Густота населення країни 2015 року становила 9,9 особи/км² (220-те місце у світі)[1]. Більшість населення концентрується на Альтиплано, високогірному плато між високими хребтами Анд на заході; значна концентрація населення навколо міста Санта-Крус-де-ла-Сьєрра.
Болівія високоурбанізована країна. Рівень урбанізованості становить 68,5 % населення країни (станом на 2015 рік), темпи зростання частки міського населення — 2,26 % (оцінка тренду за 2010—2015 роки)[1].
Головні міста держави: Санта-Крус-де-ла-Сьєрра — 2,107 млн осіб, Ла-Пас — 1,816 млн осіб, Кочабамба — 1,24 млн осіб, Сукре (столиця) — 372,0 тис. осіб (дані за 2015 рік)[1].
№ | Назва | Департамент | Населення | № | Назва | Департамент | Населення | ||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Санта-Крус-де-ла-Сьєрра Ель-Альто |
1 | Санта-Крус-де-ла-Сьєрра | Санта-Крус | 1 453 549 | 11 | Монтеро | Санта-Крус | 109 518 | Ла-Пас Кочабамба |
2 | Ель-Альто | Ла-Пас | 848 840 | 12 | Тринідад | Бені | 106 422 | ||
3 | Ла-Пас | Ла-Пас | 764 617 | 13 | Варнес | Санта-Крус | 96 406 | ||
4 | Кочабамба | Кочабамба | 630 587 | 14 | Якуїба | Тариха | 91 998 | ||
5 | Оруро | Оруро | 264 683 | 15 | Ла-Гвардія | Санта-Крус | 89 080 | ||
6 | Сукре | Чукісака | 259 388 | 16 | Риберальта | Бені | 89 003 | ||
7 | Тариха | Тариха | 205 346 | 17 | Віача | Ла-Пас | 80 388 | ||
8 | Потосі | Потосі | 189 652 | 18 | Вілла-Тунарі | Кочабамба | 72 623 | ||
9 | Сакаба | Кочабамба | 169 494 | 19 | Тікупая | Кочабамба | 53 062 | ||
10 | Квільяколло | Кочабамба | 137 029 | 20 | Сан-Ігнасіо | Санта-Крус | 52 276 |
Річний рівень еміграції 2015 року становив 0,62 ‰ (139-те місце у світі)[1]. Цей показник не враховує різниці між законними і незаконними мігрантами, між біженцями, трудовими мігрантами та іншими.
Болівія є членом Міжнародної організації з міграції (IOM)[2].
Головні етноси країни: метиси — 68 %, індіанці — 20 %, білі — 5 %, чола — 2 %, темношкірі — 1 %, інші — 4 %(оціночні дані за 2009 рік)[1]. У переписі 2001 року була відсутня можливість класифікувати етнічне походження як мішане (метиси), 44 % опитуваних відносили себе в тій чи іншій мірі до індіанців кечуа та аймара.
Офіційні мови[3]: конституція 2009 року нарівні з іспанською закріпила офіційний статус усіх 36 індіанських мов на території держави; деякі з них вважаються вимерлими й не мають носіїв. Іспанською розмовляє 60,7 % населення країни, кечуа — 21,2 %, аймара — 14,6 %, гуарані — 0,6 %, інші індіанські мови — 0,4 % (оцінка 2001 року). Іншими неаборигенними мовами розмовляє 2,4 % населення країни, німі становлять 0,1 % населення.
Головні релігії й вірування, які сповідує, і конфесії та церковні організації, до яких відносить себе населення країни: римо-католицтво — 76,8 %, євангелізм і п'ятидесятництво — 8,1 %, протестантизм — 7,9 %, інші — 1,7 %, не сповідують жодної — 5,5 % (станом на 2012 рік)[1].
Рівень письменності 2015 року становив 95,7 % дорослого населення (віком від 15 років): 97,8 % — серед чоловіків, 93,6 % — серед жінок[1]. Державні витрати на освіту становлять 7,3 % ВВП країни, станом на 2014 рік (24-те місце у світі)[1]. Середня тривалість освіти становить 14 років, для хлопців — до 14 років, для дівчат — до 14 років (станом на 2012 рік).
Забезпеченість лікарями в країні на рівні 0,47 лікаря на 1000 мешканців (станом на 2011 рік)[1]. Забезпеченість лікарняними ліжками в стаціонарах — 1,1 ліжка на 1000 мешканців (станом на 2012 рік)[1]. Загальні витрати на охорону здоров'я 2014 року становили 6,3 % ВВП країни (122-ге місце у світі)[1].
Смертність немовлят до 1 року, станом на 2015 рік, становила 37,49 ‰ (58-ме місце у світі); хлопчиків — 41,06 ‰, дівчаток — 33,75 ‰[1]. Рівень материнської смертності 2015 року становив 206 випадків на 100 тис. народжень (58-ме місце у світі)[1].
Болівія входить до складу ряду міжнародних організацій: Міжнародного руху (ICRM) і Міжнародної федерації товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця (IFRCS), Дитячого фонду ООН (UNISEF), Всесвітньої організації охорони здоров'я (WHO).
Потенційний рівень зараження інфекційними хворобами в країні дуже високий. Найпоширеніші інфекційні захворювання: діарея, гепатит А, гарячка денге, малярія, жовта гарячка. Станом на серпень 2016 року в країні були зареєстровані випадки зараження вірусом Зіка через укуси комарів Aedes, переливання крові, статевим шляхом, під час вагітності[1].
2014 року зареєстровано 17,9 тис. хворих на СНІД (80-те місце у світі), це 0,29 % населення в репродуктивному віці 15—49 років (83-тє місце у світі)[1]. Смертність 2014 року від цієї хвороби становила приблизно 700 осіб (77-ме місце у світі)[1].
Частка дорослого населення з високим індексом маси тіла 2014 року становила 15,8 % (109-те місце у світі); частка дітей віком до 5 років зі зниженою масою тіла становила 4,5 % (оцінка на 2008 рік)[1]. Ця статистика показує як власне стан харчування, так і наявну/гіпотетичну поширеність різних захворювань.
Доступ до облаштованих джерел питної води 2015 року мало 96,7 % населення в містах і 75,6 % в сільській місцевості; загалом 90 % населення країни[1]. Відсоток забезпеченості населення доступом до облаштованого водовідведення (каналізація, септик): у містах — 60,8 %, в сільській місцевості — 27,5 %, загалом по країні — 50,3 % (станом на 2015 рік)[1]. Споживання прісної води, станом на 2005 рік, дорівнює 2,64 км³ на рік, або 305,8 тонни на одного мешканця на рік: з яких 25 % припадає на побутові, 14 % — на промислові, 61 % — на сільськогосподарські потреби[1].
Співвідношення осіб, що в економічному плані залежать від інших, до осіб працездатного віку (15—64 роки) загалом становить 63,7 % (станом на 2015 рік): частка дітей — 53,1 %; частка осіб похилого віку — 10,6 %, або 9,4 потенційно працездатного на 1 пенсіонера[1]. Загалом ці показники характеризують рівень потреби державної допомоги в секторах освіти, охорони здоров'я і пенсійного забезпечення, відповідно. За межею бідності (міжнародний стандарт 2 долари США на особу на добу) 2011 року перебувало 45 % населення країни[1]. Розподіл доходів домогосподарств в країні виглядає таким чином: нижній дециль — 0,8 %, верхній дециль — 33,6 % (станом на 2012 рік)[1].
Станом на 2013 рік, у країні 1,2 млн осіб не має доступу до електромереж; 90 % населення має доступ, у містах цей показник дорівнює 99 %, у сільській місцевості — 72 %[1]. Рівень проникнення інтернет-технологій середній. Станом на липень 2015 року в країні налічувалось 4,871 млн унікальних інтернет-користувачів (78-ме місце у світі), що становило 45,1 % загальної кількості населення країни[1].
Загальні трудові ресурси 2015 року становили 4,962 млн осіб (83-тє місце у світі)[1]. Зайнятість економічно активного населення у господарстві країни розподіляється таким чином: аграрне, лісове і рибне господарства — 32 %; промисловість і будівництво — 20 %; сфера послуг — 47,9 % (станом на 2009 рік)[1]. 757,35 тис. дітей у віці від 5 до 17 років (26,4 % загальної кількості) 2008 року були залучені до дитячої праці[1]. Безробіття 2014 року дорівнювало 7,4 % працездатного населення в містах, 2013 року — 7,3 % (88-ме місце у світі); серед молоді у віці 15—24 років ця частка становила 6,2 %, серед юнаків — 5,1 %, серед дівчат — 7,8 % (122-ге місце у світі)[1].
Третій найбільший виробник кокаїну (після Колумбії й Перу) — 30 тис. га плантацій коки в 2011 році (зменшення на 15 % у порівнянні з 2010 роком), 265 тонн чистої речовини (зростання на 29 % у порівнянні з 2010 роком); транзитна країна для перуанського й колумбійського кокаїну до Бразилії, Аргентини, Чилі, Парагваю і Європи; прозорість кордонів для криміналу; незначне відмивання грошей (оцінка ситуації 2013 року)[1].
Згідно зі щорічною доповіддю про торгівлю людьми (англ. Trafficking in Persons Report) Управління з моніторингу та боротьби з торгівлею людьми Державного департаменту США, уряд Болівії докладає значних зусиль у боротьбі з явищем примусової праці, сексуальної експлуатації, незаконною торгівлею внутрішніми органами, але законодавство відповідає мінімальним вимогам американського закону 2000 року щодо захисту жертв (англ. Trafficking Victims Protection Act’s) не повною мірою, країна перебуває у списку другого рівня[4][5].
Статеве співвідношення (оцінка 2015 року):
Населення Болівії | ||
---|---|---|
Рік | Населення | Зміна |
1826 | 997 427 | — |
1831 | 1 088 768 | +9.2% |
1835 | 1 060 777 | −2.6% |
1845 | 1 378 896 | +30.0% |
1854 | 2 326 126 | +68.7% |
1882 | 1 172 156 | −49.6% |
1900 | 1 555 818 | +32.7% |
1950 | 2 704 165 | +73.8% |
1976 | 4 613 486 | +70.6% |
1992 | 6 420 792 | +39.2% |
2001 | 8 274 325 | +28.9% |
2012 | 10 027 254 | +21.2% |
Джерело: 1826[6], 1831–2001[7], 2012[8] |
Демографічні дослідження в країні ведуться рядом державних і наукових установ: