Рахель Янаїт Бен-Цві

Рахель Янаїт Бен-Цві
Народилася3 травня 1886(1886-05-03)[3]
Малин, Житомирська область, Українська Радянська Соціалістична Республіка
Померла16 листопада 1979(1979-11-16)[1][2] (93 роки)
Єрусалим, Ізраїль
ПохованняГар ха-Менухот
Країна Ізраїль
Діяльністьписьменниця, освітянка, вихователька
Знання мовіврит і російська
ЧленствоЄврейський національний комітетd
Брати, сестриБатія Лишанська
У шлюбі зІцхак Бен-Цві
ДітиAli Ben-Zvid
Нагороди
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бен-Цві.
Члени «Га-Шомер» (1920)
Рахель Янаїт Бен-Цві з чоловіком (у центрі) у місті Реховот (між 1955 та 1963 роками)

Рахель Янаїт Бен-Цві (івр. רחל ינאית בן-צבי; при народженні — Ґолда Лишанська[4], Голда Лішанська[5]; 3 травня 1886, Малин, Київська губернія, Російська імперія — 16 листопада 1979, Єрусалим, Ізраїль) — ізраїльська письменниця, освітня діячка, лідерка соціалістичного сіонізму. Провідна активістка «ішуву» Палестини та Ізраїлю[6]. Лауреатка премії Ізраїлю (1978)[7].

Дружина другого Президента Ізраїлю Іцхака Бен-Цві.

Біографія

[ред. | ред. код]

Рахель народилася 1886 року в місті Малин, Російська імперія (тепер Житомирська область, Україна), у сім'ї Меїра Йони та Шошанни, у яких було ще три дочки[6]. Ім'я при народженні — Ґолда Лишанська (івр. גולדה לישנסקי)[8], пізніше вона змінила ім'я та прізвище на Рахель Янаїт, на честь юдейського царя Александра Янная (івр. אלכסנדר ינאי), відомого своїми завоюваннями територій; а також для співзвучності з іменем батька «Йона» (івр. יונה)[6].

Навчалася у місцевому хедері, пізніше — у гімназії в Житомирі[8][6]. Знала російську мову, давала уроки івриту[8]. Трохи жила у Києві, де стала однією із засновниць єврейської соціал-демократичної робітничої партії «Поалей-Ціон»[8]. За активну політичну діяльність була заарештована й сиділа у в'язниці[8]. З 1905 року вивчала ботаніку та зоологію в Єнському університеті (Німеччина)[8]. Громада Малина делегувала її на сьомий сіоністський конгрес у Базелі (Швейцарія)[6].

1908 року емігрувала до Палестини[8], яка тоді перебувала під владою Османської імперії. Там вона стала лідеркою серед євреїв Другої Алії. Того ж року вона ввійшла до складу засновників та викладачів Єврейської гімназії в Єрусалимі[6]. 1909 року Рахель взяла участь в установчих зборах єврейської організації самооборони «Га-Шомер» у Кефар-Тавор[6]. 1910 року разом з Іцхаком Бен-Цві заснувала друкований орган соціалістичного руху «Га-Ахдут» (укр. Єдність)[9].

З 1911 по 1914 рік Рахель вивчала агротехніку в університеті Нансі (Франція)[6], по поверненні до Палестини вона продовжила свою координаційну роботу між організаціями «Га-Шомер» та «Нілі».

1918 року вона вийшла заміж за Іцхака Бен-Цві, у них народилося двоє синів — Амрам (1922) та Елі (1924), який загинув 1948 року[6], під час громадянської війни в кібуці Бейт-Кешет[8].

Після Першої світової війни, 1920 року, Рахель заснувала в Єрусалимі розсадник, щоб вчити інших доглядати за рослинами, а вже 1928 року вона заснувала ферму для жінок-робітниць (івр. משק הפועלות), щоб навчати сільському господарству[6]. Організовувала підпільну алію іммігрантів через Сирію та Ліван. Була однією з очільниць «Гаґана» у Єрусалимі, і була залучена до вбивства антисіоніста Якоба Ісраеля де Хаана 1924 року[6].

Після заснування Держави Ізраїль вона активно займалася організацією процесу абсорбції іммігрантів з арабських країн.

Рахель підтримувала необхідність набирати до армії і дівчат, про що вона сказала в інтерв'ю в 1950-х роках[6]:

Наша позиція, моя і Бен-Цві, яка не змінилася ще з часів «Га-Шомера» та «Гаґани», полягає в тому, що це важливо включати дівчат, і навіть розширити їхні ролі в армії. Це була наша спільна позиція з самого початку нашого шляху в лейборитському русі

1952 року чоловік Рахель став президентом Ізраїлю. Як перша леді Ізраїлю, вона зробила будинок президента відкритим для людей з усіх верств ізраїльського суспільства[6]. Протягом цього періоду вона писала про освіту й оборону, і написала автобіографію під назвою «Ми — „олім“» (івр. אנו עולים), опубліковану 1961 року.

1963 року, після смерті чоловіка, вона започаткувала фонд «Яд Бен-Цві», метою якого є дослідження та публікування матеріалів з історії Ізраїлю[6].

Рахель Янаїт померла 16 листопада 1979 року. Похована на цвинтарі Гар ха-Менухот (Єрусалим).

Нагороди та відзнаки

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Список літератури

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б SNAC — 2010.
  2. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #119183714 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  4. ↑ Видатні малинчанки з родини Лишанських. history-malyn.in.ua. Архів оригіналу за 7 березня 2022. Процитовано 25.08.2020.
  5. ↑ Наші люди на їхніх грошах: восьмеро уродженців України зображені на банкнотах Ізраїлю. Історична правда. 09.01.2019. Архів оригіналу за 20 вересня 2020. Процитовано 25.08.2020.
  6. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т Rachel Yanait Ben-zvi (англ.) . Encyclopedia of Jewish Women. Архів оригіналу за 7 березня 2021. Процитовано 24.08.2020.
  7. ↑ а б Israel Prize Official Site - Recipients in 1978 (in Hebrew). Архів оригіналу за 12 січня 2019. Процитовано 24 серпня 2020.
  8. ↑ а б в г д е ж и Тимошенко, В.І. (24 березня 2016). Рахель-Янаїт Бен-Цві - дружина президента Ізраїля. Історія міста Малин (укр.). history-malyn.in.ua. Архів оригіналу за 7 березня 2022. Процитовано 24 серпня 2020.
  9. ↑ Бен-Цві. Як наш земляк президентом Ізраїлю став. Новини Полтавщини. Процитовано 24 серпня 2020.

Посилання

[ред. | ред. код]