Cyclura stejnegeri

Cyclura stejnegeri
CITES Appendix I (CITES)[2]
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Плазуни (Reptilia)
Ряд: Лускаті (Squamata)
Підряд: Ігуаноподібні (Iguania)
Родина: Ігуанові (Iguanidae)
Рід: Cyclura
Вид:
C. stejnegeri
Біноміальна назва
Cyclura stejnegeri
Синоніми

Cyclura cornuta stejnegeri (Barbour & Noble, 1916)

Cyclura stejnegeri — скельна ігуана, ендемічна для острова Мона, Пуерто-Рико, і є найбільшою місцевою наземною ящіркою в Пуерто-Рико. Раніше вважався підвидом ігуани-носорога (Cyclura cornuta).

Опис

[ред. | ред. код]

Це великотіла ящірка з важкою головою, сильними ногами та вертикально сплощеним хвостом, яка може досягати 1.22 м у довжину (від морди до хвоста)[3]. Гребінь із загостреної рогової луски тягнеться від потилиці до кінчика хвоста. Колір однорідний від сірого до оливкового, з легким коричневим або блакитним забарвленням. Молоді особини відрізняються від дорослих тим, що мають сірі поперечні смуги на тілі[4]. Ці смуги тривають, поки вони не досягнуть статевої зрілості у віці приблизно трьох років. У самців на морді кістяні виразні горбки, що нагадують роги. Самці більші за самиць і мають більш помітні спинні гребені, «роги» та стегнові пори на стегнах, які використовуються для вивільнення феромонів[5][6][7].

Поведінка

[ред. | ред. код]

Наземні ігуани Мона ведуть денний спосіб життя і більшу частину дня гріються на сонці, зберігаючи енергію. Вони живуть значну частину свого життя під землею і зазвичай зустрічаються в схилах осипів, печерах і западинах. Середня глибина їх знаходження під землею становить 1.5 м. Ці ігуани травоїдні, споживаючи листя, квіти, ягоди та плоди різних видів рослин[8]. Дослідження, проведене в 2000 році доктором Еллісон Альбертс із зоопарку Сан-Дієго, показало, що насіння, яке проходить через травний тракт Cycluras, проростає швидше[9][10]. Це насіння у плодах, яке споживає Cyclura, має адаптивну перевагу, оскільки проростають до закінчення дуже коротких сезонів дощів[11][5]. Наземна ігуана Мона також є важливим засобом розповсюдження цього насіння на нові території (зокрема, оскільки самки мігрують до місць гніздування), і, як найбільша місцева травоїдна тварина своїх екосистем, вона важлива для підтримки балансу між кліматом і рослинністю[11][10]. Їх раціон дуже рідко доповнюється личинками комах, крабами, слимаками, мертвими птахами та грибами[11][5]. Менше десятка видів тварин і 71 вид рослин зустрічаються в раціоні наземних ігуан Мона[11]. Ці ігуани їдять гусеницю молі-сфінгіди[11]. Ці личинки харчуються отруйними рослинами, мають апосематичний колір і уникають інших хижаків[12].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Garcia, M.A.; Figuerola, C.; Grant, T.D. (2020). Cyclura stejnegeri. Т. 2020. с. e.T29605A2790768. doi:10.2305/IUCN.UK.2020-2.RLTS.T29605A2790768.en. {{cite web}}: |access-date= вимагає |url= (довідка); Пропущений або порожній |url= (довідка)
  2. ↑ Appendices | CITES. cites.org. Процитовано 14 січня 2022.
  3. ↑ Stejneger, Leonhard (1902), The Herpetology of Porto Rico, New York: Rept. U.S. Nat. Mus, с. 549—724
  4. ↑ Rivero, J.A. 1978. Los anfibios y reptiles de Puerto Rico. Universidad de Puerto Rico, Editorial Universitaria, Mayaguez, Puerto Rico. 152p. 49 plates. (ісп.)
  5. ↑ а б в Wiewandt, Thomas A. (1977). Ecology, behavior, and management of the Mona Island ground iguana Cyclura stejnegeri (Ph.D.). Cornell University.
  6. ↑ De Vosjoli, Phillipe; Blair, David (1992), The Green Iguana Manual, Escondido, California: Advanced Vivarium Systems, ISBN 978-1-882770-18-2
  7. ↑ Martins, Emilia P.; Lacy, Kathryn (2004), Behavior and Ecology of Rock Iguanas, I: Evidence for an Appeasement Display, Iguanas: Biology and Conservation, University of California Press, с. 98—108, ISBN 978-0-520-23854-1
  8. ↑ Byrd, Dan; Byrd, Sylvia (1996), The Rhinoceros Iguanas of Mona Island, Reptiles: Guide to Keeping Reptiles and Amphibians, 4 (1): 24—27
  9. ↑ Derr, Mark (10 жовтня 2000), In Caribbean, Endangered Iguanas Get Their Day, New York Times Science Section
  10. ↑ а б Alberts, Allison; Lemm, Jeffrey; Grant, Tandora; Jackintell, Lori (2004), Testing the Utility of Headstarting as a Conservation Strategy for West Indian Iguanas, Iguanas: Biology and Conservation, University of California Press, с. 210, ISBN 978-0-520-23854-1
  11. ↑ а б в г д Powell, Robert (1999), Herpetology of Navassa Island, West Indies (PDF), Caribbean Journal of Science, 35 (1–2): 1—13, архів оригіналу (PDF) за 20.07.2011, процитовано 9 вересня 2007
  12. ↑ Powell, Robert (08.01.2000), Horned Iguanas of the Caribbean, Reptile and Amphibian Hobbyist, 5 (12)